Abstract
Метою статті є аналіз еволюції системи цілевказання в Україні та порівняння можливостей традиційного секторного методу уточнення координат «равлик» із сучасною військовою координатною системою MGRS, запровадженою відповідно до стандартів НАТО. У роботі розглянуто особливості формування координат в обох системах, методи деталізації положення цілей, а також принципові відмінності у точності, сумісності та придатності до використання. Особливу увагу приділено математичному аналізу точності «равлика» та його розширеної версії («равлик у равлику»), результати якого свідчать про суттєві обмеження цього методу порівняно з метричною природою MGRS. Переваги MGRS проаналізовано у контексті вимог сучасного поля бою, зокрема взаємодії з БпЛА, автоматизованими системами та геоінформаційними платформами. У статті узагальнено міжнародний досвід використання MGRS у збройних силах країн НАТО й описано проблеми, що виникають в українських підрозділах під час переходу від радянської картографічної традиції до уніфікованих стандартів країн НАТО. З’ясовано, що процес трансформації має не лише технічний, а й виразний методичний характер: особовий склад потребує оновлених програм підготовки, єдиної термінологічної бази та цифрових тренажерів для формування сталих навичок роботи з координатами. Наукова значущість дослідження полягає в комплексній оцінці сильних і слабких сторін двох систем та обґрунтуванні необхідності повної відмови від «равлика» як архаїчного методу, що не відповідає вимогам точності, оперативності й сумісності. Практичне значення полягає у можливості використання отриманих результатів для вдосконалення навчальних програм, підвищенні якості цілевказання та оптимізації бойової взаємодії у підрозділах Сил оборони України. Стаття формує підґрунтя для подальших досліджень у напрямах цифровізації топографічної підготовки, стандартизації координатного забезпечення та розвитку сучасних підходів.