У статті досліджується етапи формування правосуб’єктностіміжнародних організацій на тлі трансформації сучасного міжнародного правопорядку. Автор аналізує, як змінювалося розуміння та зміст правосуб’єктності міжнародних організацій упродовж XX-XXI століть, простежуючи ключові етапи становлення - від Ліги Націй до Організації Об’єднаних Націй та подальшого розвитку інституційної спроможності таких організацій. Особливу увагу зосереджено на ролі міжнародних організацій як стабілізаційного чинника в умовах зростаючої багатовекторності міжнародної системи, що виникає через зміни в глобальному балансі сил. У центрі дослідження - питання здатності міжнародних організацій ефективно реагувати на новітні глобальні виклики, зокрема зростання кількості нових акторів у міжнародному праві, загострення криз безпеки, кліматичні зміни, пандемії, а також необхідність досягнення цілей сталого розвитку. У роботі розкриваються ключові юридичні механізми, що визначають місце міжнародних організацій у системі міжнародного права. Зокрема, аналізується їхня участь у міжнародному нормотворенні, укладанні договорів, реалізації санкцій та здійсненні мо-ніторингових функцій. Через ці інструменти простежується, як міжнародні організації поступово набувають більшої автономії та інституційної впливовості, адаптуючись до викликів сучасного глобального управління та зміни парадигм міжнародної взаємодії. У результаті проведеного дослідження автор дійшов висновку, що правосуб’єктність міжнародних організацій не є сталою категорією - вона динамічно розвивається відповідно до змін у структурі міжнародної спільноти та потреб глобального управління. Зокрема, розширення компетенцій таких організацій, як Європейський Союз, СОТ, МВФ чи ВООЗ, свідчить про зростання ролі міжнародних інституцій у підтриманні правового порядку, забезпеченні миру та прав людини. Отримані результати є важливими для подальшого переосмислення ролі міжнародних організацій у системі міжнародного права, що трансформується, а також для удосконалення правових механізмів співпраці міждержавного рівня. В умовах глобальних змін правосуб’єктність міжнародних організацій дедалі більше набуває прикладного значення -як засіб налагодження ефективної співпраці між державами та дотримання міжнародно-правових зобов’язань.