Abstract
Здійснено комплексний теоретико-право-вий аналіз квазішлюбних правовідносин та партнерства як об’єктів цивільно-правового регулювання сімейних відносин в Україні в умовах трансформації сучасного суспільства та розвитку альтернативних форм сімейного життя. Обґрунтовано, що поширення фактичних шлюбних відносин, зростання ролі приватної автономії та деформалізація інституту шлюбу зумовлюють необхідність переосмислення традиційних підходів до правового регулювання сімейних відносин. Визначено поняття квазішлюбних правовідносин як фактичних сімейних відносин між особами, які проживають однією сім’єю без державної реєстрації шлюбу, але характеризуються спільністю побуту, взаємною підтримкою, наявністю стабільного зв’язку та виконанням функцій, притаманних подружжю. Розкрито їх ключові ознаки та доведено, що такі правовідносини мають комплексну правову природу, поєднуючи елементи сімейного та цивільного права. Проаналізовано особливості цивільно-правового регулювання квазішлюбних відносин, зокрема можливості застосування норм про спільну сумісну власність, зобов’язальні правовідносини та судовий захист. Доведено, що цивільне право виконує компенсаторну функцію у сфері регулювання фактичних сімейних відносин, заповнюючи прогалини сімейного законодавства. Окрему увагу приділено проблемам доказування факту існування квазішлюбних відносин, що обумовлені відсутністю чітких законо давчих критеріїв їх встановлення, а також значною роллю оціночних понять у правозас-тосовній практиці. Обґрунтовано, що це призводить до неоднорідності судової практики та ускладнює реалізацію прав учасників таких відносин. Розкрито значення договірного регулювання як ефективного інструменту індивідуалізації правового впливу та реалізації принципу автономії волі сторін. Доведено, що використання договірних конструкцій у партнерських відносинах сприяє зменшенню конфліктності та підвищенню рівня правової визначеності. Проаналізовано європейський досвід правового регулювання квазішлюбних та партнерських відносин, зокрема інститути зареєстрованого партнерства та визнання фактичних сімейних відносин. Визначено основні напрями вдосконалення національного законодавства України, серед яких — нормативне закріплення правового статусу партнерства, розширення договірних засад регулювання, удосконалення механізмів доказування та гармонізація правового регулювання з європейськими стандартами.