Natalia Stepanova
Current Organizations / Institutes
The organizations/institutes from the scholar's latest article
Research Subjects
Natalia Stepanova has a total of 239 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Mykola Kolesnyk
State Institution “O.O. Shalimov National Scientific Centre for Surgery and Transplantology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kyiv, Ukraine
52 shared publications - Lesya Korol
State Institution “O.O. Shalimov National Scientific Centre for Surgery and Transplantology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kyiv, Ukraine
34 shared publications - Lyudmyla Snisar
Dialysis Medical Center LLC “Nephrocenter”, Kyiv, Ukraine
29 shared publications - Larysa Lebid
State Institution «Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences», Nephrology & Dialysis, Kyiv, Ukraine
15 shared publications - Iryna Shifris
ДУ «Національний центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України», Київ, Україна
10 shared publications Olena Burdeyna
Department of Nephrology and Dialysis, State Institution “Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kiev, Ukraine
10 shared publications
Latest Publications
- Open Access
- 6 October 2026
- Published by Springer Nature in BMC Urology
Digitally supported oral chemolysis for uric acid urolithiasis: a single-center observational feasibility study in routine clinical practice
- 6 October 2026
- Published by Springer Nature in BMC Urology
Open AccessDigitally supported oral chemolysis for uric acid urolithiasis: a single-center observational feasibility study in routine clinical practice
- Open Access
- 10 September 2026
- Published by Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences in Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis
- No. 3(91),p. 79-89
Виживаність графта та реципієнтів трансплантованої нирки залежно від типу донора: одноцентрове ретроспективне когортне дослідження
Протягом останнього десятиліття спостерігається збільшення виживаності реципієнтів ТН завдяки вдосконаленню протоколів імуносупресивної терапії, хірургічних методів та подальшого післятрансплантаційного моніторингу. Проте серед головних клінічних проблем сучасної трансплантаційної нефрології в усьому світі залишаються хронічна дисфункція ТН (відторгнення трансплантата) та смерть реципієнта з функціонуючим трансплантатом. Останнє є надзвичайно важливим для України, де незважаючи на війну та пов'язані з нею проблеми, продовжується проведення трансплантації нирки. Мета роботи: дослідити виживаність графта і реципієнтів трансплантованої нирки залежно від типу донора та проаналізувати структуру причин втрати трансплантата і смерті реципієнтів. Методи. До ретроспективного когортного дослідження було включено 168 хворих на ХХН 5 ст, яким було проведено трансплантацію нирки (ТН) з 01.01.2021р по 01.09.2024 р. Після оцінки критеріїв включення, до остаточного аналізу залучили дані 91 хворого після первинної ТН; середній вік реципієнтів становив 38,69±10,77, чоловіків було 53 (58,24%),. Протягом періоду спостереження аналізу піддавалися всі випадки смерті та їх причини, всі випадки втрати ТН та їх причини. Аналіз проведено як для когорти в цілому, так і залежно від типу донорського органу (живого родинного – Група 1 або посмертного донору – Група 2). До групи 1 увійшло 45/49,5% реципієнтів ТН, до групи 2 – 46/50,5%. При проведенні аналізу виживаності за вихідну точку спостереження взято дату проведення трансплантації нирки. Спостереження здійснювалось до моменту смерті, втрати зв'язку з пацієнтом, закінчення дослідження (30.09.2025), але не менш ніж 12 місяців. Результати. Кумулятивна виживаність реципієнтів протягом першого року після трансплантації в групах порівняння становила, відповідно, 84,2% проти 79,7% (Р=0.5789), протягом 3-х років - 81,4% проти 70,0 % (P= 0.2078). Виживаність реципієнтів протягом першого року після трансплантації складала 84,2 % проти 79,7 % (Р=0,5789), протягом 3-х років - 81,4% проти 70,0 % (P= 0,2078) при проведені трансплантації від родинного та посмертного донорів, відповідно (χ²= 1,4607, df =1, p = 0,2268). Протягом терміну спостереження констатовано 20 випадків смерті. Незалежно від типу донації, основними причинами смерті реципієнтів ТН були інфекції (45% випадків) та серцево-судинні захворювання (30 % випадків). Однорічна виживаність ТН складала 80,3 ± 0,04%, трирічна – 68,6 ± 0,06%. Кумулятивна одно- та трирічна виживаність трансплантата склала 86,2% проти 74,4 % (P= 0.1599) та 74,6% проти 61,8 % (P= 0.1926) у разі трансплантації від родинного та посмертного донорів, відповідно (χ²= 1,0891, df =1, p = 0,2967). Висновки. Не встановлено достовірних відмінностей виживаності реципієнтів та трансплантату нирки залежно від типу донорського органу.
- 10 September 2026
- Published by Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences in Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis
- No. 3(91),p. 79-89
Open AccessВиживаність графта та реципієнтів трансплантованої нирки залежно від типу донора: одноцентрове ретроспективне когортне дослідження
Протягом останнього десятиліття спостерігається збільшення виживаності реципієнтів ТН завдяки вдосконаленню протоколів імуносупресивної терапії, хірургічних методів та подальшого післятрансплантаційного моніторингу. Проте серед головних клінічних проблем сучасної трансплантаційної нефрології в усьому світі залишаються хронічна дисфункція ТН (відторгнення трансплантата) та смерть реципієнта з функціонуючим трансплантатом. Останнє є надзвичайно важливим для України, де незважаючи на війну та пов'язані з нею проблеми, продовжується проведення трансплантації нирки. Мета роботи: дослідити виживаність графта і реципієнтів трансплантованої нирки залежно від типу донора та проаналізувати структуру причин втрати трансплантата і смерті реципієнтів. Методи. До ретроспективного когортного дослідження було включено 168 хворих на ХХН 5 ст, яким було проведено трансплантацію нирки (ТН) з 01.01.2021р по 01.09.2024 р. Після оцінки критеріїв включення, до остаточного аналізу залучили дані 91 хворого після первинної ТН; середній вік реципієнтів становив 38,69±10,77, чоловіків було 53 (58,24%),. Протягом періоду спостереження аналізу піддавалися всі випадки смерті та їх причини, всі випадки втрати ТН та їх причини. Аналіз проведено як для когорти в цілому, так і залежно від типу донорського органу (живого родинного – Група 1 або посмертного донору – Група 2). До групи 1 увійшло 45/49,5% реципієнтів ТН, до групи 2 – 46/50,5%. При проведенні аналізу виживаності за вихідну точку спостереження взято дату проведення трансплантації нирки. Спостереження здійснювалось до моменту смерті, втрати зв'язку з пацієнтом, закінчення дослідження (30.09.2025), але не менш ніж 12 місяців. Результати. Кумулятивна виживаність реципієнтів протягом першого року після трансплантації в групах порівняння становила, відповідно, 84,2% проти 79,7% (Р=0.5789), протягом 3-х років - 81,4% проти 70,0 % (P= 0.2078). Виживаність реципієнтів протягом першого року після трансплантації складала 84,2 % проти 79,7 % (Р=0,5789), протягом 3-х років - 81,4% проти 70,0 % (P= 0,2078) при проведені трансплантації від родинного та посмертного донорів, відповідно (χ²= 1,4607, df =1, p = 0,2268). Протягом терміну спостереження констатовано 20 випадків смерті. Незалежно від типу донації, основними причинами смерті реципієнтів ТН були інфекції (45% випадків) та серцево-судинні захворювання (30 % випадків). Однорічна виживаність ТН складала 80,3 ± 0,04%, трирічна – 68,6 ± 0,06%. Кумулятивна одно- та трирічна виживаність трансплантата склала 86,2% проти 74,4 % (P= 0.1599) та 74,6% проти 61,8 % (P= 0.1926) у разі трансплантації від родинного та посмертного донорів, відповідно (χ²= 1,0891, df =1, p = 0,2967). Висновки. Не встановлено достовірних відмінностей виживаності реципієнтів та трансплантату нирки залежно від типу донорського органу.
- Open Access
- 10 September 2026
- Published by Frontiers Media SA in Frontiers in Cell and Developmental Biology
- Vol. 14, 1945081
Tubular secretion in chronic kidney disease: from established physiology to clinical utility
In recent years, growing clinical evidence has renewed interest in tubular secretion as a distinct and underappreciated domain of kidney function in chronic kidney disease (CKD). Secretory clearance may provide information beyond estimated glomerular filtration rate and albuminuria, especially for kidney function decline, CKD progression, mortality, and selected adverse events. However, the evidence remains fragmented. Available studies differ in solute selection, sampling methods, analytical platforms, and outcome definitions. It also remains unclear how secretion measures should be translated into clinical care. This review integrates physiological, analytical, prognostic, and implementation evidence to define the requirements for developing clinically interpretable secretory biomarkers. It proposes a translational pathway from assay standardization and secretory phenotype validation to prospective testing of secretion-guided risk assessment and medication management.
- 10 September 2026
- Published by Frontiers Media SA in Frontiers in Cell and Developmental Biology
- Vol. 14, 1945081
Open AccessTubular secretion in chronic kidney disease: from established physiology to clinical utility
In recent years, growing clinical evidence has renewed interest in tubular secretion as a distinct and underappreciated domain of kidney function in chronic kidney disease (CKD). Secretory clearance may provide information beyond estimated glomerular filtration rate and albuminuria, especially for kidney function decline, CKD progression, mortality, and selected adverse events. However, the evidence remains fragmented. Available studies differ in solute selection, sampling methods, analytical platforms, and outcome definitions. It also remains unclear how secretion measures should be translated into clinical care. This review integrates physiological, analytical, prognostic, and implementation evidence to define the requirements for developing clinically interpretable secretory biomarkers. It proposes a translational pathway from assay standardization and secretory phenotype validation to prospective testing of secretion-guided risk assessment and medication management.
- Open Access
- 7 September 2026
- Published by Springer Nature in Scientific Reports
Association of plasma oxalate with computed tomography–derived stone characteristics in calcium oxalate nephrolithiasis
- 7 September 2026
- Published by Springer Nature in Scientific Reports
Open AccessAssociation of plasma oxalate with computed tomography–derived stone characteristics in calcium oxalate nephrolithiasis
- Open Access
- 1 August 2026
- Published by Springer Nature in Pilot and Feasibility Studies
- Vol. 12 (1)
Association of SLC13A2 rs11567842 genotypes with kidney function in calcium–oxalate stone disease: a feasibility study in a Ukrainian cohort
- 1 August 2026
- Published by Springer Nature in Pilot and Feasibility Studies
- Vol. 12 (1)
Open AccessAssociation of SLC13A2 rs11567842 genotypes with kidney function in calcium–oxalate stone disease: a feasibility study in a Ukrainian cohort
- Open Access
- 10 June 2026
- Published by Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences in Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis
- No. 2(90),p. 94-108
Прогностичні моделі оцінки виживаності ниркового трансплантата: огляд літератури
Метою цього огляду літератури було надати клінічно орієнтовану оцінку прогностичних моделей, шкал, індексів, номограм і онлайн-калькуляторів, які запропоновані для оцінки функції та прогнозу виживаності ниркового трансплантата в різні часові періоди після трансплантації та запропонувати алгоритм їх практичного використання. Методи. Проведено цільовий пошук у PubMed/MEDLINE, Scopus, Embase, Web of Science Core Collection, Cochrane Library та Google Scholar. Перевагу надавали первинним дослідженням з розробки або валідації моделей, клінічно доступним калькуляторам, консенсусним документам та оглядам, у яких оцінювали клінічну ефективність й обмеження прогностичних інструментів. Результати. Прогностичні інструменти доцільно застосовувати відповідно до часової точки: до трансплантації - індекси донора та реципієнта; у періопераційному періоді - маркери ранньої функції й калькулятори ВФТ; протягом першого року - рШКФ, протеїнурію, біопсійні та імунологічні маркери; після першого року - композитні й динамічні моделі. Висновки. Всі запропоновані прогностичні інструменти є допоміжними для прийняття клінічного рішення, яке має створюватись на основі поєднання рутинних маркерів з даними моделювання.
- 10 June 2026
- Published by Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences in Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis
- No. 2(90),p. 94-108
Open AccessПрогностичні моделі оцінки виживаності ниркового трансплантата: огляд літератури
Метою цього огляду літератури було надати клінічно орієнтовану оцінку прогностичних моделей, шкал, індексів, номограм і онлайн-калькуляторів, які запропоновані для оцінки функції та прогнозу виживаності ниркового трансплантата в різні часові періоди після трансплантації та запропонувати алгоритм їх практичного використання. Методи. Проведено цільовий пошук у PubMed/MEDLINE, Scopus, Embase, Web of Science Core Collection, Cochrane Library та Google Scholar. Перевагу надавали первинним дослідженням з розробки або валідації моделей, клінічно доступним калькуляторам, консенсусним документам та оглядам, у яких оцінювали клінічну ефективність й обмеження прогностичних інструментів. Результати. Прогностичні інструменти доцільно застосовувати відповідно до часової точки: до трансплантації - індекси донора та реципієнта; у періопераційному періоді - маркери ранньої функції й калькулятори ВФТ; протягом першого року - рШКФ, протеїнурію, біопсійні та імунологічні маркери; після першого року - композитні й динамічні моделі. Висновки. Всі запропоновані прогностичні інструменти є допоміжними для прийняття клінічного рішення, яке має створюватись на основі поєднання рутинних маркерів з даними моделювання.
- Open Access
- 7 March 2026
- Published by Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences in Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis
- No. 1(89),p. 12-16
Спонтанна субкапсулярна гематома нирки на тлі антикоагулянтної терапії: клінічний випадок феномену Page kidney з успішним консервативним веденням
Субкапсулярна гематома нирки є рідкісною, але потенційно зворотною причиною гострого пошкодження нирок та вторинної ренін-опосередкованої гіпертензії (феномен Page kidney). У цій роботі представлено випадок 74-річної жінки, яка звернулася зі скаргами на анурію протягом декількох діб і прогресуюче підвищення артеріального тиску протягом місяця. В анамнезі тривала артеріальна гіпертензія, прийом ривароксабану понад 2 роки, падіння за місяць до госпіталізації та ймовірний прийом нестероїдних протизапальних засобів. Лабораторно виявлено підвищення рівня креатиніну до 158 мкмоль/л, що відповідало розрахунковій швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) 27 мл/хв/1,73 м², анемію та еритроцитурію. Комп’ютерна томографія з контрастуванням продемонструвала масивну субкапсулярну гематому лівої нирки з компресією паренхіми; у верхньому полюсі візуалізовано утворення з жировим компонентом, що відповідало ймовірному розриву ангіоміоліпоми. Попри рекомендації оперативного лікування, пацієнтка обрала консервативну тактику з відміною антикоагулянта. Протягом 3 місяців спостереження відзначено зменшення об’єму гематоми більш ніж на 50%, відновлення діурезу та стабілізацію функції нирок (рШКФ 30–35 мл/хв/1,73 м²), а також покращення контролю артеріального тиску. Представлений випадок підкреслює необхідність виключення компресійних уражень нирки у пацієнтів похилого віку на антикоагулянтній терапії у разі раптового погіршення контролю артеріального тиску та зниженні діурезу.
- 7 March 2026
- Published by Institute of Nephrology of the National Academy of Medical Sciences in Ukrainian Journal of Nephrology and Dialysis
- No. 1(89),p. 12-16
Open AccessСпонтанна субкапсулярна гематома нирки на тлі антикоагулянтної терапії: клінічний випадок феномену Page kidney з успішним консервативним веденням
Субкапсулярна гематома нирки є рідкісною, але потенційно зворотною причиною гострого пошкодження нирок та вторинної ренін-опосередкованої гіпертензії (феномен Page kidney). У цій роботі представлено випадок 74-річної жінки, яка звернулася зі скаргами на анурію протягом декількох діб і прогресуюче підвищення артеріального тиску протягом місяця. В анамнезі тривала артеріальна гіпертензія, прийом ривароксабану понад 2 роки, падіння за місяць до госпіталізації та ймовірний прийом нестероїдних протизапальних засобів. Лабораторно виявлено підвищення рівня креатиніну до 158 мкмоль/л, що відповідало розрахунковій швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) 27 мл/хв/1,73 м², анемію та еритроцитурію. Комп’ютерна томографія з контрастуванням продемонструвала масивну субкапсулярну гематому лівої нирки з компресією паренхіми; у верхньому полюсі візуалізовано утворення з жировим компонентом, що відповідало ймовірному розриву ангіоміоліпоми. Попри рекомендації оперативного лікування, пацієнтка обрала консервативну тактику з відміною антикоагулянта. Протягом 3 місяців спостереження відзначено зменшення об’єму гематоми більш ніж на 50%, відновлення діурезу та стабілізацію функції нирок (рШКФ 30–35 мл/хв/1,73 м²), а також покращення контролю артеріального тиску. Представлений випадок підкреслює необхідність виключення компресійних уражень нирки у пацієнтів похилого віку на антикоагулянтній терапії у разі раптового погіршення контролю артеріального тиску та зниженні діурезу.
- Open Access
- 18 February 2026
- Published by MDPI AG in Biomedicines
- Vol. 14 (2) , 456
Lipoprotein Combine Index Is Associated with Multi-Compartment Oxidative Stress in Clinically Stable Peritoneal Dialysis Patients: A Cross-Sectional Study
Background/Objectives: Background: Dyslipidaemia and oxidative stress (OS) are frequent in peritoneal dialysis (PD). The Lipoprotein Combine Index (LCI) integrates lipid parameters, but its relationship with peritoneal transport and OS is unclear. Methods: This cross-sectional study included 100 clinically stable adults on continuous ambulatory PD with preserved ultrafiltration and adequate dialysis. LCI was calculated as (total cholesterol × triglycerides × LDL-C)/HDL-C and analyzed by tertiles. Lipid peroxidation and antioxidant markers were measured in serum, erythrocytes, urine, and spent dialysate. Multivariable regression models examined associations between LCI, peritoneal solute transport, and dialysate OS markers. Results: Higher LCI was independently associated with lower peritoneal solute transport. LCI correlated inversely with the 4 h dialysate-to-plasma creatinine ratio (ρ = −0.32, p = 0.001) and remained significant after adjustment (adjusted R2 = 0.224, p < 0.001). Increasing LCI was associated with higher malondialdehyde levels in serum, urine, and dialysate (all p ≤ 0.008) and impaired antioxidant defenses, including lower total peroxidase activity in erythrocytes and dialysate (both p = 0.001), reduced serum sulfhydryl groups (p = 0.011), decreased oxidative resistance of erythrocytes, and increased peroxide-induced hemolysis (both p = 0.001). In adjusted models, logLCI was independently associated with higher dialysate malondialdehyde (p < 0.001) and lower dialysate peroxidase activity (p = 0.005). Conclusions: In clinically stable PD patients, higher lipid burden assessed by LCI is independently associated with lower peritoneal solute transport and a marked increase in systemic and local OS. Our findings suggest that dyslipidaemia may contribute to early metabolic and oxidative changes even before overt peritoneal membrane dysfunction develops.
- 18 February 2026
- Published by MDPI AG in Biomedicines
- Vol. 14 (2) , 456
Open AccessLipoprotein Combine Index Is Associated with Multi-Compartment Oxidative Stress in Clinically Stable Peritoneal Dialysis Patients: A Cross-Sectional Study
Background/Objectives: Background: Dyslipidaemia and oxidative stress (OS) are frequent in peritoneal dialysis (PD). The Lipoprotein Combine Index (LCI) integrates lipid parameters, but its relationship with peritoneal transport and OS is unclear. Methods: This cross-sectional study included 100 clinically stable adults on continuous ambulatory PD with preserved ultrafiltration and adequate dialysis. LCI was calculated as (total cholesterol × triglycerides × LDL-C)/HDL-C and analyzed by tertiles. Lipid peroxidation and antioxidant markers were measured in serum, erythrocytes, urine, and spent dialysate. Multivariable regression models examined associations between LCI, peritoneal solute transport, and dialysate OS markers. Results: Higher LCI was independently associated with lower peritoneal solute transport. LCI correlated inversely with the 4 h dialysate-to-plasma creatinine ratio (ρ = −0.32, p = 0.001) and remained significant after adjustment (adjusted R2 = 0.224, p < 0.001). Increasing LCI was associated with higher malondialdehyde levels in serum, urine, and dialysate (all p ≤ 0.008) and impaired antioxidant defenses, including lower total peroxidase activity in erythrocytes and dialysate (both p = 0.001), reduced serum sulfhydryl groups (p = 0.011), decreased oxidative resistance of erythrocytes, and increased peroxide-induced hemolysis (both p = 0.001). In adjusted models, logLCI was independently associated with higher dialysate malondialdehyde (p < 0.001) and lower dialysate peroxidase activity (p = 0.005). Conclusions: In clinically stable PD patients, higher lipid burden assessed by LCI is independently associated with lower peritoneal solute transport and a marked increase in systemic and local OS. Our findings suggest that dyslipidaemia may contribute to early metabolic and oxidative changes even before overt peritoneal membrane dysfunction develops.
- Open Access
- 4 February 2026
- Published by Taylor & Francis in Renal Failure
- Vol. 48 (1) , 2622256
The peritoneum in perspective: extracellular vesicles and the future of peritoneal dialysis
Peritoneal dialysis (PD) transforms the peritoneum into a dynamic therapeutic interface, with each exchange offering direct access to molecular and cellular signals from the peritoneal cavity. Among these, extracellular vesicles (EVs) have emerged as stable, information-rich messengers reflecting peritoneal health, inflammation, and fibrosis. The review explores the peritoneum as a living therapeutic interface, summarizing current evidence on EV biology, their molecular cargo, and potential roles in monitoring inflammation, fibrosis, and membrane function. It also discusses existing knowledge gaps, technological advances, and opportunities for translating EV research into clinical practice.
- 4 February 2026
- Published by Taylor & Francis in Renal Failure
- Vol. 48 (1) , 2622256
Open AccessThe peritoneum in perspective: extracellular vesicles and the future of peritoneal dialysis
Peritoneal dialysis (PD) transforms the peritoneum into a dynamic therapeutic interface, with each exchange offering direct access to molecular and cellular signals from the peritoneal cavity. Among these, extracellular vesicles (EVs) have emerged as stable, information-rich messengers reflecting peritoneal health, inflammation, and fibrosis. The review explores the peritoneum as a living therapeutic interface, summarizing current evidence on EV biology, their molecular cargo, and potential roles in monitoring inflammation, fibrosis, and membrane function. It also discusses existing knowledge gaps, technological advances, and opportunities for translating EV research into clinical practice.
- Open Access
- 10 December 2025
- Published by Springer Nature in BMC Nephrology
- Vol. 27 (1)
Serum magnesium and risk of arteriovenous fistula thrombosis in hemodialysis: a retrospective cohort study
Arteriovenous fistula (AVF) thrombosis is a major cause of vascular access failure in patients undergoing maintenance hemodialysis (HD). Although magnesium
- 10 December 2025
- Published by Springer Nature in BMC Nephrology
- Vol. 27 (1)
Open AccessSerum magnesium and risk of arteriovenous fistula thrombosis in hemodialysis: a retrospective cohort study
Arteriovenous fistula (AVF) thrombosis is a major cause of vascular access failure in patients undergoing maintenance hemodialysis (HD). Although magnesium