Abstract
Статтю присвячено аналізу трансформаційних процесів у провідних державах світу назабезпечення воєнної безпеки та визначення пріоритетів розвитку озброєння і військовоїтехніки на початку ХХІ століття. У роботі досліджено зміну парадигми сучасної війни,яка зміщується від класичного силового протистояння до концепції “всеохоплюючої обо-рони” та “безконтактного протиборства”. Авторами визначено, що ключовим факторомтрансформації виявився стрімкий розвиток високих технологій, що призвів до появи но-вих акторів на міжнародній арені та перегляду стратегічних цілей воєнних конфліктів.Особливу увагу приділено технологічним пріоритетам, серед яких виділено впровадженняштучного інтелекту, роботизованих автономних систем (повітряних, наземних, морських),високоточної зброї, засобів кіберзахисту та радіоелектронної боротьби. Обґрунтовано, щосучасні воєнні стратегії базуються на мережецентричності та інтеграції цифрових мережуправління, що забезпечує перевагу у швидкості прийняття рішень та обізнаності на полібою. У статті розкрито сутність “консцієнтальної війни”, спрямованої на деформацію сві-домості та ціннісних орієнтирів противника через інформаційний простір.Доведено, що за умов гібридизації загроз військова сила поступово зміщується на за-вершальну фазу конфлікту, поступаючись на ранніх етапах політичним, економічним таінформаційним інструментам. Визначено, що для України критично важливим є впро-вадження систем стратегічного аналізу та раннього виявлення загроз для забезпечення(реалізації та захисту) національних інтересів у нестабільному безпековому середовищі.Зроблено висновок, що ефективність сучасного сектору безпеки залежить від здатності допревентивного реагування та адаптації до технологічних викликів воєн нового покоління.