Abstract
У статті обґрунтовано довіру як інституційний капітал інклюзивної економіки, що визначає горизонт контрактів, фінансове посередництво та мобілізацію внутрішніх заощаджень. Запропоновано розмежування структурного ядра довіри, сформованого якістю інститутів і повторюваним досвідом, та наративно-емоційної оболонки, чутливої до інформаційних і воєнних шоків. За даними Центру Разумкова виявлено регуляторно-посередницький розрив між довірою до НБУ і банків. Депозити домогосподарств оцінено у номінальному, доларовому та реальному вимірах: після дефлювання за ІСЦ їх приріст у 2021–2025 рр. становив 30,9% проти 110,6% у гривневому номіналі. Історичний досвід кредитної кооперації та наративну економіку використано для пояснення стійкості й волатильності довіри в умовах війни. Емоційну регуляцію визначено потенційним модератором короткострокових змін довіри.