Abstract
Стаття присвячена вивченню психологічної стійкості команд та лідерів у контексті тривалих криз. Особлива увага акцентується на запровадженні системних управлінських інструментів розвитку психологічної стійкості. Обґрунтовується потреба інституціоналізації цих механізмів у межах загальної стратегії антикризового урядування з метою гарантування довгострокової пристосованості та стабільності установ. Завдання дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні суті психологічної стійкості лідерів і колективів у системі урядування та розробленні науково-практичних порад щодо творення й підтримання її належного рівня в умовах тривалих криз задля забезпечення організаційної дієвості, пристосованості та стратегічної стабільності підприємства. У ході наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання, зокрема: аналіз і синтез; індукція та дедукція; абстрагування та конкретизація; порівняння; системний підхід; структурно-функціональний аналіз; моделювання. Проаналізовано еволюцію наукових підходів до трактування психологічної стійкості (resilience) у контексті менеджменту та суміжних дисциплін, уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження. Систематизовано теоретичні моделі лідерства, важливі для умов тривалих криз, та окреслити їхні управлінські наслідки стосовно гарантування психологічної стабільності колективу. Визначено складові психологічної стійкості. Досліджено чинники стійкості команди, зокрема значення довіри, психологічного захисту, єдності та дієвої взаємодії у збереженні організаційної спроможності. Оцінено вплив тривалих криз на керівні процеси та моделі поведінки лідерів і колективів. Виявлено управлінські інструменти підвищення психологічної стійкості, що гарантують тривалу пристосовність організації за умов тривалих криз. Створено модель управління психологічною стійкістю організації. Сформульовано практичні поради для керівників щодо формування витривалих колективів та збереження індивідуальної психологічної дієвості за умов затяжної кризи.