A. Ya. Tsiupryk
Current Organizations / Institutes
The organizations/institutes from the scholar's latest article
Research Subjects
A. Ya. Tsiupryk has a total of 25 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Iryna Savka
Ivan Franko National University of Lviv
3 shared publications - Yuriy Kozlovskiy
Lviv Polytechnic National University
3 shared publications Lviv State University of Life Safety
2 shared publications- Magdalyna Opachko
Uzhhorod National University
2 shared publications - Marianna Havryliuk
Lviv Polytechnic National University
2 shared publications - O. N. Yakymovych
Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies of Lviv
2 shared publications
Latest Publications
- Open Access
- 2 November 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 2, 21-34
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРАДИГМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ УКРАЇНИ: ВІД СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДО ІНТЕГРОВАНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
У статті досліджено трансформацію парадигми соціального захисту населення України на рівні територіальної громади крізь призму співвідношення соціального забезпечення, соціальних послуг і професійної соціальної роботи. Обґрунтовано, що зміни зумовлені децентралізацією, реформуванням соціальних послуг, людиноцентричним підходом, наслідками повномасштабної війни, ускладненням соціальних ризиків, міжсекторальною взаємодією. Уточнено відмінності між поняттями «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальні послуги» та «соціальна робота». Визначено, що їх ототожнення звужує зміст соціального захисту та зберігає компенсаційну логіку реагування на ризики. Запропоновано розглядати його як інтегровану систему, де соціальне забезпечення забезпечує гарантії та ресурси, соціальні послуги – підтримку й задоволення потреб, а соціальна робота – виявлення та подолання проблем, відновлення функціонування й посилення спроможності людини, сім’ї та громади. З’ясовано, що проблема сучасної трансформації соціального захисту полягає у визначенні функціонального співвідношення соціального забезпечення й соціальної роботи та механізмів взаємодії у межах цілісної системи соціальної підтримки. Доведено, що війна є каталізатором структурних змін. Розвиток центрів життєстійкості, соціального супроводу, консультування й нових практик роботи з ветеранами і внутрішньо переміщеними особами засвідчує перехід від пасивної допомоги до активної участі людини у відновленні та соціальній інтеграції. Запропоновано модель інтегрованого соціального захисту громади, що поєднує соціальні гарантії, послуги, професійну соціальну роботу та ресурси громади. Її принципами є людиноцентричність, доступність, адресність, превентивність, комплексність, взаємодія і орієнтація на результат. Перспектива полягає в інтеграції соціального забезпечення та соціальної роботи в систему.
- 2 November 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 2, 21-34
Open AccessТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРАДИГМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ УКРАЇНИ: ВІД СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДО ІНТЕГРОВАНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
У статті досліджено трансформацію парадигми соціального захисту населення України на рівні територіальної громади крізь призму співвідношення соціального забезпечення, соціальних послуг і професійної соціальної роботи. Обґрунтовано, що зміни зумовлені децентралізацією, реформуванням соціальних послуг, людиноцентричним підходом, наслідками повномасштабної війни, ускладненням соціальних ризиків, міжсекторальною взаємодією. Уточнено відмінності між поняттями «соціальний захист», «соціальне забезпечення», «соціальні послуги» та «соціальна робота». Визначено, що їх ототожнення звужує зміст соціального захисту та зберігає компенсаційну логіку реагування на ризики. Запропоновано розглядати його як інтегровану систему, де соціальне забезпечення забезпечує гарантії та ресурси, соціальні послуги – підтримку й задоволення потреб, а соціальна робота – виявлення та подолання проблем, відновлення функціонування й посилення спроможності людини, сім’ї та громади. З’ясовано, що проблема сучасної трансформації соціального захисту полягає у визначенні функціонального співвідношення соціального забезпечення й соціальної роботи та механізмів взаємодії у межах цілісної системи соціальної підтримки. Доведено, що війна є каталізатором структурних змін. Розвиток центрів життєстійкості, соціального супроводу, консультування й нових практик роботи з ветеранами і внутрішньо переміщеними особами засвідчує перехід від пасивної допомоги до активної участі людини у відновленні та соціальній інтеграції. Запропоновано модель інтегрованого соціального захисту громади, що поєднує соціальні гарантії, послуги, професійну соціальну роботу та ресурси громади. Її принципами є людиноцентричність, доступність, адресність, превентивність, комплексність, взаємодія і орієнтація на результат. Перспектива полягає в інтеграції соціального забезпечення та соціальної роботи в систему.
- Open Access
- 26 October 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 2(8),p. 40-48
СОЦІАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХОВИХ МОЛОДШИХ БАКАЛАВРІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
У статті розглянуто проблему формування загальних компетентностей здобувачів освіти в умовах неперервної освіти. Обґрунтовано, що загальні компетентності становлять нормативно, соціально й педагогічно значущу основу професійної підготовки як кваліфікованого робітника, так і фахового молодшого бакалавра, оскільки забезпечують здатність особи діяти відповідально, комунікувати, навчатися впродовж життя, дотримуватися правових норм, працювати в колективі й адаптуватися до змін ринку праці. Розкрито зв’язок між компетентнісним підходом, правом на якісну освіту, соціальною інклюзією, громадянською відповідальністю та професійною мобільністю випускника. Визначено, що формування загальних компетентностей у закладах професійної освіти потребує узгодження освітніх стандартів, виховної роботи, виробничого навчання, партнерства з роботодавцями та внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Доведено, що соціально-правовий вимір цієї проблеми охоплює захист освітніх прав здобувачів, створення безпечного освітнього середовища, розвиток правової культури, дотримання принципів недискримінації та підготовку молоді до відповідальної трудової поведінки. Наголошено, що загальні компетентності виконують пізнавальну, комунікативну, правову, соціальну та регулятивну функції, які разом утворюють основу професійної надійності випускника. Виокремлено компоненти загальних компетентностей: правовий, громадянський, комунікативний, соціальний, цифровий, а також здатність до саморегуляції та навчання впродовж життя. Окреслено інтегративний підхід до їх формування, за якого відповідальність розподіляється між професійно-теоретичною підготовкою, виробничим навчанням, виховною роботою та управлінням закладом, а особливу роль відведено майстрові виробничого навчання як першому представникові професійної культури. Підкреслено компенсаторну й інклюзивну функції загальних компетентностей у роботі з різними групами здобувачів, зокрема з осіб уразливих категорій, а також значення внутрішньої системи забезпечення якості освіти й партнерства з роботодавцями для доказового підтвердження їх сформованості. Підкреслено, що в системі неперервної освіти загальні компетентності забезпечують наступність освітніх рівнів і уможливлюють перехід здобувача від робітничої кваліфікації до ступеня фахового молодшого бакалавра та подальшого навчання. Перспективу подальшого розвитку визначено в переході від формального декларування загальних компетентностей до їх доказового оцінювання в освітній і виробничій практиці.
- 26 October 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 2(8),p. 40-48
Open AccessСОЦІАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХОВИХ МОЛОДШИХ БАКАЛАВРІВ У ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
У статті розглянуто проблему формування загальних компетентностей здобувачів освіти в умовах неперервної освіти. Обґрунтовано, що загальні компетентності становлять нормативно, соціально й педагогічно значущу основу професійної підготовки як кваліфікованого робітника, так і фахового молодшого бакалавра, оскільки забезпечують здатність особи діяти відповідально, комунікувати, навчатися впродовж життя, дотримуватися правових норм, працювати в колективі й адаптуватися до змін ринку праці. Розкрито зв’язок між компетентнісним підходом, правом на якісну освіту, соціальною інклюзією, громадянською відповідальністю та професійною мобільністю випускника. Визначено, що формування загальних компетентностей у закладах професійної освіти потребує узгодження освітніх стандартів, виховної роботи, виробничого навчання, партнерства з роботодавцями та внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Доведено, що соціально-правовий вимір цієї проблеми охоплює захист освітніх прав здобувачів, створення безпечного освітнього середовища, розвиток правової культури, дотримання принципів недискримінації та підготовку молоді до відповідальної трудової поведінки. Наголошено, що загальні компетентності виконують пізнавальну, комунікативну, правову, соціальну та регулятивну функції, які разом утворюють основу професійної надійності випускника. Виокремлено компоненти загальних компетентностей: правовий, громадянський, комунікативний, соціальний, цифровий, а також здатність до саморегуляції та навчання впродовж життя. Окреслено інтегративний підхід до їх формування, за якого відповідальність розподіляється між професійно-теоретичною підготовкою, виробничим навчанням, виховною роботою та управлінням закладом, а особливу роль відведено майстрові виробничого навчання як першому представникові професійної культури. Підкреслено компенсаторну й інклюзивну функції загальних компетентностей у роботі з різними групами здобувачів, зокрема з осіб уразливих категорій, а також значення внутрішньої системи забезпечення якості освіти й партнерства з роботодавцями для доказового підтвердження їх сформованості. Підкреслено, що в системі неперервної освіти загальні компетентності забезпечують наступність освітніх рівнів і уможливлюють перехід здобувача від робітничої кваліфікації до ступеня фахового молодшого бакалавра та подальшого навчання. Перспективу подальшого розвитку визначено в переході від формального декларування загальних компетентностей до їх доказового оцінювання в освітній і виробничій практиці.
- 30 September 2026
- Published by Lviv University of Business and Law in Academic Visions
- No. 59
Socio-Psychological Aspects of Developing General Competences in Future Professional Junior Bachelors of Law
The aim of the article is to substantiate the socio-psychological factors and mechanisms underlying the development of general competences in future professional junior bachelors of law and to design a model for taking them into account in the educational process of a professional college. The study relies on theoretical analysis and synthesis of research publications issued in 2015–2025, content analysis of the current standard of professional pre-higher education in specialty 081 Law, the comparative method, classification, and structural-functional modelling. The age-related and status-related features of students who enter college after basic secondary education are characterised: incomplete personal and professional identity, heightened significance of the peer group, unstable learning motivation, and simultaneous completion of the upper secondary curriculum. Socio-psychological factors are arranged at the personal, group and institutional levels. Each general competence prescribed by the standard is matched with the leading socio-psychological mechanism of its development: internalisation of values, identification with the professional community, social learning, cooperation, and reflection. A structural-functional model is developed in which the educational environment of the college is linked to learning outcomes through these mechanisms, while the dynamics of competence development is presented through the adaptation, stabilisation and professional identification stages. Socio-psychological barriers (adaptation strain, extrinsic motivation for choosing the profession, conformity, communication anxiety, the impact of wartime stressors) and pedagogical means of overcoming them are systematised. The scientific novelty lies in correlating, for the first time, the list of general competences of a professional junior bachelor of law with the socio-psychological mechanisms of their development, with due regard for the age specifics of students. The practical value of the results is associated with their use by teachers, academic group tutors and college psychologists in designing educational components, extracurricular work and psychological support for students.
- 30 September 2026
- Published by Lviv University of Business and Law in Academic Visions
- No. 59
Socio-Psychological Aspects of Developing General Competences in Future Professional Junior Bachelors of Law
The aim of the article is to substantiate the socio-psychological factors and mechanisms underlying the development of general competences in future professional junior bachelors of law and to design a model for taking them into account in the educational process of a professional college. The study relies on theoretical analysis and synthesis of research publications issued in 2015–2025, content analysis of the current standard of professional pre-higher education in specialty 081 Law, the comparative method, classification, and structural-functional modelling. The age-related and status-related features of students who enter college after basic secondary education are characterised: incomplete personal and professional identity, heightened significance of the peer group, unstable learning motivation, and simultaneous completion of the upper secondary curriculum. Socio-psychological factors are arranged at the personal, group and institutional levels. Each general competence prescribed by the standard is matched with the leading socio-psychological mechanism of its development: internalisation of values, identification with the professional community, social learning, cooperation, and reflection. A structural-functional model is developed in which the educational environment of the college is linked to learning outcomes through these mechanisms, while the dynamics of competence development is presented through the adaptation, stabilisation and professional identification stages. Socio-psychological barriers (adaptation strain, extrinsic motivation for choosing the profession, conformity, communication anxiety, the impact of wartime stressors) and pedagogical means of overcoming them are systematised. The scientific novelty lies in correlating, for the first time, the list of general competences of a professional junior bachelor of law with the socio-psychological mechanisms of their development, with due regard for the age specifics of students. The practical value of the results is associated with their use by teachers, academic group tutors and college psychologists in designing educational components, extracurricular work and psychological support for students.
- Open Access
- 29 May 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 1(7),p. 195-200
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧА ДО ІНТЕГРАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ІЗ ЦИФРОВИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ
У статті обґрунтовано методологічні та методичні засади підготовки викладача до інтеграції соціально-гуманітарних дисциплін із цифровими технологіями в умовах трансформації університетської освіти. Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між високими вимогами до цифрової компетентності викладача та недостатньою розробленістю методичних засад підготовки викладачів-гуманітаріїв, дисципліни яких мають ціннісно-смислову, інтерпретативну та діалогічну природу. Метою статті є теоретичне обґрунтування структури та змісту методичної підготовки викладача до цифрової інтеграції без втрати гуманістичної сутності освіти. Методологічну основу дослідження становлять системно-діяльнісний, компетентнісний, аксіологічний та герменевтичний підходи, поєднання яких формує методологічне ядро підготовки викладача-гуманітарія. Розкрито специфіку цифрової інтеграції в різних соціально-гуманітарних дисциплінах: у соціології (через цифрові інструменти збору й аналізу даних); філософії (через цифрові середовища діалогу та роботи з текстами); правознавстві (через використання правових баз і симуляцій професійної діяльності); культурології та мистецтвознавстві (через цифрові архіви, віртуальні музеї та інструменти Digital Humanities); політології та міжнародних відносинах (через формування медіаграмотності та навичок верифікації інформації). Запропоновано структуру методичної готовності викладача, що охоплює методологічний, предметно-цифровий, дидактико-проєктувальний і рефлексивно-оцінювальний компоненти. Практичну значущість дослідження становлять рекомендації щодо організації підвищення кваліфікації викладачів як міждисциплінарних майстерень, впровадження цифрового аудиту курсу, формування банків цифрових ресурсів і розвитку рефлексивних спільнот практики. Зроблено висновок, що ефективна підготовка викладача до цифрової інтеграції в соціально-гуманітарній освіті потребує поєднання технологічної компетентності з гуманістичними цінностями, діалогічністю та критичною рефлексією. Перспективою подальших досліджень є розробка дидактичних моделей цифрової інтеграції для окремих дисциплін та їх емпірична перевірка.
- 29 May 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 1(7),p. 195-200
Open AccessТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ ВИКЛАДАЧА ДО ІНТЕГРАЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ІЗ ЦИФРОВИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ
У статті обґрунтовано методологічні та методичні засади підготовки викладача до інтеграції соціально-гуманітарних дисциплін із цифровими технологіями в умовах трансформації університетської освіти. Актуальність дослідження зумовлена суперечністю між високими вимогами до цифрової компетентності викладача та недостатньою розробленістю методичних засад підготовки викладачів-гуманітаріїв, дисципліни яких мають ціннісно-смислову, інтерпретативну та діалогічну природу. Метою статті є теоретичне обґрунтування структури та змісту методичної підготовки викладача до цифрової інтеграції без втрати гуманістичної сутності освіти. Методологічну основу дослідження становлять системно-діяльнісний, компетентнісний, аксіологічний та герменевтичний підходи, поєднання яких формує методологічне ядро підготовки викладача-гуманітарія. Розкрито специфіку цифрової інтеграції в різних соціально-гуманітарних дисциплінах: у соціології (через цифрові інструменти збору й аналізу даних); філософії (через цифрові середовища діалогу та роботи з текстами); правознавстві (через використання правових баз і симуляцій професійної діяльності); культурології та мистецтвознавстві (через цифрові архіви, віртуальні музеї та інструменти Digital Humanities); політології та міжнародних відносинах (через формування медіаграмотності та навичок верифікації інформації). Запропоновано структуру методичної готовності викладача, що охоплює методологічний, предметно-цифровий, дидактико-проєктувальний і рефлексивно-оцінювальний компоненти. Практичну значущість дослідження становлять рекомендації щодо організації підвищення кваліфікації викладачів як міждисциплінарних майстерень, впровадження цифрового аудиту курсу, формування банків цифрових ресурсів і розвитку рефлексивних спільнот практики. Зроблено висновок, що ефективна підготовка викладача до цифрової інтеграції в соціально-гуманітарній освіті потребує поєднання технологічної компетентності з гуманістичними цінностями, діалогічністю та критичною рефлексією. Перспективою подальших досліджень є розробка дидактичних моделей цифрової інтеграції для окремих дисциплін та їх емпірична перевірка.
- Open Access
- 22 May 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 1, 229-234
ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У КОНТЕКСТІ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ
У статті теоретично обґрунтовано доцільність застосування синергетичного підходу до формування психолого-педагогічних компетентностей майбутніх соціальних працівників. Зазначено, що сучасні умови розвитку суспільства, зростання кількості кризових ситуацій, соціальних ризиків та ускладнення професійної діяльності соціального працівника зумовлюють необхідність удосконалення системи його професійної підготовки. Доведено, що ефективність соціальної роботи значною мірою залежить від сформованості психолого-педагогічних компетентностей, які забезпечують здатність фахівця до конструктивної взаємодії з клієнтами, надання психосоціальної підтримки, організації педагогічного впливу та сприяння особистісному розвитку отримувачів соціальних послуг. Розкрито структуру психолого-педагогічних компетентностей майбутнього соціального працівника, що включає когнітивний, операційно-діяльнісний, комунікативний, рефлексивний та ціннісно-мотиваційний компоненти. Обґрунтовано, що традиційні лінійні моделі професійної підготовки не враховують нелінійності та складності процесу професійного становлення фахівця, що актуалізує використання синергетичного підходу як методологічної основи підготовки соціальних працівників. Охарактеризовано основні положення синергетичного підходу в освіті: нелінійність освітнього процесу, відкритість освітньої системи, самоорганізацію, наявність ціннісних атракторів, резонансну педагогічну взаємодію та синергію компонентів компетентності. Наголошено, що формування психолого-педагогічних компетентностей має здійснюватися через інтеграцію теоретичної підготовки та практичної діяльності, використання проблемного, проєктного, інтерактивного та рефлексивного навчання, а також через занурення студентів у професійне середовище соціальної роботи. Зроблено висновок, що синергетичний підхід дозволяє розглядати процес формування психолого-педагогічних компетентностей як відкриту, динамічну та нелінійну систему, в якій ключову роль відіграють процеси самоорганізації, рефлексії та ціннісного самовизначення майбутнього фахівця. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою педагогічних технологій формування психолого-педагогічних компетентностей майбутніх соціальних працівників на засадах синергетичного підходу та експериментальною перевіркою їх ефективності.
- 22 May 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 1, 229-234
Open AccessФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У КОНТЕКСТІ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ
У статті теоретично обґрунтовано доцільність застосування синергетичного підходу до формування психолого-педагогічних компетентностей майбутніх соціальних працівників. Зазначено, що сучасні умови розвитку суспільства, зростання кількості кризових ситуацій, соціальних ризиків та ускладнення професійної діяльності соціального працівника зумовлюють необхідність удосконалення системи його професійної підготовки. Доведено, що ефективність соціальної роботи значною мірою залежить від сформованості психолого-педагогічних компетентностей, які забезпечують здатність фахівця до конструктивної взаємодії з клієнтами, надання психосоціальної підтримки, організації педагогічного впливу та сприяння особистісному розвитку отримувачів соціальних послуг. Розкрито структуру психолого-педагогічних компетентностей майбутнього соціального працівника, що включає когнітивний, операційно-діяльнісний, комунікативний, рефлексивний та ціннісно-мотиваційний компоненти. Обґрунтовано, що традиційні лінійні моделі професійної підготовки не враховують нелінійності та складності процесу професійного становлення фахівця, що актуалізує використання синергетичного підходу як методологічної основи підготовки соціальних працівників. Охарактеризовано основні положення синергетичного підходу в освіті: нелінійність освітнього процесу, відкритість освітньої системи, самоорганізацію, наявність ціннісних атракторів, резонансну педагогічну взаємодію та синергію компонентів компетентності. Наголошено, що формування психолого-педагогічних компетентностей має здійснюватися через інтеграцію теоретичної підготовки та практичної діяльності, використання проблемного, проєктного, інтерактивного та рефлексивного навчання, а також через занурення студентів у професійне середовище соціальної роботи. Зроблено висновок, що синергетичний підхід дозволяє розглядати процес формування психолого-педагогічних компетентностей як відкриту, динамічну та нелінійну систему, в якій ключову роль відіграють процеси самоорганізації, рефлексії та ціннісного самовизначення майбутнього фахівця. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою педагогічних технологій формування психолого-педагогічних компетентностей майбутніх соціальних працівників на засадах синергетичного підходу та експериментальною перевіркою їх ефективності.
- Open Access
- 26 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 2, 116-123
ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ В ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
У статті здійснено історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку психологічного підходу в підготовці соціальних працівників. Показано, що витоки цього підходу сягають гуманістичних ідей античної, християнської та класичної європейської педагогічної думки, у яких поступово формувалося уявлення про цілісну особистість як об’єкт і суб’єкт соціального виховання. Визначено, що в ХІХ столітті психологічна спрямованість педагогіки втілилася у працях І. Песталоцці, Й. Гербарта, К. Ушинського, котрі підкреслювали єдність інтелектуального, морального й емоційного розвитку людини. Простежено вплив становлення експериментальної психології (В. Вундт, В. Джемс) на формування наукових основ професійної освіти. З’ясовано, що радянський період мав подвійний характер: ідеологічні обмеження гальмували гуманістичний розвиток психологічної думки, однак саме тоді було створено потужні психолого-педагогічні школи, які заклали методологічні засади розуміння особистості як суб’єкта діяльності. У другій половині ХХ століття під впливом гуманістичної та когнітивної психології (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл) європейська освіта соціальних працівників перейшла до особистісно орієнтованої парадигми, у якій ключовими стали емпатія, емоційний інтелект, саморефлексія, здатність до психологічної підтримки клієнта. У сучасній українській системі професійної освіти психологічний підхід утвердився як базова методологія підготовки соціальних працівників. Психологічна компетентність нині розглядається як інтегральна характеристика фахівця, що поєднує знання, емоції, поведінкові вміння та ціннісну орієнтацію на допомогу людині. Розвиток інтерактивних, тренінгових і цифрових освітніх технологій сприяє формуванню емпатійності, стресостійкості, комунікативної культури студентів. Обґрунтовано, що перспективи вдосконалення підготовки соціальних працівників пов’язані з подальшою інтеграцією психологічних знань у міждисциплінарний освітній простір, розвитком дослідницьких умінь, міжнародним співробітництвом і формуванням культури психологічної підтримки у професійній діяльності.
- 26 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 2, 116-123
Open AccessІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ В ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
У статті здійснено історико-педагогічний аналіз становлення та розвитку психологічного підходу в підготовці соціальних працівників. Показано, що витоки цього підходу сягають гуманістичних ідей античної, християнської та класичної європейської педагогічної думки, у яких поступово формувалося уявлення про цілісну особистість як об’єкт і суб’єкт соціального виховання. Визначено, що в ХІХ столітті психологічна спрямованість педагогіки втілилася у працях І. Песталоцці, Й. Гербарта, К. Ушинського, котрі підкреслювали єдність інтелектуального, морального й емоційного розвитку людини. Простежено вплив становлення експериментальної психології (В. Вундт, В. Джемс) на формування наукових основ професійної освіти. З’ясовано, що радянський період мав подвійний характер: ідеологічні обмеження гальмували гуманістичний розвиток психологічної думки, однак саме тоді було створено потужні психолого-педагогічні школи, які заклали методологічні засади розуміння особистості як суб’єкта діяльності. У другій половині ХХ століття під впливом гуманістичної та когнітивної психології (К. Роджерс, А. Маслоу, В. Франкл) європейська освіта соціальних працівників перейшла до особистісно орієнтованої парадигми, у якій ключовими стали емпатія, емоційний інтелект, саморефлексія, здатність до психологічної підтримки клієнта. У сучасній українській системі професійної освіти психологічний підхід утвердився як базова методологія підготовки соціальних працівників. Психологічна компетентність нині розглядається як інтегральна характеристика фахівця, що поєднує знання, емоції, поведінкові вміння та ціннісну орієнтацію на допомогу людині. Розвиток інтерактивних, тренінгових і цифрових освітніх технологій сприяє формуванню емпатійності, стресостійкості, комунікативної культури студентів. Обґрунтовано, що перспективи вдосконалення підготовки соціальних працівників пов’язані з подальшою інтеграцією психологічних знань у міждисциплінарний освітній простір, розвитком дослідницьких умінь, міжнародним співробітництвом і формуванням культури психологічної підтримки у професійній діяльності.
- Open Access
- 2 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 2(6),p. 117-122
СТРУКТУРНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
У статті подано розгорнутий аналіз структурної диференціації педагогічної компетентності практичного психолога в контексті професійної підготовки у закладах вищої освіти. Наголошено, що сучасне освітнє середовище є багатовимірним і динамічним, тому потребує від психолога здатності поєднувати психологічні знання з педагогічною обізнаністю, розумінням логіки навчально-виховного процесу та вмінням ефективно співпрацювати з усіма учасниками освітньої взаємодії. Підкреслено, що звичні моделі підготовки, орієнтовані переважно на діагностичну чи консультативну діяльність, не охоплюють усю складність функцій, які психолог виконує у школі, де він має виступати медіатором, фасилітатором, координатором та аналітиком педагогічних рішень. У роботі подано логіку поетапного формування компетентності: від становлення педагогічної спрямованості як світоглядної основи професійного зростання до засвоєння диференційованих педагогічних знань, що дають змогу майбутньому фахівцеві осмислювати структурну організацію освітнього процесу. Значну увагу приділено розвитку практичних умінь у форматі навчальних симуляцій, тренінгів, мікровикладання та виробничої практики, які забезпечують можливість застосовувати педагогічні й психологічні методи у реальних ситуаціях. Впровадження аксіологічного компонента розглянуто як ключову умову формування професійної етики, відповідальності, педагогічного такту та внутрішньої готовності діяти в умовах складних міжособистісних взаємодій. Окремо висвітлено роль результативного аналітичного блока, що дає змогу психологу інтерпретувати освітні ситуації, прогнозувати можливі наслідки та формувати професійно обґрунтовані висновки. Наведено приклади з університетської практики, які ілюструють реалізацію кожного структурного компонента. Зроблено висновок, що системно диференційована структура змісту професійної підготовки забезпечує формування компетентного, етично зрілого та гнучкого фахівця, здатного ефективно діяти в умовах сучасної школи.
- 2 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 2(6),p. 117-122
Open AccessСТРУКТУРНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
У статті подано розгорнутий аналіз структурної диференціації педагогічної компетентності практичного психолога в контексті професійної підготовки у закладах вищої освіти. Наголошено, що сучасне освітнє середовище є багатовимірним і динамічним, тому потребує від психолога здатності поєднувати психологічні знання з педагогічною обізнаністю, розумінням логіки навчально-виховного процесу та вмінням ефективно співпрацювати з усіма учасниками освітньої взаємодії. Підкреслено, що звичні моделі підготовки, орієнтовані переважно на діагностичну чи консультативну діяльність, не охоплюють усю складність функцій, які психолог виконує у школі, де він має виступати медіатором, фасилітатором, координатором та аналітиком педагогічних рішень. У роботі подано логіку поетапного формування компетентності: від становлення педагогічної спрямованості як світоглядної основи професійного зростання до засвоєння диференційованих педагогічних знань, що дають змогу майбутньому фахівцеві осмислювати структурну організацію освітнього процесу. Значну увагу приділено розвитку практичних умінь у форматі навчальних симуляцій, тренінгів, мікровикладання та виробничої практики, які забезпечують можливість застосовувати педагогічні й психологічні методи у реальних ситуаціях. Впровадження аксіологічного компонента розглянуто як ключову умову формування професійної етики, відповідальності, педагогічного такту та внутрішньої готовності діяти в умовах складних міжособистісних взаємодій. Окремо висвітлено роль результативного аналітичного блока, що дає змогу психологу інтерпретувати освітні ситуації, прогнозувати можливі наслідки та формувати професійно обґрунтовані висновки. Наведено приклади з університетської практики, які ілюструють реалізацію кожного структурного компонента. Зроблено висновок, що системно диференційована структура змісту професійної підготовки забезпечує формування компетентного, етично зрілого та гнучкого фахівця, здатного ефективно діяти в умовах сучасної школи.
- Open Access
- 6 June 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 1, 60-66
РОЛЬ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Статтю присвячено комплексному дослідженню ролі інститутів громадянського суспільства у процесах формування та реалізації соціальної політики, спрямованої на забезпечення соціальної безпеки. В умовах зростання соціальних ризиків, нерівності та нестабільності, зокрема в контексті воєнної агресії проти України, актуальність дослідження потенціалу інститутів громадянського суспільства у зміцненні соціальної стійкості та добробуту населення є беззаперечною. У статті обґрунтовано, що інститути громадянського суспільства виступають важливим елементом не лише у формуванні суспільного запиту на соціальну політику, але й у її безпосередній реалізації. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння громадянського суспільства та його функцій. Розглянуто особливості взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади, підкреслено важливість як конструктивного партнерства, так і можливості критичного впливу на державну політику з метою її вдосконалення. Основну увагу приділено визначенню ключових функцій інститутів громадянського суспільства в соціальній сфері, серед яких: представництво інтересів різних соціальних груп, моніторинг і контроль за ефективністю соціальних програм, освітньо-просвітницька діяльність, а також ініціювання та реалізація власних соціальних проєктів. На прикладі України показано етапи формування державної політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства та взаємодії влади з громадськістю. У статті розмежовано ролі держави та громадянського суспільства в забезпеченні соціальної безпеки. Визначено основні напрями соціальної політики, що безпосередньо впливають на соціальну безпеку, включно із соціальним захистом, охороною здоров’я, освітою, ринком праці та житлово-комунальним господарством. Розкрито сутність понять «соціальна безпека суспільства» та «соціальна безпека людини», виокремлено їхні ключові критерії. Значну увагу приділено аналізу впливу інститутів громадянського суспільства на соціальну безпеку через зміцнення соціальної згуртованості, захист прав вразливих груп, підвищення стійкості до криз і сприяння соціальній інтеграції.
- 6 June 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 1, 60-66
Open AccessРОЛЬ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ
Статтю присвячено комплексному дослідженню ролі інститутів громадянського суспільства у процесах формування та реалізації соціальної політики, спрямованої на забезпечення соціальної безпеки. В умовах зростання соціальних ризиків, нерівності та нестабільності, зокрема в контексті воєнної агресії проти України, актуальність дослідження потенціалу інститутів громадянського суспільства у зміцненні соціальної стійкості та добробуту населення є беззаперечною. У статті обґрунтовано, що інститути громадянського суспільства виступають важливим елементом не лише у формуванні суспільного запиту на соціальну політику, але й у її безпосередній реалізації. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння громадянського суспільства та його функцій. Розглянуто особливості взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади, підкреслено важливість як конструктивного партнерства, так і можливості критичного впливу на державну політику з метою її вдосконалення. Основну увагу приділено визначенню ключових функцій інститутів громадянського суспільства в соціальній сфері, серед яких: представництво інтересів різних соціальних груп, моніторинг і контроль за ефективністю соціальних програм, освітньо-просвітницька діяльність, а також ініціювання та реалізація власних соціальних проєктів. На прикладі України показано етапи формування державної політики у сфері сприяння розвитку громадянського суспільства та взаємодії влади з громадськістю. У статті розмежовано ролі держави та громадянського суспільства в забезпеченні соціальної безпеки. Визначено основні напрями соціальної політики, що безпосередньо впливають на соціальну безпеку, включно із соціальним захистом, охороною здоров’я, освітою, ринком праці та житлово-комунальним господарством. Розкрито сутність понять «соціальна безпека суспільства» та «соціальна безпека людини», виокремлено їхні ключові критерії. Значну увагу приділено аналізу впливу інститутів громадянського суспільства на соціальну безпеку через зміцнення соціальної згуртованості, захист прав вразливих груп, підвищення стійкості до криз і сприяння соціальній інтеграції.
- Open Access
- 4 June 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 1(5),p. 220-226
ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЇ ЯК ПІДҐРУНТЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: НАУКОВО-ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ
У статті здійснено науково-історичний аналіз історії психології як підґрунтя професіоналізації фахівців соціальної сфери. Підкреслено, що сучасні суспільні трансформації вимагають від соціальних працівників, педагогів і практичних психологів не лише практичних умінь, а й сформованої професійної ідентичності, яка ґрунтується на глибокому розумінні генези психологічних ідей. Історія психології розглядається як генетичний код науки, що визначає розвиток уявлень про особистість, соціальну поведінку, свідомість, несвідоме та механізми взаємодії. Показано етапи інтеграції психологічних знань у підготовку соціальних працівників: від ранніх практик спостереження й інтерв’ювання наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, через вплив психоаналізу, гуманістичної психології та когнітивно-поведінкових підходів до сучасної травма-інформованої практики. Висвітлено специфіку українського контексту, де після інституціоналізації соціальної роботи у 1990-х роках психологічні дисципліни стали базовими у професійних програмах. Аргументовано, що історія психології сприяє розвитку критичного мислення, методологічної культури та професійної етики, забезпечує здатність до рефлексії й інтеграції міждисциплінарних знань. Наголошено на значенні історико-психологічних знань для формування професійної позиції, здатності аналізувати соціальні явища, адаптувати сучасні методики та уникати історичних помилок. Підкреслено, що професіоналізація фахівців соціальної сфери потребує системного осмислення історичних витоків наукових концепцій, інтеграції психології з педагогікою, соціологією та правом, а також формування етичної чутливості та готовності діяти в умовах кризових викликів. У висновках визначено перспективи впровадження інтегрованих навчальних програм з історії психології, використання проблемно-орієнтованого навчання, історичних реконструкцій та мультимедійних засобів як інноваційних інструментів підвищення ефективності професійної підготовки.
- 4 June 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Scientific Notes of Lviv State University of Life Safety. Pedagogy and Psychology
- No. 1(5),p. 220-226
Open AccessІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЇ ЯК ПІДҐРУНТЯ ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: НАУКОВО-ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ
У статті здійснено науково-історичний аналіз історії психології як підґрунтя професіоналізації фахівців соціальної сфери. Підкреслено, що сучасні суспільні трансформації вимагають від соціальних працівників, педагогів і практичних психологів не лише практичних умінь, а й сформованої професійної ідентичності, яка ґрунтується на глибокому розумінні генези психологічних ідей. Історія психології розглядається як генетичний код науки, що визначає розвиток уявлень про особистість, соціальну поведінку, свідомість, несвідоме та механізми взаємодії. Показано етапи інтеграції психологічних знань у підготовку соціальних працівників: від ранніх практик спостереження й інтерв’ювання наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, через вплив психоаналізу, гуманістичної психології та когнітивно-поведінкових підходів до сучасної травма-інформованої практики. Висвітлено специфіку українського контексту, де після інституціоналізації соціальної роботи у 1990-х роках психологічні дисципліни стали базовими у професійних програмах. Аргументовано, що історія психології сприяє розвитку критичного мислення, методологічної культури та професійної етики, забезпечує здатність до рефлексії й інтеграції міждисциплінарних знань. Наголошено на значенні історико-психологічних знань для формування професійної позиції, здатності аналізувати соціальні явища, адаптувати сучасні методики та уникати історичних помилок. Підкреслено, що професіоналізація фахівців соціальної сфери потребує системного осмислення історичних витоків наукових концепцій, інтеграції психології з педагогікою, соціологією та правом, а також формування етичної чутливості та готовності діяти в умовах кризових викликів. У висновках визначено перспективи впровадження інтегрованих навчальних програм з історії психології, використання проблемно-орієнтованого навчання, історичних реконструкцій та мультимедійних засобів як інноваційних інструментів підвищення ефективності професійної підготовки.
- Open Access
- 11 December 2024
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 1, 80-85
ПРИНЦИПИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОБУДОВИ ПРОГНОСТИЧНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ У ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Характеристика основної теми. Педагогічна теорія як система педагогічних ідей, принципів, закономірностей, методів дозволяє спроектувати модель вирішення проблем для істотного підвищення ефективності функціонування та розвитку інноваційної педагогічної системи. Проблема. Педагогічна прогностика досліджує закономірності виникнення, становлення та розвитку педагогічних теорій, а також принципи, методи та умови, що сприяють ефективності педагогічного прогнозування у розвитку відповідних педагогічних теорій. Мета статті – обґрунтувати найбільш суттєві принципи та закономірності педагогічної прогностики як методології професійної підготовки соціальних працівників. Узагальнені результати. У статті обґрунтовано принципи побудови прогностичної педагогічної теорії у підготовці соціальних працівників (історичних аналогій, який базується на ідеї розуміння функціонування системи у її розвитку; історичного та логічного, який полягає в постановці та вирішенні проблем розвитку нових педагогічних теорій з урахуванням зробленого у минулому і побудові логічної перспективи для дослідження в майбутньому; системності, який дозволяє досліджувати об’єкт як цілісну систему, виявити її ключові елементи, їх взаємозв’язки, функції; багатомірності, який може бути успішно застосований у дослідженні проблем педагогічної прогностики; глобальної дивергенції як шляхів розвитку та управління якістю освітніх систем, що проявляється та реалізується через розширення форм навчання). Виявлено закономірності, які є базовими для підготовки майбутніх соціальних працівників: циклічності розвитку педагогічних теорій, коли реально процес поширення та практичного застосування теорії педагогами-практиками відбувається дещо інакше; соціально-культурологічна та технологічна сумісність у розвитку педагогічних теорій, коли ефективність та гарантованість якості освіти є тим вищою, чим більш цілеспрямовано та системно ураховані природні, соціальні, культурологічні, технологічні фактори та бар’єри у розвитку відповідної педагогічної теорії; полісуб՚єктності розвитку педагогічних теорій, який вимагає, щоб у процесі нововведень в освіті враховувалися цінності змісту цих нововведень з позиції студентів та педагогів, а також усіх зацікавлених суб’єктів. Встановлено, що подальший виклад ідей та принципів педагогічної прогностики вимагає обґрунтування глобалізаційного підходу як стратегічно важливого принципу у розвитку педагогічних теорій та удосконалення якості сучасних освітні систем.
- 11 December 2024
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Public administration and social work
- Vol. 1, 80-85
Open AccessПРИНЦИПИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОБУДОВИ ПРОГНОСТИЧНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ У ПІДГОТОВЦІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Характеристика основної теми. Педагогічна теорія як система педагогічних ідей, принципів, закономірностей, методів дозволяє спроектувати модель вирішення проблем для істотного підвищення ефективності функціонування та розвитку інноваційної педагогічної системи. Проблема. Педагогічна прогностика досліджує закономірності виникнення, становлення та розвитку педагогічних теорій, а також принципи, методи та умови, що сприяють ефективності педагогічного прогнозування у розвитку відповідних педагогічних теорій. Мета статті – обґрунтувати найбільш суттєві принципи та закономірності педагогічної прогностики як методології професійної підготовки соціальних працівників. Узагальнені результати. У статті обґрунтовано принципи побудови прогностичної педагогічної теорії у підготовці соціальних працівників (історичних аналогій, який базується на ідеї розуміння функціонування системи у її розвитку; історичного та логічного, який полягає в постановці та вирішенні проблем розвитку нових педагогічних теорій з урахуванням зробленого у минулому і побудові логічної перспективи для дослідження в майбутньому; системності, який дозволяє досліджувати об’єкт як цілісну систему, виявити її ключові елементи, їх взаємозв’язки, функції; багатомірності, який може бути успішно застосований у дослідженні проблем педагогічної прогностики; глобальної дивергенції як шляхів розвитку та управління якістю освітніх систем, що проявляється та реалізується через розширення форм навчання). Виявлено закономірності, які є базовими для підготовки майбутніх соціальних працівників: циклічності розвитку педагогічних теорій, коли реально процес поширення та практичного застосування теорії педагогами-практиками відбувається дещо інакше; соціально-культурологічна та технологічна сумісність у розвитку педагогічних теорій, коли ефективність та гарантованість якості освіти є тим вищою, чим більш цілеспрямовано та системно ураховані природні, соціальні, культурологічні, технологічні фактори та бар’єри у розвитку відповідної педагогічної теорії; полісуб՚єктності розвитку педагогічних теорій, який вимагає, щоб у процесі нововведень в освіті враховувалися цінності змісту цих нововведень з позиції студентів та педагогів, а також усіх зацікавлених суб’єктів. Встановлено, що подальший виклад ідей та принципів педагогічної прогностики вимагає обґрунтування глобалізаційного підходу як стратегічно важливого принципу у розвитку педагогічних теорій та удосконалення якості сучасних освітні систем.