A. A. Krishtafor
Current Organizations / Institutes
The organizations/institutes from the scholar's latest article
A. A. Krishtafor has a total of 38 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Daria A. Krishtafor
Dnipro State Medical University, Dnipro, Ukraine
6 shared publications - O. M. Klygunenko
Dnipro State Medical University, Dnipro, Ukraine
3 shared publications - O. V. Kravets
Dnipro State Medical University, Dnipro, Ukraine
3 shared publications A.Y. Halushchak
Mechnikov Dnipropetrovsk Regional Clinical Hospital, Dnipro, Ukraine
2 shared publicationsD. V. Oleniuk
2 shared publicationsD.A. Krishtafor
State Institution “Dnipropetrovsk Medical Academy of Ministry of Health of Ukraine”, Dnipro, Ukraine I.I. Mechnikov Dnipropetrovsk Regional Clinical Hospital, Dnipro, Ukraine
2 shared publications
Latest Publications
- Open Access
- 10 May 2026
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 22 (3) , 329-334
Platelet hemostasis disorders in burn disease: a review
Background. Platelets are highly sensitive to changes in the internal environment and play a key role in hemostasis, inflammation, and immune response. Burn injury is associated with significant alterations in platelet count and function, contributing to coagulopathy and adverse clinical outcomes. The purpose was to summarize current evidence on platelet hemostasis disorders in burn disease, with a focus on pathophysiology, biomarkers, and treatment approaches. Materials and methods. A literature search was conducted using CrossRef, Scopus, Google Scholar, and PubMed databases for the period from 2017 to 2026. The search strategy combined structured descriptive approaches with manual screening of relevant publications. Observational studies and reviews addressing platelet dysfunction in burn patients were included. Results. Thrombocytopenia in burn patients is primarily associated with increased platelet consumption and destruction due to inflammatory mediators, endothelial damage, and activation of coagulation pathways. Early decreases in fibrinogen may impair platelet aggregation. Several biomarkers demonstrate diagnostic and prognostic potential, including platelet count and its dynamics, mean platelet volume, platelet distribution width, immature platelet fraction, inflammatory markers (C-reactive protein, procalcitonin, interleukin-6), and coagulation parameters (D-dimer, fibrinogen, antithrombin III). Additional indicators include markers of endothelial dysfunction and organ failure. Severe thrombocytopenia (< 50 × 109/L) requires urgent clinical management. However, platelet transfusion in sepsis remains controversial due to potential risks such as hypercoagulability and thrombotic complications. Conclusions. Platelet dysfunction plays a central role in the pathogenesis of burn-related coagulopathy and sepsis. Further research is needed to improve diagnostic strategies and develop targeted therapies aimed at optimizing platelet function and reducing inflammation in burn patients.
- 10 May 2026
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 22 (3) , 329-334
Open AccessPlatelet hemostasis disorders in burn disease: a review
Background. Platelets are highly sensitive to changes in the internal environment and play a key role in hemostasis, inflammation, and immune response. Burn injury is associated with significant alterations in platelet count and function, contributing to coagulopathy and adverse clinical outcomes. The purpose was to summarize current evidence on platelet hemostasis disorders in burn disease, with a focus on pathophysiology, biomarkers, and treatment approaches. Materials and methods. A literature search was conducted using CrossRef, Scopus, Google Scholar, and PubMed databases for the period from 2017 to 2026. The search strategy combined structured descriptive approaches with manual screening of relevant publications. Observational studies and reviews addressing platelet dysfunction in burn patients were included. Results. Thrombocytopenia in burn patients is primarily associated with increased platelet consumption and destruction due to inflammatory mediators, endothelial damage, and activation of coagulation pathways. Early decreases in fibrinogen may impair platelet aggregation. Several biomarkers demonstrate diagnostic and prognostic potential, including platelet count and its dynamics, mean platelet volume, platelet distribution width, immature platelet fraction, inflammatory markers (C-reactive protein, procalcitonin, interleukin-6), and coagulation parameters (D-dimer, fibrinogen, antithrombin III). Additional indicators include markers of endothelial dysfunction and organ failure. Severe thrombocytopenia (< 50 × 109/L) requires urgent clinical management. However, platelet transfusion in sepsis remains controversial due to potential risks such as hypercoagulability and thrombotic complications. Conclusions. Platelet dysfunction plays a central role in the pathogenesis of burn-related coagulopathy and sepsis. Further research is needed to improve diagnostic strategies and develop targeted therapies aimed at optimizing platelet function and reducing inflammation in burn patients.
- Open Access
- 25 March 2025
- Published by Zaporizhzhia State Medical and Pharmaceutical University in Modern medical technology
- Vol. 17 (1) , 60-66
The importance of using mobile ultrasound devices in improving the quality and safety of emergency care, anesthesia and intensive care
The aim of this review is to determine the role of ultrasound visualization in improving the safety and quality of anesthesia, intensive care and emergency medical care. The article explores the role of ultrasound imaging in improving the quality and safety of diagnostics, analgesia, and intensive care, particularly in emergency conditions. The authors emphasize the importance of using portable ultrasound devices that enhance diagnostic accuracy and enable bedside or prehospital procedures. The study highlights the significance of ultrasound protocols, such as POCUS, FAST, eFAST, LUCI, and others which standardize diagnostics and invasive interventions. These protocols have proven to be effective in diagnosing shock states, pneumothorax, internal organ injuries, and critical complications. Ultrasound is also widely used to improve the safety of invasive procedures like central venous catheterization, regional nerve blocks, and epidural anesthesia. In children, ultrasound helps to reduce the number of complications during procedures due to its high accuracy of visualization. The authors point out that ultrasound is an important tool for monitoring the condition of patients with respiratory and heart failure, allowing for the prompt detection of pathological changes in the lungs and heart. In addition, the use of ultrasound examination significantly reduces the radiation exposure compared to X-rays and computerized tomography scans. Despite significant progress, there are limitations related to the anatomical features of patients, the difficulty of finding acoustic windows, and the need for specialized training of doctors. Future developments include further standardization of protocols, improvement of ultrasound device capabilities, and the creation of international training programs. Conclusions. Ultrasound visualization improves the quality of diagnosis, anesthesia and intensive care, significantly increases the accuracy and safety of invasive procedures. Using ultrasonic visualization methods can be problematic in cases where it is difficult to find an acoustic window. Further expansion of the use of the POCUS concept and integration of ultrasound into life support algorithms are related to the development of available compact, highly sensitive ultrasound devices suitable for prehospital diagnostics.
- 25 March 2025
- Published by Zaporizhzhia State Medical and Pharmaceutical University in Modern medical technology
- Vol. 17 (1) , 60-66
Open AccessThe importance of using mobile ultrasound devices in improving the quality and safety of emergency care, anesthesia and intensive care
The aim of this review is to determine the role of ultrasound visualization in improving the safety and quality of anesthesia, intensive care and emergency medical care. The article explores the role of ultrasound imaging in improving the quality and safety of diagnostics, analgesia, and intensive care, particularly in emergency conditions. The authors emphasize the importance of using portable ultrasound devices that enhance diagnostic accuracy and enable bedside or prehospital procedures. The study highlights the significance of ultrasound protocols, such as POCUS, FAST, eFAST, LUCI, and others which standardize diagnostics and invasive interventions. These protocols have proven to be effective in diagnosing shock states, pneumothorax, internal organ injuries, and critical complications. Ultrasound is also widely used to improve the safety of invasive procedures like central venous catheterization, regional nerve blocks, and epidural anesthesia. In children, ultrasound helps to reduce the number of complications during procedures due to its high accuracy of visualization. The authors point out that ultrasound is an important tool for monitoring the condition of patients with respiratory and heart failure, allowing for the prompt detection of pathological changes in the lungs and heart. In addition, the use of ultrasound examination significantly reduces the radiation exposure compared to X-rays and computerized tomography scans. Despite significant progress, there are limitations related to the anatomical features of patients, the difficulty of finding acoustic windows, and the need for specialized training of doctors. Future developments include further standardization of protocols, improvement of ultrasound device capabilities, and the creation of international training programs. Conclusions. Ultrasound visualization improves the quality of diagnosis, anesthesia and intensive care, significantly increases the accuracy and safety of invasive procedures. Using ultrasonic visualization methods can be problematic in cases where it is difficult to find an acoustic window. Further expansion of the use of the POCUS concept and integration of ultrasound into life support algorithms are related to the development of available compact, highly sensitive ultrasound devices suitable for prehospital diagnostics.
- Open Access
- 28 June 2023
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 19 (4) , 241-248
Antibacterial therapy for combat gunshot trauma: eight years after (retrospective observational study)
Background. Combat gunshot wounds are characterized by massive tissue destruction and significant contamination. Infectious complications are the cause of death of 80 % victims who died late after a combat injury. Therefore, the fight against wound infection is one of the priority tasks in the treatment of combat trauma. The purpose of our study was to determine the changes in the composition of the bacterial microflora of combat gunshot wounds and its sensitivity to antibacterial drugs between 2014 and 2022. Materials and methods. We examined 167 patients with gunshot combat injuries, of which 29 were admitted in 2014, and 138 in 2022. Based on the results of bacteriological examinations of wounds performed upon admission to a third-level hospital, we studied the frequency of wounds colonization, its nature (contamination/infection), the nature of the identified microflora and its sensitivity to antibacterial drugs. Results. Of the bacteriological studies performed in 2014, no growth was found in 27.6 % of cases, in 2022 — in 41.3 % (p = 0.168). Among the positive results in 2014, 30.8 % of pathogens met the criteria for infection (≥ 104 colony-forming units; in 2022, 63.8 % (p < 0.001). In 2014, A.baumannii (21.4 %), S.haemolyticus (19.0 %), gut bacteria (19.0 %) and P.aeruginosa (11.9 %) prevailed among pathogens. In 2022, the Bacillus spp. (28.4 %), A.baumannii (19.6 %), gut bacteria (14.2 %) and K.pneumoniae (10.1 %) were detected most frequently. At the same time, in 71.1 % of cases, the number of Bacillus spp. bacteria met the criteria for infection.
- 28 June 2023
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 19 (4) , 241-248
Open AccessAntibacterial therapy for combat gunshot trauma: eight years after (retrospective observational study)
Background. Combat gunshot wounds are characterized by massive tissue destruction and significant contamination. Infectious complications are the cause of death of 80 % victims who died late after a combat injury. Therefore, the fight against wound infection is one of the priority tasks in the treatment of combat trauma. The purpose of our study was to determine the changes in the composition of the bacterial microflora of combat gunshot wounds and its sensitivity to antibacterial drugs between 2014 and 2022. Materials and methods. We examined 167 patients with gunshot combat injuries, of which 29 were admitted in 2014, and 138 in 2022. Based on the results of bacteriological examinations of wounds performed upon admission to a third-level hospital, we studied the frequency of wounds colonization, its nature (contamination/infection), the nature of the identified microflora and its sensitivity to antibacterial drugs. Results. Of the bacteriological studies performed in 2014, no growth was found in 27.6 % of cases, in 2022 — in 41.3 % (p = 0.168). Among the positive results in 2014, 30.8 % of pathogens met the criteria for infection (≥ 104 colony-forming units; in 2022, 63.8 % (p < 0.001). In 2014, A.baumannii (21.4 %), S.haemolyticus (19.0 %), gut bacteria (19.0 %) and P.aeruginosa (11.9 %) prevailed among pathogens. In 2022, the Bacillus spp. (28.4 %), A.baumannii (19.6 %), gut bacteria (14.2 %) and K.pneumoniae (10.1 %) were detected most frequently. At the same time, in 71.1 % of cases, the number of Bacillus spp. bacteria met the criteria for infection.
- Open Access
- 30 March 2023
- Published by Dnipro State Medical University in Medicni perspektivi
- Vol. 28 (1) , 216-222
Clinical case of a pelvic fracture with massive retroperitoneal hematoma
Pelvic fracture is a serious injury that carries a significant risk of mortality. The cause of death in these victims is the formation of a retroperitoneal hematoma and massive bleeding. The article presents a clinical case of a pelvic fracture with a massive retroperitoneal hematoma in a 30-year-old man who was brought to the regional hospital in hemorrhagic shock 5 hours after falling from the 5th floor. Upon admission, computed tomography (CT) showed a rupture of the pubic joint, a multifragmentary fracture of the sacrum, and the presence of a hematoma in the right parts of the pelvic cavity. Despite immobilization of the fracture and massive transfusion, it was not possible to stabilize the patient's hemodynamics and improve the parameters of the patient's general blood analysis. Due to the clinic of active bleeding, the patient repeatedly underwent control ultrasound examinations of the abdominal cavity and pleural sinuses, but the presence of free fluid in the abdominal cavity could be confirmed only after 12 hours of treatment. At the emergency laparotomy, a hematoma was found, which spread through the retroperitoneal space to the level of the diaphragmatic crura and the root of the small-bowel mesentery in a relatively thin layer, which explained the impossibility of its visualization by ultrasound or CT. Despite the intensive care measures, over the next few days the patient's condition gradually worsened, multiple organ failure developed. On the 3rd day after the operation, the patient died due to progressive multiple organ failure. The described case demonstrates the severity of the condition of victims with a traumatic retroperitoneal hematoma and the difficulty of diagnosis and effective treatment using conservative methods.
- 30 March 2023
- Published by Dnipro State Medical University in Medicni perspektivi
- Vol. 28 (1) , 216-222
Open AccessClinical case of a pelvic fracture with massive retroperitoneal hematoma
Pelvic fracture is a serious injury that carries a significant risk of mortality. The cause of death in these victims is the formation of a retroperitoneal hematoma and massive bleeding. The article presents a clinical case of a pelvic fracture with a massive retroperitoneal hematoma in a 30-year-old man who was brought to the regional hospital in hemorrhagic shock 5 hours after falling from the 5th floor. Upon admission, computed tomography (CT) showed a rupture of the pubic joint, a multifragmentary fracture of the sacrum, and the presence of a hematoma in the right parts of the pelvic cavity. Despite immobilization of the fracture and massive transfusion, it was not possible to stabilize the patient's hemodynamics and improve the parameters of the patient's general blood analysis. Due to the clinic of active bleeding, the patient repeatedly underwent control ultrasound examinations of the abdominal cavity and pleural sinuses, but the presence of free fluid in the abdominal cavity could be confirmed only after 12 hours of treatment. At the emergency laparotomy, a hematoma was found, which spread through the retroperitoneal space to the level of the diaphragmatic crura and the root of the small-bowel mesentery in a relatively thin layer, which explained the impossibility of its visualization by ultrasound or CT. Despite the intensive care measures, over the next few days the patient's condition gradually worsened, multiple organ failure developed. On the 3rd day after the operation, the patient died due to progressive multiple organ failure. The described case demonstrates the severity of the condition of victims with a traumatic retroperitoneal hematoma and the difficulty of diagnosis and effective treatment using conservative methods.
- Open Access
- 29 June 2022
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 18 (4) , 25-29
Рестриктивне переднавантаження та рестриктивне сонавантаження 0,9% розчином NaCl при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози гіпербаричного бупівакаїну (5 мг) при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба
Актуальність. Одностороння спінальна анестезія із застосуванням малої дози гіпербаричного бупівакаїну при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба може призводити до розвитку гемодинамічних ускладнень. Серед методів профілактики гемодинамічних ускладнень важливе місце займають переднавантаження та сонавантаження інфузійними розчинами. Пошук ефективного та безпечного методу профілактики гемодинамічних ускладнень анестезії та затримки сечі, який би забезпечив можливість ранньої виписки із лікарні, продовжується. Мета дослідження: порівняльна оцінка ефективності застосування рестриктивного переднавантаження та рестриктивного сонавантаження 0,9% розчином NaCl при операції односторонньої спінальної анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну при лікувально-діагностичній артроскопії колінного суглоба як методу профілактики гемодинамічних ускладнень, затримки сечі, який би забезпечив можливість ранньої виписки із лікарні в найближчі години. Матеріали та методи. 40 пацієнтів, запланованих на проведення операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну, були розподілені на 2 групи по 20 осіб. У групі 1 для профілактики гемодинамічних ускладнень застосувалось рестриктивне переднавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) за 15 хв до початку спінальної анестезії. У групі 2 застосувалось рестриктивне сонавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) одразу після початку анестезії. Досліджувались показники гемодинаміки, затримка сечі та можливість ранньої виписки із лікарні. Результати. В обох групах не відмічалось артеріальної гіпотензії або брадикардії на всіх етапах спостереження. Показники артеріального тиску між групами відрізнялись при повороті пацієнтів на спину. У групі 1 спостерігалося зниження СистАТ (96,73 ± 3,40 проти 118,70 ± 3,92 мм рт.ст.), ДіастАТ (46,91 ± 4,27 проти 76,44 ± 5,12 мм рт.ст.) та збільшення ПульсАТ (49,82 ± 3,77 проти 42,26 ± 3,85 мм рт.ст., р < 0,05) порівняно з групою 2. На всіх наступних етапах спостереження відмічались стабільні гемодинамічні показники в обох групах; не спостерігалось випадків затримки сечі. У пацієнтів обох груп відмічались подібні показники часу початку ходіння (146,37 ± 6,75 хв порівняно з 148,09 ± 7,12 хв у групі 1 та групі 2 відповідно) та часу можливості ранньої виписки із лікарні (178,26 ± 2,62 хв порівняно з 180,45 ± 2,25 хв у групі 1 та групі 2 відповідно). Висновки. Рестриктивне переднавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) та рестриктивне сонавантаження (5 мл/кг 0,9%розчину NaCl) при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба є ефективними методами профілактики гемодинамічних ускладнень, затримки сечі та забезпечують можливість ранньої виписки із лікарні в найближчі години. Проведення рестриктивного переднавантаження 0,9% розчином NaCl не слід рекомендувати пацієнтам зі зниженими компенсаторними можливостями серцево-судинної системи. Вибір рестриктивного сонавантаження 0,9% розчином NaCl є переважним на підставі забезпечення кращого ступеня гемодинамічної стабільності.
- 29 June 2022
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 18 (4) , 25-29
Open AccessРестриктивне переднавантаження та рестриктивне сонавантаження 0,9% розчином NaCl при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози гіпербаричного бупівакаїну (5 мг) при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба
Актуальність. Одностороння спінальна анестезія із застосуванням малої дози гіпербаричного бупівакаїну при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба може призводити до розвитку гемодинамічних ускладнень. Серед методів профілактики гемодинамічних ускладнень важливе місце займають переднавантаження та сонавантаження інфузійними розчинами. Пошук ефективного та безпечного методу профілактики гемодинамічних ускладнень анестезії та затримки сечі, який би забезпечив можливість ранньої виписки із лікарні, продовжується. Мета дослідження: порівняльна оцінка ефективності застосування рестриктивного переднавантаження та рестриктивного сонавантаження 0,9% розчином NaCl при операції односторонньої спінальної анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну при лікувально-діагностичній артроскопії колінного суглоба як методу профілактики гемодинамічних ускладнень, затримки сечі, який би забезпечив можливість ранньої виписки із лікарні в найближчі години. Матеріали та методи. 40 пацієнтів, запланованих на проведення операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну, були розподілені на 2 групи по 20 осіб. У групі 1 для профілактики гемодинамічних ускладнень застосувалось рестриктивне переднавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) за 15 хв до початку спінальної анестезії. У групі 2 застосувалось рестриктивне сонавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) одразу після початку анестезії. Досліджувались показники гемодинаміки, затримка сечі та можливість ранньої виписки із лікарні. Результати. В обох групах не відмічалось артеріальної гіпотензії або брадикардії на всіх етапах спостереження. Показники артеріального тиску між групами відрізнялись при повороті пацієнтів на спину. У групі 1 спостерігалося зниження СистАТ (96,73 ± 3,40 проти 118,70 ± 3,92 мм рт.ст.), ДіастАТ (46,91 ± 4,27 проти 76,44 ± 5,12 мм рт.ст.) та збільшення ПульсАТ (49,82 ± 3,77 проти 42,26 ± 3,85 мм рт.ст., р < 0,05) порівняно з групою 2. На всіх наступних етапах спостереження відмічались стабільні гемодинамічні показники в обох групах; не спостерігалось випадків затримки сечі. У пацієнтів обох груп відмічались подібні показники часу початку ходіння (146,37 ± 6,75 хв порівняно з 148,09 ± 7,12 хв у групі 1 та групі 2 відповідно) та часу можливості ранньої виписки із лікарні (178,26 ± 2,62 хв порівняно з 180,45 ± 2,25 хв у групі 1 та групі 2 відповідно). Висновки. Рестриктивне переднавантаження (5 мл/кг 0,9% розчину NaCl) та рестриктивне сонавантаження (5 мл/кг 0,9%розчину NaCl) при односторонній спінальній анестезії із застосуванням малої дози (5 мг) гіпербаричного бупівакаїну при операції лікувально-діагностичної артроскопії колінного суглоба є ефективними методами профілактики гемодинамічних ускладнень, затримки сечі та забезпечують можливість ранньої виписки із лікарні в найближчі години. Проведення рестриктивного переднавантаження 0,9% розчином NaCl не слід рекомендувати пацієнтам зі зниженими компенсаторними можливостями серцево-судинної системи. Вибір рестриктивного сонавантаження 0,9% розчином NaCl є переважним на підставі забезпечення кращого ступеня гемодинамічної стабільності.
- Open Access
- 29 June 2022
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 18 (4) , 10-18
Фармакологічний захист і відновлення когнітивних функцій у хворих похилого віку після абдомінальних оперативних втручань
Актуальність. Післяопераційні когнітивні розлади є предиктором розвитку стійкої когнітивної дисфункції й підвищують ризик розвитку деменції. Випереджувальна нейрозахисна терапія набуває суттєвого практичного значення для запобігання пошкодженню нейронів або корекції когнітивної дисфункції. Мета: визначення впливу перенесеного оперативного втручання на когнітивні функції, оцінка ефективності окремих методів фармакологічної профілактики та лікування післяопераційних розладів когнітивних функцій. Матеріали та методи. У дослідження включені 62 пацієнти обох статей віком від 55 до 75 років, яким проводилося планове оперативне втручання на органах черевної порожнини в умовах атаралгезії. Пацієнти були рандомізовані в три групи дослідження: контрольну (19 осіб), першу дослідницьку (22 особи, які отримували тіоцетам) і другу дослідницьку (21 особа, яка отримувала меглюміну натрію сукцинат). Усім хворим проводився комплекс стандартного періопераційного клініко-лабораторного обстеження, інтраопераційного моніторингу. Когнітивні функції досліджувались за допомогою тесту «Прогресивні матриці Равена». Обстеження проводилося на семи етапах: 1) до операції; 2) інтраопераційно; 3) у кінці операції; 4) через 1 добу після операції; 5) на 5-ту добу; 6) на 14-ту добу; 7) на 30-ту добу. Результати. Показники соматичного стану хворих на всіх етапах обстеження були у вікових референтних межах, або їх відхилення не мали клінічного значення. Порівняння показників соматичного стану хворих досліджуваних груп показало відсутність значного впливу меглюміну натрію сукцинату й тіоцетаму на показники кисневотранспортної та серцево-судинної систем. Когнітивні функції хворих контрольної групи на 5-ту добу знизилися на 22,2 % від вихідного рівня, що свідчило про розвинення післяопераційної когнітивної дисфункції (ПОКД). Проте вже на 14-ту добу зниження когнітивних функцій було лише на 3,87 % від вихідного, що свідчило про відсутність ПОКД. Але на 30-ту добу у хворих контрольної групи намітилася чітка тенденція повторного погіршення когнітивних функцій. При застосуванні меглюміну натрію сукцинату вдалося запобігти погіршенню когнітивних функцій нижче від межі ПОКД на 5-ту добу і повторному погіршенню на 30-ту. При застосуванні тіоцетаму навіть на 5-ту добу не визначалося зниження когнітивних функцій, а на наступних етапах виявлене подальше поступове їх зростання. У контрольній групі на 5-ту добу когнітивна дисфункція виникала у 89,5 % хворих (CER = 0,89), на 14-ту добу її прояви залишилися в 36,8 % хворих (CER = 0,37), але на 30-ту добу кількість хворих із проявами когнітивної дисфункції зросла до 52,6 % (CER = 0,53). У групі меглюміну натрію сукцинату частота ПОКД становила 38,0 % (EER = 0,38), а в групі тіоцетаму — 22,7 % (EER = 0,23). Різниця між групами меглюміну натрію сукцинату й тіоцетаму на 14-ту добу була більш суттєвою. Так, частота події в групі тіоцетаму була лише 5 % (показник EER = 0,05), тоді як у групі меглюміну натрію сукцинату — 14 % (EER = 0,14). Проте на 30-ту добу в обох групах частота виявлення когнітивної дисфункції була приблизно однаковою і на 88–89 % нижчою за контрольну групу. Висновки. У хворих похилого віку після оперативного втручання на органах черевної порожнини, виконаного в умовах анестезіологічного захисту методом атаралгезії, у післяопераційному періоді відзначається хвилеподібне...
- 29 June 2022
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- Vol. 18 (4) , 10-18
Open AccessФармакологічний захист і відновлення когнітивних функцій у хворих похилого віку після абдомінальних оперативних втручань
Актуальність. Післяопераційні когнітивні розлади є предиктором розвитку стійкої когнітивної дисфункції й підвищують ризик розвитку деменції. Випереджувальна нейрозахисна терапія набуває суттєвого практичного значення для запобігання пошкодженню нейронів або корекції когнітивної дисфункції. Мета: визначення впливу перенесеного оперативного втручання на когнітивні функції, оцінка ефективності окремих методів фармакологічної профілактики та лікування післяопераційних розладів когнітивних функцій. Матеріали та методи. У дослідження включені 62 пацієнти обох статей віком від 55 до 75 років, яким проводилося планове оперативне втручання на органах черевної порожнини в умовах атаралгезії. Пацієнти були рандомізовані в три групи дослідження: контрольну (19 осіб), першу дослідницьку (22 особи, які отримували тіоцетам) і другу дослідницьку (21 особа, яка отримувала меглюміну натрію сукцинат). Усім хворим проводився комплекс стандартного періопераційного клініко-лабораторного обстеження, інтраопераційного моніторингу. Когнітивні функції досліджувались за допомогою тесту «Прогресивні матриці Равена». Обстеження проводилося на семи етапах: 1) до операції; 2) інтраопераційно; 3) у кінці операції; 4) через 1 добу після операції; 5) на 5-ту добу; 6) на 14-ту добу; 7) на 30-ту добу. Результати. Показники соматичного стану хворих на всіх етапах обстеження були у вікових референтних межах, або їх відхилення не мали клінічного значення. Порівняння показників соматичного стану хворих досліджуваних груп показало відсутність значного впливу меглюміну натрію сукцинату й тіоцетаму на показники кисневотранспортної та серцево-судинної систем. Когнітивні функції хворих контрольної групи на 5-ту добу знизилися на 22,2 % від вихідного рівня, що свідчило про розвинення післяопераційної когнітивної дисфункції (ПОКД). Проте вже на 14-ту добу зниження когнітивних функцій було лише на 3,87 % від вихідного, що свідчило про відсутність ПОКД. Але на 30-ту добу у хворих контрольної групи намітилася чітка тенденція повторного погіршення когнітивних функцій. При застосуванні меглюміну натрію сукцинату вдалося запобігти погіршенню когнітивних функцій нижче від межі ПОКД на 5-ту добу і повторному погіршенню на 30-ту. При застосуванні тіоцетаму навіть на 5-ту добу не визначалося зниження когнітивних функцій, а на наступних етапах виявлене подальше поступове їх зростання. У контрольній групі на 5-ту добу когнітивна дисфункція виникала у 89,5 % хворих (CER = 0,89), на 14-ту добу її прояви залишилися в 36,8 % хворих (CER = 0,37), але на 30-ту добу кількість хворих із проявами когнітивної дисфункції зросла до 52,6 % (CER = 0,53). У групі меглюміну натрію сукцинату частота ПОКД становила 38,0 % (EER = 0,38), а в групі тіоцетаму — 22,7 % (EER = 0,23). Різниця між групами меглюміну натрію сукцинату й тіоцетаму на 14-ту добу була більш суттєвою. Так, частота події в групі тіоцетаму була лише 5 % (показник EER = 0,05), тоді як у групі меглюміну натрію сукцинату — 14 % (EER = 0,14). Проте на 30-ту добу в обох групах частота виявлення когнітивної дисфункції була приблизно однаковою і на 88–89 % нижчою за контрольну групу. Висновки. У хворих похилого віку після оперативного втручання на органах черевної порожнини, виконаного в умовах анестезіологічного захисту методом атаралгезії, у післяопераційному періоді відзначається хвилеподібне...
- Open Access
- 28 June 2022
- Published by Dnipro State Medical University in Medicni perspektivi
- Vol. 27 (2) , 39-43
Respiratory support in severe traumatic brain injury (literature review)
Patients with traumatic brain injury (TBI) are the largest group of victims at the emergency departments. Up to 20% of patients with severe TBI require endotracheal intubation and prolonged mechanical ventilation. The ventilation parameters choice should be focused on the normal arterial blood gas composition. Hypoxia causes secondary damage to the brain tissue, and hyperoxia carries risks of oxygen toxicity. Hypercapnia leads to cerebral vasodilatation, increased intracranial pressure (ICP) and the risk of cerebral edema. Hypocapnia promotes cerebral vasoconstriction, which reduces cerebral blood flow and ICP, but also leads to cerebral tissue ischemia, so prolonged hyperventilation in TBI is not currently recommended. Patients with TBI often require sedation to synchronize with the respirator. The drugs of choice are propofol and midazolam. Routine use of muscle relaxants is not recommended. The initial ventilation mode should provide a certain respiration rate to achieve normocapnia, while allowing the patient to make breathing attempts. Support ventilation modes are used while weaning from mechanical ventilation. Promising in predicting extubation success is the assessment of the VISAGE score, which includes visual pursuit, swallowing, age, and the Glasgow coma score. Modern principles of respiratory support in severe TBI include: tracheal intubation by Glasgow coma score ≤8 ; early mechanical ventilation; PaO2 80-120 mm Hg (SaO2 ≥95%); PaCO2 35-45 mm Hg; tidal volume ≤8 ml/kg; respiratory rate ≈20/min; PEEP ≥5 cm H2O; head elevation by 30°; sedation in poor synchronization with the respirator; weaning through support ventilation modes; extubation when reaching 3 points on the VISAGE scale; early (up to 4 days) tracheotomy in predicted extubation failure.
- 28 June 2022
- Published by Dnipro State Medical University in Medicni perspektivi
- Vol. 27 (2) , 39-43
Open AccessRespiratory support in severe traumatic brain injury (literature review)
Patients with traumatic brain injury (TBI) are the largest group of victims at the emergency departments. Up to 20% of patients with severe TBI require endotracheal intubation and prolonged mechanical ventilation. The ventilation parameters choice should be focused on the normal arterial blood gas composition. Hypoxia causes secondary damage to the brain tissue, and hyperoxia carries risks of oxygen toxicity. Hypercapnia leads to cerebral vasodilatation, increased intracranial pressure (ICP) and the risk of cerebral edema. Hypocapnia promotes cerebral vasoconstriction, which reduces cerebral blood flow and ICP, but also leads to cerebral tissue ischemia, so prolonged hyperventilation in TBI is not currently recommended. Patients with TBI often require sedation to synchronize with the respirator. The drugs of choice are propofol and midazolam. Routine use of muscle relaxants is not recommended. The initial ventilation mode should provide a certain respiration rate to achieve normocapnia, while allowing the patient to make breathing attempts. Support ventilation modes are used while weaning from mechanical ventilation. Promising in predicting extubation success is the assessment of the VISAGE score, which includes visual pursuit, swallowing, age, and the Glasgow coma score. Modern principles of respiratory support in severe TBI include: tracheal intubation by Glasgow coma score ≤8 ; early mechanical ventilation; PaO2 80-120 mm Hg (SaO2 ≥95%); PaCO2 35-45 mm Hg; tidal volume ≤8 ml/kg; respiratory rate ≈20/min; PEEP ≥5 cm H2O; head elevation by 30°; sedation in poor synchronization with the respirator; weaning through support ventilation modes; extubation when reaching 3 points on the VISAGE scale; early (up to 4 days) tracheotomy in predicted extubation failure.
- Open Access
- 5 November 2019
- Published by Dnipro State Medical University in Medicni perspektivi
- Vol. 24 (3) , 4-9
Features of communication of a doctor with special groups of patients and in conflict situations.
Features of communication of a doctor with special groups of patients and in conflict situations.
- 5 November 2019
- Published by Dnipro State Medical University in Medicni perspektivi
- Vol. 24 (3) , 4-9
Open AccessFeatures of communication of a doctor with special groups of patients and in conflict situations.
Features of communication of a doctor with special groups of patients and in conflict situations.
- Open Access
- 29 May 2019
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- No. 3.98,p. 127-133
Сравнительная характеристика политравмы мирного времени и боевой травмы в стационаре III уровня
Актуальность. Боевые сочетанные травмы протекают тяжелее, чем политравма мирного времени, из-за разницы в поражающих факторах, условиях получения травмы, сроках оказания помощи пострадавшим, массовости поражений. Цель исследования: провести сравнительный анализ тяжести состояния пострадавших с мирной и боевой политравмой при поступлении в стационар III уровня. Материалы и методы. Обследовано 79 пострадавших с политравмой мирного времени и 65 раненых из зоны АТО. Изучались изменения сознания по шкале комы Глазго, показатели гемодинамики, потребность в вазопрессорной поддержке и искусственной вентиляции легких, перистальтика кишечника, показатели общего анализа крови, печеночный и почечный комплекс, коагулограмма, показатели кислотно-основного и газового состава крови, уровень цитокинов (IL-6, IL-10) в сыворотке крови. Результаты. При мирной политравме достоверно чаще встречались черепно-мозговые травмы и торакоабдоминальные травмы, при боевой — травмы мягких тканей. Среди причин мирной политравмы преобладали дорожно-транспортные происшествия и высотные травмы, боевой — минно-взрывная травма. Раненые на 12,2 % чаще требовали ургентных оперативных вмешательств. Нарушения сознания в группе боевой травмы чаще были связаны с седацией, а мирной — непосредственно с черепно-мозговой травмой. Гипотензия и тахикардия при боевой травме были менее выражены за счет проведенных ранее противошоковых мероприятий и вазопрессорной поддержки. При боевой травме были более выражены гипоальбуминемия, гипокоагуляция и почечная дисфункция. В проявлениях цитолитического синдрома при боевой травме преобладало повышение уровня аспартатаминотрансферазы (АсТ), что, вероятнее всего, также объяснялось разрушением больших массивов тканей. Воспалительная реакция от характера травмы не зависела и ассоциировалась только с тяжестью и локализацией повреждений. Частота осложнений составила 41,8 % при мирной травме и 47,7 % — при боевой, летальность — 8,9 и 13,8 % соответственно. Выводы. Таким образом, при аналогичной тяжести травмы и объеме кровопотери боевая травма отличается от мирной по своей структуре и сопровождается более выраженными системными расстройствами, в основном печеночной, почечной и гемокоагуляционной дисфункцией. Это приводит к более высокой частоте осложнений и летальности.
- 29 May 2019
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- No. 3.98,p. 127-133
Open AccessСравнительная характеристика политравмы мирного времени и боевой травмы в стационаре III уровня
Актуальность. Боевые сочетанные травмы протекают тяжелее, чем политравма мирного времени, из-за разницы в поражающих факторах, условиях получения травмы, сроках оказания помощи пострадавшим, массовости поражений. Цель исследования: провести сравнительный анализ тяжести состояния пострадавших с мирной и боевой политравмой при поступлении в стационар III уровня. Материалы и методы. Обследовано 79 пострадавших с политравмой мирного времени и 65 раненых из зоны АТО. Изучались изменения сознания по шкале комы Глазго, показатели гемодинамики, потребность в вазопрессорной поддержке и искусственной вентиляции легких, перистальтика кишечника, показатели общего анализа крови, печеночный и почечный комплекс, коагулограмма, показатели кислотно-основного и газового состава крови, уровень цитокинов (IL-6, IL-10) в сыворотке крови. Результаты. При мирной политравме достоверно чаще встречались черепно-мозговые травмы и торакоабдоминальные травмы, при боевой — травмы мягких тканей. Среди причин мирной политравмы преобладали дорожно-транспортные происшествия и высотные травмы, боевой — минно-взрывная травма. Раненые на 12,2 % чаще требовали ургентных оперативных вмешательств. Нарушения сознания в группе боевой травмы чаще были связаны с седацией, а мирной — непосредственно с черепно-мозговой травмой. Гипотензия и тахикардия при боевой травме были менее выражены за счет проведенных ранее противошоковых мероприятий и вазопрессорной поддержки. При боевой травме были более выражены гипоальбуминемия, гипокоагуляция и почечная дисфункция. В проявлениях цитолитического синдрома при боевой травме преобладало повышение уровня аспартатаминотрансферазы (АсТ), что, вероятнее всего, также объяснялось разрушением больших массивов тканей. Воспалительная реакция от характера травмы не зависела и ассоциировалась только с тяжестью и локализацией повреждений. Частота осложнений составила 41,8 % при мирной травме и 47,7 % — при боевой, летальность — 8,9 и 13,8 % соответственно. Выводы. Таким образом, при аналогичной тяжести травмы и объеме кровопотери боевая травма отличается от мирной по своей структуре и сопровождается более выраженными системными расстройствами, в основном печеночной, почечной и гемокоагуляционной дисфункцией. Это приводит к более высокой частоте осложнений и летальности.
- Open Access
- 4 October 2018
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- No. 5.92,p. 119-122
Нефропротекция в оперативной урологии
Предотвращение прогрессирующего роста числа заболеваний почек, приводящих к гемодиализу и трансплантации, является актуальной проблемой современной медицины. Необходим междисциплинарный подход по вопросам профилактики прогрессирования заболеваний почек и почечной недостаточности в оперативной урологии с совместным участием анестезиологов, урологов, нефрологов и кардиологов. На основании анализа данных литературы и собственного опыта в КУ «Днепропетровская областная клиническая больница им. И.И. Мечникова» (главный врач — д.м.н., проф. Рыженко С.А.) совместно с кафедрами анестезиологии (зав. кафедрой — д.м.н., проф. Кобеляцкий Ю.Ю.) и урологии (зав. кафедрой — д.м.н., проф. Стусь В.П.) ГУ «Днепропетровская государственная медицинская академия МЗ Украины» на базе отделений урологии № 1 и № 2, отделения анестезиологии с койками интенсивной терапии № 3 для больных урологического профиля разработана концепция периоперационной нефропротекции, которая включает хирургическую тактику, анестезиологическую и периоперационную нефропротекторную интенсивную терапию.
- 4 October 2018
- Published by Publishing House Zaslavsky in EMERGENCY MEDICINE
- No. 5.92,p. 119-122
Open AccessНефропротекция в оперативной урологии
Предотвращение прогрессирующего роста числа заболеваний почек, приводящих к гемодиализу и трансплантации, является актуальной проблемой современной медицины. Необходим междисциплинарный подход по вопросам профилактики прогрессирования заболеваний почек и почечной недостаточности в оперативной урологии с совместным участием анестезиологов, урологов, нефрологов и кардиологов. На основании анализа данных литературы и собственного опыта в КУ «Днепропетровская областная клиническая больница им. И.И. Мечникова» (главный врач — д.м.н., проф. Рыженко С.А.) совместно с кафедрами анестезиологии (зав. кафедрой — д.м.н., проф. Кобеляцкий Ю.Ю.) и урологии (зав. кафедрой — д.м.н., проф. Стусь В.П.) ГУ «Днепропетровская государственная медицинская академия МЗ Украины» на базе отделений урологии № 1 и № 2, отделения анестезиологии с койками интенсивной терапии № 3 для больных урологического профиля разработана концепция периоперационной нефропротекции, которая включает хирургическую тактику, анестезиологическую и периоперационную нефропротекторную интенсивную терапию.