У статті здійснено комплексне теорети-ко-правове дослідження принципу правової визначеності як однієї з фундаментальних складових верховенства права та з’ясовано особливості його реалізації у сфері регулювання земельних відносин. Обґрунтовано, що правова визначеність має ключове значення для забезпечення стабільності земельних правовідносин, ефективного захисту прав на землю та формування довіри приватних осіб до діяльності органів публічної влади. Актуальність теми зумовлена динамічністю та фрагментарністю земельного законодавства, частими змінами нормативного регулювання, розширенням дискреційних повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування, а також впливом воєнного стану й євроін-теграційних процесів на трансформацію правового режиму землі. Проаналізовано основні доктринальні підходи до розуміння принципу правової визначеності у вітчизняній та зарубіжній правовій науці. Окрему увагу приділено практиці Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, яка відіграє визначальну роль у формуванні стандартів правової визначеності у майнових і земельних правовідносинах. Автори обґрунтовують, що специфіка земельних правовідносин, зумовлена комплексним поєднанням приватноправових і публічно-правових елементів, особливим правовим режимом землі як об’єкта права та значноюрегулятив-ною роллю держави, що істотно ускладнює реалізацію принципу правової визначеності. На підставі проведеного аналізу сформульовано систему теоретичних засад реалізації принципу правової визначеності у земельному праві, до яких віднесено узгодженість і системність правового регулювання, стабільність законодавства, обмеження дискреції публічної влади, захист легітимних очікувань і добросовісного набуття прав, єдність правозастосовної практики та ефективний судовий контроль.