Abstract
Хронічні ураження печінки токсичного та лікарсько-індукованого генезу залишаються важливою медичною проблемою у зв’язку зі значною поширеністю, складністю патогенезу та ризиком прогресування до фіброзу, цирозу й гепатоцелюлярної карциноми. Однією з ключових ланок їх розвитку є оксидативний стрес, що супроводжується активацією процесів перекисного окиснення ліпідів, ушкодженням клітинних мембран, порушенням функції мітохондрій і виснаженням антиоксидантної системи. Мета. Аналіз сучасних наукових даних щодо ролі оксидативного стресу у патогенезі токсичних і лікарсько-індукованих хронічних уражень печінки та можливостей його фармакологічної корекції за допомогою засобів із гепатопротекторними властивостями. Матеріали та методи. Пошук літератури здійснювали у міжнародних наукометричних базах даних PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar. До аналізу включали переважно оглядові статті, клінічні дослідження та рекомендації, опубліковані протягом 2020–2026 років. Графічну схему (Рис. 1) створено авторами з використанням ChatGPT (OpenAI) як інструменту візуалізації без зміни наукового змісту. Результати. Аналіз літературних джерел показав, що оксидативний стрес є одним із провідних патогенетичних механізмів ушкодження гепатоцитів при токсичних і лікарсько-індукованих ураженнях печінки. Надмірне утворення реактивних форм кисню та активація перекисного окиснення ліпідів сприяють пошкодженню клітинних і субклітинних мембран, підтриманню запальної реакції та прогресуванню фіброзу. Показано, що фармакологічна корекція оксидативного стресу є патогенетично обґрунтованим напрямом терапії таких станів. Найбільш переконливе підґрунтя серед розглянутих засобів має N-ацетилцистеїн, тоді як силімарин, есенціальні фосфоліпіди, урсодезоксихолева кислота, а також біциклол, гліциризин, ресвератрол і куркумін розглядаються як допоміжні або перспективні агенти з антиоксидантними, протизапальними та цитопротекторними властивостями. Водночас клінічна ефективність більшості з них потребує подальшого підтвердження. Висновки. Оксидативний стрес і пов’язане з ним перекисне окиснення ліпідів є важливими механізмами розвитку токсичних і лікарсько-індукованих хронічних уражень печінки. Застосування засобів, що зменшують інтенсивність вільнорадикальних процесів, підтримують антиоксидантний захист і обмежують запальне ушкодження, є перспективним напрямом патогенетичної терапії. Подальші клінічні дослідження необхідні для уточнення ефективності та місця окремих фармакологічних агентів у лікуванні цих станів.

This publication has 30 references indexed in Scilit: