ТВТамара Вронська

Тамара Вронська

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article


Тамара Вронська has a total of 9 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Implementation of the Principle of Efficiency and Effectiveness in Public Finance: The Ukrainian Experience and International Standards

    by Т.в. Вронська, M. Belanyuk

    The article presents a historical and legal analysis of the practice of unlawful extension of imprisonment terms within the Soviet penitentiary system during the years 1918–1941. Special attention is given to examining the legal nature of this repressive practice, the role of departmental regulatory acts that substituted judicial decisions, and the institutional and political factors that contributed to the formation of an extrajudicial isolation regime. Legislative, departmental, and archival sources from the Soviet era are analyzed, allowing for a detailed tracing of the development and consolidation of the practice of disregarding punishment terms established by Soviet judicial institutions. Particular emphasis is placed on comparing this practice with the current legal system of Ukraine. In the context of the ongoing armed aggression by the Russian Federation against Ukraine, the authors stress the importance of preventing the recurrence of Soviet approaches in the sphere of imprisonment. The article highlights the mandatory guarantees for the protection of human rights under martial law, as provided by the Constitution of Ukraine, criminal and penal legislation, as well as international standards. The article not only outlines the origins of totalitarian repressive practices, but also formulates recommendations for Ukrainian legislators and law enforcement practices aimed at preserving the rule of law even under wartime conditions.


  • Open Access

    Мінусники у просторі радянського терору (1917–1953 рр.) (закінчення)

    by Тамара Вронська, Олена Стяжкіна

    Мінусники – це вербальний та соціальний витвір радянської держави, яка через репресії, дискримінацію й контроль створювала спільноти «своїх» і «чужих», тавруючи останніх каральними методами та формуючи специфічну мову для їх позначення. У статті йдеться про особливу категорію громадян «країни Рад», яких було визнано «соціально небезпечними» й покарано забороною селитися в низці місцевостей СРСР після примусового «видалення» з місць постійного проживання, а також відбуття покарання у системі ҐУЛАҐ. Репресовані в такий спосіб люди отримували припис, де заборонені для них території позначалися як «мінус 6», «мінус 12» (цифри означали кількість визначених місцевостей, а слово «мінус» увійшло в радянську новомову як коренева конструкція поняття, що позначало репресовану та дискриміновану в такий спосіб спільноту). Метою статті є оприявлення мінусників, тривалий час практично «невидимої» для дослідників категорії репресованих. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають в аналізі процесу конструювання більшовицької концепції географічної ізоляції «нелояльних», практичного запровадження цього виду покарання, визначення логіки творення радянського простору як простору заборон. Методологія дослідження поєднує інструментарій історико-правового аналізу, соціальної антропології та концепції соціального творення простору. Наукова новизна полягає не лише у включенні до дослідницького тезаурусу нового поняття «мінусники», а й у розширенні загального уявлення про політичний терор і його наслідки. Режимність радянських територій аналізується не як прояв сталінської репресивної політики, а як органічна частина існування тоталітарного механізму, перші оберти якого відбулися одночасно із захопленням влади більшовиками. Подаються соціально-політичні портрети мінусників та причини набуття ними такого статусу. Простежується трансформація «карти заборонених просторів», з’ясовується логіка й парадигмальні зміни у творенні символічної радянської географії. Висновки. Доведено, що в арсеналі тотального терору, окрім добре відомих форм репресування (фізичне знищення, позбавлення волі, заслання), широко використовувалося «очищення» суспільства цільовою географічною ізоляцією громадян, визнаних «соціально небезпечними», а також колишніх в’язнів системи ҐУЛАҐ. Вислання й заборона на проживання в окремих місцевостях ставали ефективним механізмом соціальної інженерії пролонґованої дії. Створення великого загону мінусників було складовою процесу атомізації суспільства, конструювання просторової ієрархії, соціального відчуження людей і територій.


  • Цивільне населення радянської України в полі зору військових трибуналів: реґламентація каральних практик (1918–1959 рр.)

    by Тамара Вронська, Володимир Пилипчук, Марина Беланюк

    Метою статті є встановлення причин і процедури зміни підсудності стосовно пересічних громадян, обвинувачених у вчиненні злочинів, які впродовж досліджуваного періоду йменувалися «контрреволюційними», «державними» або «політичними». Аналізується процес перетворення військових трибуналів на невід’ємну складову інструментарію політичного терору. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають у виявленні особливостей розширення юрисдикції військових трибуналів періоду 1918–1959 рр. та їх каральних практик у мирний час, коли ці інституції, відповідно до класичних норм права, мали б займатися лише військовими правопорушеннями, але фактично перетворилися на знаряддя політичної розправи з тими, кого влада вважала «особливо небезпечними злочинцями». Методологія дослідження поєднує інструментарій історичного та історико-правового аналізу. Наукова новизна полягає в розширенні уявлення про інструментарій політичного терору. Завдяки новим документам також можна простежити дрейф радянського судочинства в бік перманентної «надзвичайщини» задля спрощення процедури розправи, а також зазирнути за лаштунки суперечностей між різними інституціями військової юстиції в боротьбі за застосування найжорстокіших покарань. Висновки. Доведено, що з ініціативи компартійної верхівки, іґноруючи засадничі норми кримінально- процесуального законодавства, військові трибунали з часу встановлення радянської влади на теренах України наділялися надширокими повноваженнями у сфері судочинства стосовно цивільних осіб, обвинувачених в «антидержавних» злочинах. Поряд із позасудовими органами («трійками», революційними трибуналами, особливими нарадами при НК, ОДПУ, НКВС, МВС, МДБ тощо) військові трибунали в розглянутий історичний період стали органічною складовою радянської юридичної системи та інструментарієм протиправного свавілля.


  • Дорога у заслання депортованих із Західної України: друга половина 1940 – початок 1950-х рр.

    by Тамара Вронська

    Висвітлюються обставини важкої дороги у заслання депортованих мешканців Західної України, тих, кого вигнали зі власних домівок за допомогу чи співчуття учасникам національно-визвольного руху (або й зовсім непричетних). Усіх цих людей радянська влада визнала «соціально-небезпечними», що підлягали суворій географічній ізоляції. Метою статті є дослідження організаційних і санітарно-побутових складових транспортування вигнанців, а також їх морально-психологічного стану. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають в аналізі процесу доправлення людей до залізничних станцій, тривалих і виснажливих умов перевезення, а також у конструюванні радянської концепції географічної ізоляції «непевного континґенту» й тортур, що її супроводжували. Методологія поєднує критичний дискурс-аналіз, біографічний метод, інструментарій історико-правового, етнологічного дослідження, соціальної антропології тощо. Наукова новизна. Розширюються загальні уявлення про політичний терор та конкретний сеґмент насильницького переміщення великих мас людей у віддалені райони СРСР. За документами і спогадами свідків висвітлено важкі випробування, що випали на долю мешканців західноукраїнських областей. Висновки. Доведено, що сталінський режим у намаганні впокорити вигнанців докладав неабияких зусиль, і вже саме транспортування до місця заслання стало жорстоким покаранням за невчинений злочин.

  • Features of the organization and activities of the military college of the supreme court of the USSR during World War II

    by Т.в. Вронська, M. Belanyuk

    Without pretending to be exhaustive, the authors aim to focus on the organizational features of the functioning of the Military Collegium of the Supreme Court (MCSC) of the USSR during the Second World War and the specifics of its punitive practice in the specified period in the western regions of Ukraine. The purpose of the task is to clarify the powers, the circumstances of the struggle for the strengthening of the monopoly in the control of military tribunals (MT) between the MCSC and the People's Commissariat of Justice (PCJ) of the USSR, highlighting the role of the Military Board in passing judgments, the implementation of absentee justice, as well as the details of the preparation and conducting field sessions in the west of Ukraine. The research methodology combines the tools of historical and legal analysis and social anthropology. The scientific novelty consists in posing and revealing the problem of conceptualization and practical implementation of the punitive policy of the Soviet state with the participation of the highest military judicial institution. The material introduced into scientific circulation makes it possible to focus research optics on the issues of interaction and parallelism, the struggle between various departments for control over special courts, to create a more complete picture of the arbitrariness that unfolded in the last war and post-war years in the western Ukrainian lands. It was established that the Military Collegium of the Supreme Court of the USSR was an integral part of the political terror implemented both in the armed forces and against the civilian population. Created in 1939, the parallelism in the control of the VT by the People's Commissariat of Justice and the MCSC caused a confrontation between these bodies. The top of the USSR used this in their interests to maintain their own undivided control over the judiciary. The content and methods/forms of the punitive practice of this institution (customary nature, absentee justice, etc.) remained intact since the Great Terror and were fully controlled by the highest political leadership of the USSR. This was clearly confirmed during the work of field sessions in the western regions of the Ukrainian SSR.

  • Open Access

    Suspension of sentence execution during the war. Application practice (1941-1942)

    by Т.в. Вронська, M. Belaniuk

    The article highlights the historical origins and practice of using the suspension of sentence execution for military servicemen and conscripts in the conditions of martial law introduced during the Second World War. Such an opportunity was given to convicts who expressed a desire to participate in combat operations as part of Red Army units (from July to September 1942 – penal battalions and companies), as well as to persons of draft age who were under investigation. The chronological limits cover the first year of application of the suspension practice. The lower limit is June 22, 1941, the date of the introduction of martial law, the upper limit is determined by the time of the creation of penal units in the Red Army, which became the place of service for “suspendees”.

  • Open Access

    Мінусники у просторі радянського терору (1917–1953 рр.)

    by Тамара Вронська, Олена Стяжкіна

    Мінусники – це вербальний та соціальний витвір радянської держави, яка через репресії, дискримінацію й контроль створювала спільноти «своїх» і «чужих», тавруючи останніх каральними методами та формуючи специфічну мову для їх позначення. У статті йдеться про особливу категорію громадян «країни Рад», яких було визнано «соціально небезпечними» й покарано забороною селитися в низці місцевостей СРСР після примусового «видалення» з місць постійного проживання, а також відбуття покарання у системі ҐУЛАҐ. Репресовані в такий спосіб люди отримували припис, де заборонені для них території позначалися як «мінус 6», «мінус 12» (цифри означали кількість визначених місцевостей, а слово «мінус» увійшло в радянську новомову як коренева конструкція поняття, що позначало репресовану та дискриміновану в такий спосіб спільноту). Метою статті є оприявлення мінусників, тривалий час практично «невидимої» для дослідників категорії репресованих. Зумовлені метою дослідницькі завдання полягають в аналізі процесу конструювання більшовицької концепції географічної ізоляції «нелояльних», практичного запровадження цього виду покарання, визначення логіки творення радянського простору як простору заборон. Методологія дослідження поєднує інструментарій історико-правового аналізу, соціальної антропології та концепції соціального творення простору. Наукова новизна полягає не лише у включенні до дослідницького тезаурусу нового поняття «мінусники», а й у розширенні загального уявлення про політичний терор і його наслідки. Режимність радянських територій аналізується не як прояв сталінської репресивної політики, а як органічна частина існування тоталітарного механізму, перші оберти якого відбулися одночасно із захопленням влади більшовиками. Подаються соціальнополітичні портрети мінусників та причини набуття ними такого статусу. Простежується трансформація «карти заборонених просторів», з’ясовується логіка й парадигмальні зміни у творенні символічної радянської географії. Висновки. Доведено, що в арсеналі тотального терору, окрім добре відомих форм репресування (фізичне знищення, позбавлення волі, заслання), широко використовувалося «очищення» суспільства цільовою географічною ізоляцією громадян, визнаних «соціально небезпечними», а також колишніх в’язнів системи ҐУЛАҐ. Вислання й заборона на проживання в окремих місцевостях ставали ефективним механізмом соціальної інженерії пролонґованої дії. Створення великого загону мінусників було складовою процесу атомізації суспільства, конструювання просторової ієрархії, соціального відчуження людей і територій.