Abstract
У статті розглядається менеджмент у воєнний період як стратегічно важливий інструмент забезпечення стійкості та сталого розвитку громад на прикладі Запорізької області. Актуальність теми зумовлена безпрецедентними викликами, спричиненими повномасштабним вторгненням, що проявилися у руйнуванні інфраструктури, масовому переміщенні населення, гуманітарних кризах і трансформації системи місцевого самоврядування. В умовах високої невизначеності та постійних загроз громади змушені впроваджувати кризові та гнучкі управлінські моделі, які поєднують раннє відновлення, антикризові заходи з орієнтацією на довгострокове відновлення та розвиток. Метою дослідження є обґрунтування ролі менеджменту у формуванні стійкості громад Запорізької області, аналіз практик раннього відновлення, кризового управління та інтеграції внутрішньо переміщених осіб, а також визначення перспектив сталого розвитку регіону в післявоєнний період. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методів: аналіз офіційних звітів та наукових джерел для визначення ключових управлінських проблем; системний підхід – для виявлення взаємозв’язку між управлінськими рішеннями, соціально-економічними процесами та рівнем стійкості громад; методи порівняльного аналізу – для оцінки результативності управлінських моделей і визначення найкращих практик. У результаті дослідження встановлено, що ефективне управління в умовах війни базується на гнучкості, виявленні та врахуванні впливу каскадних ризиків в умовах стратегічної невизначеності, здатності швидко адаптуватися до змін і забезпечувати баланс між нагальними потребами населення та перспективами відновлення. Виокремлено ключові чинники стійкості громад: адаптивність, соціальна згуртованість, цифровізація управлінських процесів, залучення громадянського суспільства, підтримка ВПО, координація з міжнародними організаціями та формування стратегій післявоєнного розвитку. Практична значущість результатів полягає у можливості використання досвіду Запорізької області органами державної влади, місцевого самоврядування та міжнародними партнерами під час розробки політик відновлення та впровадження моделей сталого розвитку регіонів у кризових і післякризових умовах. JEL класифікатор: H12, H70, O18, Q01, R58 The article examines management during wartime as a strategically important tool for ensuring social resilience and sustainable development of communities, using Zaporizhzhia region as a case study. The relevance of the topic is determined by the unprecedented challenges caused by the full-scale invasion, manifested in the destruction of infrastructure, mass population displacement, humanitarian crises, and the transformation of the local self-government system. Under conditions of high uncertainty and constant threats, communities are forced to implement crisis and flexible management models that combine early recovery and anti-crisis measures with a focus on long-term reconstruction and development. The purpose of the study is to substantiate the role of management in shaping the resilience of communities in Zaporizhzhia region, to analyze practices of early recovery, crisis management, and integration of internally displaced persons, as well as to identify prospects for sustainable development of the region in the post-war period. To achieve this goal, a set of methods was applied: analysis of official reports and scholarly sources to determine key management problems; a systemic approach to reveal the interconnection between management decisions, socio-economic processes, and the level of community resilience; comparative analysis methods to assess the effectiveness of management models and identify best practices. The study concludes that effective governance in wartime is based on flexibility, recognition and consideration of cascading risks under strategic uncertainty, the ability to adapt quickly to changes, and maintaining a balance between urgent population needs and long-term recovery prospects. The key factors of community resilience are identified as: adaptability, social...