Альтернативна (невійськова) служба в Росії в умовах російсько-української війни: між конституційною гарантією, мобілізаційною практикою та міжнародно-правовою критикою
Мета роботи: Метою дослідження є комплексний історико-правовий і правозахисний аналіз інституту альтернативної (невійськової) служби в Росії в умовах російсько-української війни, з’ясування співвідношення між конституційною гарантією права на заміну військової служби альтернативною цивільною службою, мобілізаційною практикою російської держави та міжнародно-правовою критикою порушень свободи совісті. Особливу увагу приділено виявленню нормативних і практичних бар’єрів доступу до альтернативної служби після 2022 року, а також аналізу конкретних випадків порушення права на відмову від військової служби за переконаннями. Метод дослідження: У роботі застосовано загальнонаукові методи (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, порівняння), спеціально-юридичні методи (формально-юридичний, історико-правовий, метод тлумачення правових норм), а також елементи case study для дослідження конкретних справ російських заявників на альтернативну службу. Джерельну базу становлять Конституція Російської Федерації, федеральне законодавство про альтернативну цивільну службу, матеріали міжнародних органів із захисту прав людини, документи ООН, аналітичні матеріали Європейського агентства з питань притулку, а також повідомлення правозахисних організацій і незалежних моніторингових платформ щодо практики реалізації цього права в Росії. Результати дослідження: У статті встановлено, що російська модель альтернативної (невійськової) служби зберігає формальне конституційне визнання, однак у практичному вимірі характеризується вузьким доступом, тривалим строком служби, значною дискрецією призовних комісій і збереженням можливості проходження такої служби у структурах, пов’язаних зі збройними силами. Показано, що після початку повномасштабної війни проти України та оголошення мобілізації у 2022 році суперечність між статтею 59 Конституції РФ і поточним мобілізаційним регулюванням різко загострилася: для мобілізованих резервістів не було створено чіткого та дієвого механізму доступу до альтернативної цивільної служби, а законодавчі зміни листопада 2022 року фактично змістили акцент із цивільної альтернативи на невійськові посади всередині системи збройних сил. Окремо встановлено, що міжнародні органи та правозахисні структури критично оцінюють російську практику як таку, що не забезпечує послідовної реалізації свободи совісті, а в окремих випадках супроводжується тиском, кримінальним переслідуванням і жорстоким поводженням щодо відмовників. На прикладі справ Павла Мушуманського, Захара Асмаловського та Германа Стрєлкова показано, що навіть за наявності конституційної гарантії реалізація права на альтернативну службу часто залежить не від закону як такого, а від тривалого судового оскарження, адміністративного спротиву та готовності заявника витримувати репресивний тиск. Теоретична цінність дослідження: Дослідження розкриває російську модель альтернативної служби як приклад нормативної подвійності, за якої конституційне визнання права на свободу совісті співіснує з адміністративними та мобілізаційними механізмами його фактичного звуження. Обґрунтовано, що в умовах війни інститут альтернативної служби в Росії трансформувався з обмеженого механізму реалізації переконань у сферу підвищеного...