Abstract
У статті розглянуто цифрову міграцію як опосередковану цифровими технологіями зміну просторової та юрисдикційної конфігурації праці, підприємницької діяльності й оподаткування, яка не обов’язково супроводжується фізичним переміщенням особи. Дослідження спрямоване на розкриття інституційних чинників, що зумовлюють вибір організаційно-правових форм цифрової зайнятості в Україні, та на з’ясування передумов утримання податкової бази цифрового сектору в національній юрисдикції. Застосовано методи інституційного та порівняльного аналізу, описової статистики, типологізації й сценарного моделювання; інформаційну базу сформовано за офіційними статистичними, реєстровими та галузевими аналітичними джерелами за 2022–2026 рр.. Окрему увагу приділено розмежуванню телеміграційного, релокаційного та вхідного контурів цифрової міграції, типологізації бізнес-моделей адаптації українського бізнесу, а також формалізації умов, за яких зберігається українське фіскальне прикріплення. Матеріали статті можуть бути використані для обґрунтування напрямів післявоєнної податкової та міграційної політики, оцінювання сумісності спеціальних галузевих режимів із зобов’язаннями України у процесі європейської інтеграції та для моніторингу ризиків переміщення центрів прибутку за межі національної юрисдикції.

This publication has 6 references indexed in Scilit: