ISInna Semenets-Orlova

Inna Semenets-Orlova

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article


Inna Semenets-Orlova has a total of 132 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Socio-economic consequences of migration policy in Ukraine

    by Semenets-Orlova I., Pylypchenko O., Семенець-Орлова І.а., Пилипченко О.о.

    У статті досліджено соціально-економічні наслідки міграційної політики в Україні в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення. Обґрунтовано, що міграційна політика за сучасних умов має розглядатися не лише як інструмент регулювання переміщення населення, а як один із ключових чинників впливу на ринок праці, кадрове забезпечення економіки, людський капітал, ділову активність, соціальну стійкість і темпи економічного зростання. Проаналізовано основні напрями прояву соціально-економічного впливу міграційної політики, зокрема її зв’язок із дефіцитом робочої сили, структурними дисбалансами між попитом і пропозицією праці, зростанням витрат бізнесу, трансформацією умов формування та використання людського капіталу, а також із можливостями повоєнної відбудови держави. Визначено, що масова зовнішня міграція зумовлює не лише кількісне звуження трудоресурсної бази, а й якісні зміни у структурі зайнятості, професійній відповідності, освітніх і трудових траєкторіях населення. Особливу увагу приділено впливу міграційних процесів на витратну структуру бізнесу, макроекономічну стійкість, інвестиційну спроможність економіки та створення передумов довгострокового відновлення. Окремо наголошено, що ефективність державної політики у сфері міграції слід оцінювати через її здатність зменшувати чинники довготривалого вибуття населення, забезпечувати повернення і реінтеграцію громадян, зберігати людський капітал та, за потреби, компенсувати кадровий дефіцит за рахунок регульованої трудової імміграції. Зроблено висновок, що міграційна політика в Україні повинна формуватися у тісному взаємозв’язку з політикою зайнятості, соціального захисту, розвитку людського капіталу та економічного відновлення. Результати дослідження можуть бути використані як теоретична і прикладна основа для подальшого вдосконалення державної міграційної політики та розроблення стратегій повоєнного розвитку України. The article examines the socio-economic consequences of migration policy in Ukraine under martial law and in the context of post-war recovery. It is substantiated that, under current conditions, migration policy should be regarded not only as an instrument for regulating population movements, but also as one of the key factors influencing the labor market, staffing capacity of the economy, human capital, business activity, social resilience, and the pace of economic growth. The main directions of the socio-economic impact of migration policy are analyzed, in particular its relationship with labor shortages, structural imbalances between labor demand and supply, rising business costs, the transformation of the conditions for the formation and use of human capital, as well as the prospects for the country’s post-war reconstruction. It is determined that large-scale external migration causes not only a quantitative narrowing of the labor resource base, but also qualitative changes in the structure of employment, occupational matching, and the educational and labor trajectories of the population. Particular attention is paid to the impact of migration processes on the cost structure of business, macroeconomic resilience, the investment capacity of the economy, and the creation of preconditions for long-term recovery. It is separately emphasized that the effectiveness of state migration policy should be assessed through its ability to reduce the factors of long-term population outflow, ensure the return and reintegration of citizens, preserve human capital, and, where necessary, compensate for labor shortages through regulated labor immigration. It is concluded that migration policy in Ukraine should be shaped in close coordination with employment, social protection, human capital development, and economic recovery policies. The results of the study may serve as a theoretical and applied basis for the further improvement of state migration policy and for the development of strategies for Ukraine’s post-war recovery.

  • Open Access

    ЦИФРОВІ ТРЕНДИ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ НА ПРИКЛАДІ СФЕРИ ВИЩОЇ ОСВІТИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

    by Інна Андріївна Семенець-Орлова, Алла Олексіївна Клочко

    The issues of developing students’ critical thinking always remain relevant for the higher education system. The digital transformation of the educational process is a global trend that radically changes the methods of learning and cognition. The modern digital educational environment is characterized by an exponential growth in the amount of available information, which creates new challenges for the development of students’ analytical skills. Information overload is becoming a serious obstacle to effective learning and the formation of critical thinking. Due to the growing influence of digital technologies on educational processes, most educational institutions in the world are rethinking approaches to the development of students’ cognitive competencies. Studying the practices of modern higher education, it can be noted that universities in most countries of the world, understanding the growing importance of digital literacy, are gradually integrating new technological solutions into the educational process. However, the issue of effective development of critical thinking in conditions of information overload remains insufficiently researched. The article analyzes the process of developing students’ critical thinking in a digital educational environment. The relevance of the study is determined by the special role of critical thinking in the life of modern society, focused on the principles and values of the information age. The quality of training of future specialists and their readiness for the challenges of the digital society largely depends on the effectiveness of the formation of analytical skills. Currently, in world practice, there is no single successful and proven system for developing critical thinking in the conditions of information overload of the digital educational environment. The purpose of the article is to study the relationship between critical thinking, digital literacy and information overload in students of higher educational institutions and to develop recommendations for optimizing the educational process in the conditions of digital transformation. Питання розвитку критичного мислення студентів завжди залишаються актуальними для системи вищої освіти. Цифрова трансформація освітнього процесу – це глобальний тренд, який кардинально змінює способи навчання та пізнання. Сучасне цифрове освітнє середовище характеризується експоненційним зростанням обсягів доступної інформації, що створює нові виклики для розвитку аналітичних навичок студентів. Інформаційне перенасичення стає серйозною перешкодою для ефективного навчання та формування критичного мислення. У зв’язку зі зростаючим впливом цифрових технологій на освітні процеси більшість навчальних закладів світу переосмислюють підходи до розвитку когнітивних компетентностей студентів. Вивчаючи практики сучасної вищої освіти, можна відзначити, що університети більшості країн світу, розуміючи зростаючу важливість цифрової грамотності, поступово інтегрують нові технологічні рішення в освітній процес. Однак питання ефективного розвитку критичного мислення в умовах інформаційного перенасичення залишається недостатньо дослідженим. У статті проаналізовано процес розвитку критичного мислення студентів в умовах цифрового освітнього середовища. Актуальність дослідження визначається особливою роллю критичного мислення в житті сучасного суспільства, орієнтованого на принципи та цінності інформаційної епохи. Від ефективності формування аналітичних навичок значною мірою залежить якість підготовки майбутніх фахівців та їхня готовність до викликів цифрового суспільства. Наразі у світовій практиці не існує єдиної успішної та перевіреної системи розвитку критичного мислення в умовах інформаційного перенасичення цифрового освітнього середовища. Метою статті є дослідження взаємозв’язку між критичним мисленням, цифровою грамотністю та інформаційним перенасиченням у студентів вищих навчальних закладів та розробка рекомендацій щодо оптимізації освітнього процесу в умовах цифрової трансформації.

  • Open Access

    МІЖНАРОДНА ДОПОМОГА ЯК РЕСУРСНИЙ ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ У КОНТЕКСТІ ДОСВІДУ УКРАЇНИ

    by Інна Андріївна Семенець-Орлова, Микола Миколайович Русинюк

    International aid is a strategic resource factor that directly affects the level of national stability. The scientific problem includes the need to analyze the characteristics of the process of implementing international aid as a resource factor, determine the characteristics of institutional transformation, analyze the main effective areas of international support (financial, grants and technical assistance, investments and deepening economic cooperation). The purpose of the article is to substantiate international aid as a factor of national stability and security in the conditions of martial law in Ukraine. It is determined that international aid has enabled Ukraine to fully provide social expenditures, freeing up internal financial resources for priority allocation to the security and defense sector. Management mechanisms for attracting, distributing and monitoring the use of external resources in the conditions of security challenges are determined, which will be useful in the realities of martial law in Ukraine. Analysis of the advantages of international support indicates a significant variability of its mechanisms – from grant resources and concessional loans to technical assistance instruments. Such multi-vector sources ensure the complexity of capital attraction and high adaptability to the current needs of the state. The defining priority in this process is the integration of international resources into national strategic projects, which is a fundamental condition for sustainable socio-economic progress and strengthening national resilience. It is substantiated that the key emphasis is shifting towards the implementation of adaptive mechanisms for coordinating complex multilateral initiatives, which allows for a flexible response to the dynamic challenges of the global environment. It is revealed that the effectiveness of external support determines not only its volume, but also the ability of the state to implement adaptive coordination mechanisms and focus efforts on building local potential. It is the synergy of international financial instruments and the institutional capacity of communities that builds a reliable foundation for long-term progress even in difficult security conditions. Міжнародна допомога є стратегічним ресурсним чинником, що безпосередньо впливає на рівень національної стійкості. Наукова проблема включає потребу проаналізувати характеристики процесу імплементації міжнародної допомоги як ресурсного чинника, детермінувати характеристику інституційної трансформації, проаналізувати основні дієві напрями міжнародної підтримки (фінансова, гранти та технічна допомога, інвестиції та поглиблення економічного співробітництва). Мета статті полягає в обґрунтуванні міжнародної допомоги як чинника національної стійкості та безпеки в умовах воєнного стану в Україні. Визначено, що міжнародна допомога надала можливість Україні повністю забезпечити соціальні видатки, вивільнивши внутрішні фінансові ресурси для пріоритетного спрямування на сектор безпеки та оборони. Визначені управлінські механізми залучення, розподілу та моніторингу використання зовнішніх ресурсів в умовах безпекових викликів, що будуть корисними в реаліях воєнного стану в Україні. Аналіз переваг міжнародної підтримки свідчить про значну варіативність її механізмів – від грантових ресурсів і пільгових кредитів до інструментів технічної допомоги. Така багатовекторність джерел забезпечує комплексність залучення капіталу та високу адаптивність до актуальних потреб держави. Визначальним пріоритетом у цьому процесі стає інтеграція міжнародних ресурсів у національні стратегічні проєкти, що виступає фундаментальною умовою сталого соціально-економічного поступу та посилення національної стійкості. Обґрунтовано: ключовий акцент зміщується у бік провадження адаптивних механізмів координації складних багатосторонніх ініціатив, що дозволяє гнучко реагувати на динамічні виклики глобального середовища. Виявлено: ефективність зовнішньої підтримки детермінує не тільки її обсяги, а й здатність держави імплементувати адаптивні механізми координації та фокусувати зусилля на розбудові місцевого потенціалу. Саме синергія міжнародних фінансових інструментів та інституційної спроможності громад строює...

  • Open Access

    ІНСТИТУЦІЙНА РЕЗИЛЬЄНТНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ОСНОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

    by Інна Андріївна Семенець-Орлова, Микола Миколайович Русинюк

    Вступ. Загострення протиріччя між потребою швидкого реагування на безпекові виклики та вимогою збереження законності, підзвітності й керованості, що вимагає уникнення «розривів управлінських процесів» і підтримання безперервності життєво необхідних послуг, актуалізує проблему наукового дослідження можливостей розбудови національної стійкості України в умовах воєнного стану. Мета статті полягає в обґрунтуванні інституційної резильєнтності органів державної влади як основи стійкості та національної безпеки в умовах воєнного стану в Україні. Матеріали і методи. Основою дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, використання яких дозволило визначити сутність, зміст та особливості публічного управління у сфері забезпечення національної стійкості в контексті сучасних безпекових загроз. Метод систематизації дав змогу згрупувати наукові підходи до визначення інституційної стійкості органів державної влади та визначити її місце у в системі національної безпеки та державного управління. Використано метод концептуального аналізу для уточнення сутності національної стійкості як об’єкта публічного управління. Застосування міждисциплінарного підходу надало змогу комплексно розглянути нормативно-правове забезпечення та стратегічне планування національної стійкості. Для комплексного аналізу було поєднано системно-функціональний метод, що дозволив оцінити якість взаємодії між суб’єктами публічної влади, та структурно-інструментальний підхід, за допомогою якого було досліджено архітектуру публічного управління в умовах воєнного стану та наявний інструментарій забезпечення національної стійкості. Емпіричну та фактологічну базу дослідження склали нормативно-правові акти, статистичні дані, матеріали вітчизняної і зарубіжної практики публічного управління, періодичні видання. Результати. У статті обґрунтовано інституційну резильєнтність органів державної влади як управлінську основу національної стійкості та національної безпеки України в умовах воєнного стану. Показано, що правова рамка національної безпеки, режим воєнного стану та засади державної служби задають інституційні умови функціонування публічної влади, однак практична результативність залежить від здатності державних органів зберігати спроможність приймати рішення, координувати взаємодію, управляти ресурсами та відновлюватися після ударів і порушень. Теоретико-методологічну основу формують міжнародні підходи до резильєнтності як здатності протистояти, поглинати, адаптуватися, трансформуватися та відновлюватися через управління ризиками, а також безпекові орієнтири НАТО щодо цивільної готовності й базових вимог, у центрі яких перебувають безперервність урядування, надання основних послуг і цивільна підтримка оборони. Доведено, що логіка «7 BLR» акцентує каскадні взаємозалежності секторів і потребує мережевого бачення стійкості як системи взаємопов’язаних спроможностей, а не суми окремих заходів. На цій основі запропоновано операціоналізацію інституційної резильєнтності через модель семи взаємопов’язаних спроможностей органів державної влади: правової, організаційно-процесної, кадрової, інформаційно-кібернетичної, ресурсно-фінансової, координаційної та...

  • Open Access

    NEW DEMOCRACY THROUGH “DIGITAL VECHE” AS A PARADIGM FOR THE DEVELOPMENT OF POST-WAR UKRAINE

    by Gennady Dmitrenko, Inna Semenets-Orlova

    The essence of effective democracy in post-war Ukraine is revealed as a new type of civil society, capable of organically combining the interests of the authorities and the people with the impeccable priority of the latter through the use of the innovative social technology «Digital Veche». The problem of cardinal improvement of democracy in post-war Ukraine by orienting the actions of the authorities to the interests of the absolute majority of the population through the development of a civil society of direct action is considered. Ukraine failed to do this, trying to copy the experience of Western Europe (in particular, Switzerland) and the USA. The main reason for such failure is determined, which is associated with the peculiar mentality of the people (more precisely, a large segment of the population), which for centuries was in conditions of unfree life (survival) and semi-statehood. This led to such negative mental qualities (while preserving the Cossack spirit) as low selfsufficiency, exaggerated egocentrism and weakness of large-scale thinking. And since the management elite for more than 30 years was formed exclusively from the active part of this particular segment of the population, failure was guaranteed. The possibilities of creating a new type of civil society are revealed, the basis of which is the powerful influence of the people on the actions of the authorities by determining the level of quality of life of citizens (with the participation of the citizens themselves) and using the obtained indicators as assessments of the resulting actions of government structures at all hierarchical levels. A new model of civil society of direct action is proposed (taking into account the experience of Switzerland), the core of which is the powerful social technology «Digital Council». The essence of this technology is an annual survey of the adult population in communities using «smart» questionnaires on paper and electronic media. The «intelligence» of the latter lies in the possibility of obtaining information from citizens about the quality of their life in quantitative form (using qualimetric evaluation models from the field of fuzzy mathematics). It is such digital information that provides the opportunity for feedback in the public administration system and to rigidly establish the responsibility of the authorities for the quality of life of their citizens. The results of the first successful steps of testing and the local experiment «Digital Council» in the city of Vyshneve, Kyiv region, are analyzed. There are two main results: the first is the reality of determining the effectiveness of government actions digitally for each year through meeting the needs of the population. The second is that people willingly participate in the survey (after certain explanations) in order to evaluate government actions through the quality of their life. This is interesting and promising. Розкривається сутність ефективного народовладдя в повоєнній Україні як нового типу громадянського суспільства, здатного органічно поєднати інтереси влади і народу за бездоганним пріоритетом останніх завдяки використанню інноваційної соціальної технології «Цифрове Віче». Розглядається проблема кардинального удосконалення народовладдя в повоєнній Україні шляхом орієнтації дій влади на інтереси абсолютної більшості населення через розвиток громадянського суспільства прямої дії. Україні не вдалося це зробити, пробуючи копіювати досвід Західної Європи (зокрема Швейцарії) і США. Визначається головна причина такої невдачі, що пов’язана із своєрідною ментальністю народу, (точніше, великого прошарку населення), який століттями перебував в умовах невільного життя (виживання) і напівдержавності. Це обумовило такі негативні ментальні якості (при збережені козацького духу), як низьку самодостатність, завищений егоцентризм і слабкість масштабного мислення. А оскільки управлінська еліта впродовж більше 30 років формувалась винятково із активної частини саме цього прошарку населення, невдача була гарантовано. Розкриваються можливості створення громадянського суспільства нового типу, основу якого складає потужний вплив народу на дії влади шляхом визначення рівня якості життя громадян (за участю самих громадян) і використання отриманих показників як оцінок результуючих дій структур влади на всіх ієрархічних рівнях. Запропоновано нову модель громадянського суспільства прямої дії (з урахуванням досвіду Швейцарії), ядром якої є потужна соціальна технологія «Цифрове Віче». Сутність цієї технології складає щорічне опитування...

  • Open Access

    Culture of systemic human-centric management in government bodies as a key paradigm of the successful development of post-war Ukraine

    by I. A. Semenets-Orlova, G. A. Dmitrenko

    The problem of finding and substantiating a cardinal lever for the modernization of the state system of Ukraine in the most terrible period of its independent existence, which is capable of “pulling” the state out of its constant decline over more than 30 years of blind movement, is considered. Such a lever is the transition of government bodies of all hierarchical levels to a culture of systemic human-centric management, the system-forming core of which is a high index of the quality of life of citizens. The essence of one of the main paradigms of the development of post-war Ukraine in the context of saving its statehood from self-destruction due to the management in government bodies of an extractive (regressive) management culture that is not oriented towards the interests of the people, is revealed. This essence lies in the creation of effective democracy through the transition from a regressive culture of governance in government bodies to a progressive one, aimed at clearly defined final results of the activities of government structures, namely, increasing the quality of life indices of citizens. The sources and approaches to the formation of an effective culture of governance in government bodies are analyzed, starting with the Glorious (late 17th century), and then the Industrial Revolution in England and the emergence of management as a science and practice of management. The constant improvement of the latter led to the possibility of forming an innovative culture of systemic management based on final human-centric results, which ensures the priority of people’s interests over the own interests of those in power. The technology of determining the quality of life indices of community residents through an annual survey of the adult population like a national-local referendum with a widespread range of questions is substantiated. Such technology provides the opportunity to receive answers in digital index form and was called “Digital Council”. The fact that individual subjective indices of the quality of life of the population are transformed into objective ones when it comes to measuring the quality of life of community residents in integral indices is highlighted. It is the arithmetic average measurement that, in aggregate, levels out emotional factors in individuals. A pyramidal scheme is proposed for distributing responsibility between power structures horizontally and vertically (between different hierarchical levels) for the annual dynamics of citizen quality of life indices. The only source of measurement of these indices is a person from the community with his perception of the quality of life indices. We recall that they are objectified in the aggregate of indicators of the quality of life of other community residents. Thus, thanks to the transition of power structures to a culture of systemic human-centric management, it will finally be possible to implement effective democracy in Ukraine, returning the “face” of power structures at all levels to the people. Розглядається проблема пошуку і обґрунтування кардинального важелю модернізації державного устрою України в самий жахливий період її незалежного існування, який здатний «витягнути» державу від її постійного занепаду впродовж понад 30 років руху наосліп. Таким важелем є перехід органів влади усіх ієрархічних рівнів на культуру системного людиноцентричного управління, системоутворюючим стрижнем якого є високий індекс якості життя громадян. Розкривається сутність однієї із головних парадигм розвитку повоєнної України в контексті порятунку її державності від самознищення завдяки господарюванню в органах влади екстрактивної (регресивної) культури управління, неорієнтованої на інтереси народу. Ця сутність полягає в створені ефективного народовладдя через перехід від регресивної культури управління в органах влади на прогресивну, спрямовану на чітко визначені кінцеві результати діяльності владних структур, а саме – підвищення індексів якості життя громадян. Аналізується джерела і підходи до формування ефективної культури управління в органах влади, починаючи із Славетної (кінець ХVІІ ст.), а потім і Промислової революцій в Англії і виникнення менеджменту як науки і практики управління. Постійне удосконалення останнього привело до можливості формування інноваційної культури системного управління за кінцевими людиноцентричними результатами, що забезпечує пріоритет народних інтересів перед власними інтересами владоможців. Обґрунтовується технологія визначення індексів якості життя мешканців громад шляхом щорічного опитування дорослого населення на кшталт...

  • Open Access

    МЕХАНІЗМИ ГОРИЗОНТАЛЬНОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: ВОЛОНТЕРСТВО, КРАУДФАНДИНГ І САМООРГАНІЗАЦІЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

    by Інна Семенець-Орлова, Володимир Серветник

    The article analyzes the mechanisms of horizontal mobilization of Ukrainian society under full‑scale war: volunteering, crowdfunding, and the self‑organization of communities and professional groups. It shows how these networks provide rapid support to defense and the home front, build an infrastructure of solidarity, strengthen trust and social cohesion, and simultaneously create space for complementarity with state institutions within a model of hybrid governance. The study synthesizes empirical examples of national and local initiatives, the role of digital platforms, and the participation of internally displaced persons in building resilient assistance networks. Purpose. To identify and systematize the key forms and effectiveness factors of horizontal mobilization, outline its interaction with the state, and propose practical guidelines for institutionalization without losing flexibility. Methodology. A qualitative–analytical design combining a review of academic and analytical publications; content analysis of reports and communications from major platforms and local initiatives (ISAR “Yednannia,” International Renaissance Foundation, Institute for Analytics and Advocacy, “Come Back Alive,” “SpivDiia,” UNITED24 – the nationwide fundraising platform); analysis of the regulatory framework (Law of Ukraine “On Volunteer Activity” No. 3236‑VI); and case studies of crowdfunding campaigns, including the “People’s Bayraktar.” For quantitative verification, public survey data from KIIS for 2022–2024 are used. Scientific novelty. For the first time within a unified public‑administration framework, the study aligns three interrelated dimensions of horizontal mobilization –volunteer, financial‑crowdfunding, and organizational‑network – highlighting the role of digital infrastructure, mechanisms for involving IDPs, and the contours of hybrid interaction with public authorities. It operationalizes performance indicators to monitor response speed, transparency, and network resilience. Conclusions. Horizontal mobilization is not a temporary reaction but a systemic phenomenon that significantly strengthens the capacity of society and the state during war and recovery. The greatest effect is achieved by combining the network agility of communities with the state’s institutional backbone: minimal standards for data and financial transparency, community‑level coordination hubs, burnout prevention and knowledge management, rapid support instruments (micro‑grants, vouchers), a harmonized set of monitoring indicators, integration of IDPs into managerial and operational roles, and open libraries of templates for initiatives. Such institutionalization – without loss of agility – shifts horizontal mobilization from emergency response to a long‑term societal capability. У статті проаналізовано механізми горизонтальної мобілізації українського суспільства в умовах повномасштабної війни: волонтерство, краудфандинг та самоорганізацію громад і професійних спільнот. Показано, як ці мережі забезпечують оперативну підтримку оборони й тилу, формують інфраструктуру солідарності, підвищують довіру та соціальну згуртованість і водночас відкривають простір для взаємодоповнення з державними інституціями у форматі гібридного управління. Узагальнено емпіричні приклади загальнонаціональних та локальних ініціатив, роль цифрових платформ і участь внутрішньо переміщених осіб у розбудові стійких мереж допомоги. Мета роботи. Виявити та систематизувати ключові форми й чинники ефективності горизонтальної мобілізації, окреслити її взаємодію з державою та запропонувати практичні орієнтири інституціоналізації без втрати гнучкості. Методологія. Застосовано якісно‑аналітичний дизайн із поєднанням огляду наукових і аналітичних публікацій, контент‑аналізу звітів і комунікацій великих платформ та локальних ініціатив (ІСАР “Єднання”, МФ “Відродження”, Інститут аналітики та адвокації, “Повернись живим”, “СпівДія”, “United24” – загальнонаціональна платформа зборів), аналізу нормативної бази (Закон України “Про волонтерську діяльність” № 3236‑VI) і кейс‑стаді краудфандингових кампаній, зокрема “Народного Байрактара”. Для кількісної верифікації використано публічні дані опитувань КМІС 2022–2024 років. Наукова новизна. Уперше в єдиній рамці публічного адміністрування узгоджено три взаємопов’язані виміри горизонтальної мобілізації – волонтерський, фінансово‑краудфандинговий та організаційно‑мережевий – із виокремленням ролі цифрової інфраструктури,...

  • Open Access

    АНТИКОРУПЦІЙНІ ПРАКТИКИ В ПУБЛІЧНІЙ СЛУЖБІ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН, ВИКЛИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

    by Інна Семенець-Орлова, Ганна Кузьменко, Ірина Капеліста, Алла Дакал

    Стаття присвячена комплексному аналізу сучасного стану, ідентифікації ключових викликів впровадження та визначення перспективних напрямів розвитку антикорупційних практик у публічній службі України. Здійснено аналіз нормативно-правової база у сфері запобігання та протидії корупції на публічній службі, охарактеризовано його інституційну основу. Акцентовано на питанні електронного декларуванні публічних службовців в умовах війни та внесенні додаткових законодавчих правок. Охарактеризовано основні показники діяльності профільної інституції в сфері запобігання корупції щодо повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя, неподання (несвоєчасного) подання декларацій, спеціальних перевірок публічних службовців та конфлікту інтересів. Акцентовано на антикорупційній стратегії та державній антикорупційній програмі як тактичному кроку реформи, спрямованому на зниження корупції в публічному управлінні. Наголошено на антикорупційній експертизі як механізму превенції корупції на стадії розробки нормативно-правових актів, що постає засобом досягненню цілей, сформованих у програмі та стратегії.Представлено узагальнені показники оцінки корупційного досвіду населення та виявлено за поширеністю такі ключові сфери як будівництво та земельні відносини, державна та комунальна медицина, діяльність правоохоронних органів та сервісних центрів МВС, послуги закладів вищої освіти. Виявлено, поточна методологія верифікації, що фактично копіює анкету самооцінки, не виконує цю функцію, створюючи додаткову завантаженість на уповноважених і спеціалістів НАЗК формуючи рутинні запити на відміну від аналізу ефективності антикорупційної діяльності. Зазначено про можливість громадян брати участь в реалізації антикорупційної діяльності. Акцентовано на запровадженні проактивних комунікацій в органах влади. Розглянуто просвітницькі проєкти для публічних службовців. Для досягнення відчутних результатів потрібно посилити моніторинг, забезпечити невідворотність покарання, а також підвищити рівень довіру громадян до антикорупційних органів.