NTNataliia Tokar

Nataliia Tokar

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article


Nataliia Tokar has a total of 2 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Open Access

    Numerus Clausus для євреїв у фокусі гендеру: дискурс імперських чиновників Київського навчального округу на межі 19–20 ст.

    by Oksana Drach, Nataliia Tokar

    Мета статті з’ясувати погляди керівників жіночих (про)гімназій Київського навчального округу на межі 19-20 ст. щодо обмеження прийому єврейських дівчат до закладів, виявити у листуванні імперських чиновників чинники (не)доцільності упровадження numerus clausus, встановити дискурсивний образ єврейських учениць. Наукова новизна. У роботі вперше досліджено уявлення адміністрації жіночих (про)гімназій в Україні щодо освіти єврейських доньок, встановлено підходи, якими керувалися у повсякденні імперської доби. Висновки. Аналіз листування керівників жіночих (про)гімназій Київського навчального округу щодо обмеження вступу єврейських дівчат виявив, що 37,50% безумовно підтримали пропозицію; 20,83% – підтримали з умовою; 37,50% – не підтримали; 4,16% – утрималися. Встановлено гетерогенність уявлень посадовців: разом із (не)прихованим антисемітизмом, наявні раціональні оцінки, нейтральні голоси, заперечення обмежувальних ініціатив. Жіночі (про)гімназії в Україні межі 19-20 ст. стали простором, де імперська політика дискримінації юдеїв суперечила розвитку освітньої інфраструктури. Numerus clausus чоловічої школи у жіночій наштовхнувся на іншу реальність: без єврейських учениць фінансова стійкість (про)гімназій була під загрозою. Локальну шкільну політику коригували господарські потреби закладів. Управлінський підхід «умовної інклюзії» доньок євреїв поєднував схвалення numerus clausus із спробами їх оптимізації. Економічна реальність жіночої школи стримувала антисемітизм імперського чиновництва, але не усувала його. Більшість керівників представили єврейських учениць як «чужих» і «загрозливих» для освітнього середовища. Інтеграцію єврейок до гімназій схвалювали через практики квотування, дисциплінування, субординації. У дискурсі посадовців жіночі (про)гімназії набули функції цивілізаційного агента із завданнями культурної колонізації «Іншого» через зросійщення. Єврейських учениць розглядали як провідників змін у родинах і релігійних громадах. Гімназійна освіта здобувачок з особистого капіталу перетворювалася на інструмент макрополітики влади, що поєднувала контроль над гендерними ролями, культурною ідентичністю та імперською лояльністю.


  • Open Access

    СТАНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК ФЕНОМЕНУ «АДВОКАТСЬКОЇ ДОБИ» У ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОМУ РУСІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

    by Наталія Токар

    У статті проаналізовано розвиток юридичної освіти на українських землях у ХІХ – на початку ХХ ст. та її роль у формуванні суспільно-політичного феномену, відомого як «адвокатська доба». З’ясовано, що найбільш сприятливі умови для підготовки правників сформувалися на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині, де важливим осередком юридичної освіти став Львівський університет. Зростання кількості студентів-правників наприкінці ХІХ ст. було зумовлене підвищенням попиту на адвокатські послуги, незалежним правовим статусом адвокатів, перспективами професійної реалізації, а також відносною доступністю навчання. Навчальні програми юридичного факультету охоплювали основні галузі європейської правничої науки, а частина дисциплін викладалася українською мовою. Важливу роль у підготовці правників відігравав також Чернівецький університет, який став осередком формування буковинської наукової спільноти. Окрему увагу приділено особливостям розвитку юридичної освіти в університетах Наддніпрянської України – Харківському, Київському та Новоросійському. Показано, що навчальний процес у цих закладах регламентувався університетськими статутами Російської імперії, передбачав обов’язкове відвідування лекцій і практичних занять та не допускав використання української мови у викладанні. Водночас держава частково фінансувала навчання студентів, насамперед тих, хто пов’язував свою майбутню діяльність із державною службою. Проаналізовано процес формування професорсько-викладацького складу юридичних факультетів. На західноукраїнських землях він спочатку формувався переважно з учених, підготовлених у європейських університетах, тоді як у Наддніпрянській Україні значну роль відігравали випускники російських вищих навчальних закладів та власні вихованці університетів. Визначено відмінності у наукових пріоритетах: у російській імперській академічній традиції переважали історико-правові дослідження, тоді як у галицькому та буковинському науковому середовищі значна увага приділялася політико-економічним проблемам. Наголошено на активній громадській і політичній діяльності викладачів і студентів юридичних факультетів, їхній участі в наукових товариствах, культурно-просвітницьких організаціях і політичному житті. Поєднання наукової діяльності з адвокатською практикою сприяло формуванню професійних навичок студентів і зміцнювало зв’язок між юридичною теорією та практикою. Зроблено висновок, що розвиток юридичної освіти в українських університетах ХІХ ст. сприяв формуванню впливової соціально-професійної групи адвокатів, які відігравали важливу роль у культурному, освітньому та суспільно-політичному житті українського суспільства. Їхня професійна незалежність, правова компетентність і активна громадянська позиція сприяли поширенню модернізаційних ідей та становленню національного громадського руху.

  • Open Access

    UKRAINIAN LANDS IN THE LITHUANIAN-MOSCOW WAR 1507–1508

    by Nataliia Tokar

    The article examines the next stage of Moscow’s expansion in relation to Ukrainian lands at the beginning of the 16th century. After the end of the Lithuanian-Moscow war of 1501–1503, considerable territories came under the power of Moscow, which had important strategic importance and provided Moscow with a number of economic advantages. However, both sides considered the war unfinished, and clashes began on the new Russian-Lithuanian border immediately after the conclusion of the armistice, which later led to another Lithuanian-Moscow war. At the end of April 1507, the Moscow army marched on Lithuania, and in autumn made an unsuccessful attempt to capture Krychev and Mstislavl. However, the cities put up a determined resistance and the invaders were forced to abandon their plans and return to Muscovy. Thus, the first stage of the war did not bring the desired results to either side. The second stage of the war of 1507–508 was connected with the rebellion of M. Glynskyi, who enlisted the support of Moscow and in January 1508 devastated Slutsk and Kopilsk volosts and captured the cities of Mozyr and Bobruisk. In the spring of 1508, the Muscovites simultaneously launched an offensive in three directions: from Novgorod and from Moscow to Smolensk, from Velikie Luky to Polotsk, and V. Shemyachich went to help M. Glynskyi. However, Moscow’s support did not help the latter capture any major cities, except for Mozyry and Drutsk. In August, Lithuanian troops launched a counteroffensive on Severshchyna, captured Bila, Toropets and Dorohobuzh fortresses, but could not hold them. In the early autumn of 1508, both sides were exhausted and needed rest. Therefore, already on October 8, an “eternal peace” was signed between Lithuania and the Moscow principality, according to which Severshchyna was legally attached to Moscow, and part of the volosts captured by the Moscow troops during the hostilities of 1507–1508, including the possessions of the Glynskyi, were returned to Lithuania. which were generously compensated by Basil III. Despite the “eternity” of this agreement, the Muscovite- Lithuanian wars for Russian lands did not stop until 1569. У статті висвітлюється черговий етап московської експансії щодо українських земель на початку ХVІ ст. Після завершення литовсько-московської війни 1501–1503 рр. під владу Москви перейшли значні території, які мали важливе стратегічне значення та надавали Москві низку економічних переваг. Однак обидві сторони вважали війну незавершеною, і на новому російсько-литовському кордоні одразу після укладення перемир’я розпочалися зіткнення, які згодом призвели до чергової литовсько-московської війни. Наприкінці квітня 1507 р. московське військо рушило на Литву, а восени здійснило невдалу спробу захопити Кричев і Мстиславль. Однак міста чинили рішучий опір, і загарбники змушені були відмовитися від своїх планів та повернутися до Московії. Таким чином, перший етап війни не приніс бажаних результатів жодній зі сторін. Другий етап війни 1507–1508 рр. пов’язаний з повстанням М. Глинського, який, заручившись підтримкою Москви, в січні 1508 р. спустошив Слуцьку і Копильську волості та захопив міста Мозир і Бобруйськ. Навесні 1508 р. московіти розгорнули одночасно наступ у трьох напрямах: з Новгорода та з Москви на Смоленськ, з Великих Лук на Полоцьк, а В. Шемячич вирушив на допомогу М. Глинському. Однак московська підтримка не допомогла останньому захопити жодного великого міста, окрім Мозиря та Друцька. У серпні литовські війська здійснили контрнаступ на Сіверщину, захопили фортецю Білу, Торопець і Дорогобуж, але не змогли їх втримати. На початку осені 1508 р. обидві сторони були виснажені й потребували відпочинку. Тому вже 8 жовтня між Литвою і Московським князівством було підписано «вічний мир», за яким Сіверщина юридично закріплювалася за Москвою, а Литві поверталася частина волостей, захоплених московськими військами в ході бойових дій 1507–1508 рр., в тому числі й володіння Глинських, які їм щедро компенсував Василій ІІІ. Незважаючи на «довічність» цієї угоди, московсько-литовські війни за руські землі не припинялися до 1569 р.

  • Open Access

    Formation of principles ofexpansionist policy of the Moscow principality on Ukrainian lands during the moscow-lithuanian wars 1487-1494 and 1500-1503

    by Nataliia Tokar, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian StatePedagogical University

    В статті проведено історичні паралелі між експансією Московського князівства наприкінці ХV – на початку ХVІ ст. та агресивною політикою Російської Федерації протягом всього періоду незалежності України, а тепер і її повномасштабним вторгненням в Україну. На основі аналізу історичних джерел визначено, що ці трагічні події стали наслідком довготривалих експансіоністських процесів та настроїв, що культивувалися в російському суспільстві протягом багатьох століть. Дослідження витоків такої руйнівної й агресивної зовнішньої політики Москви є основною метою даної статті. Загальноруські претензії московських князів проявилися наприкінці ХV – на початку ХVІ ст., що призвело до цілої низки московсько-литовських воєн, внаслідок яких під їхню владу потрапив значний масив українських етнічних територій. Особливе місце в цих процесах посідало чернігівське прикордоння, яке використовувалося як буферна зона як Литвою, так і Москвою. Литовські князі протягом ХV ст., не довіряючи місцевим князям, почали роздавати прикордонні землі вихідцям з Москви, які втікали з різних причин до Литви. Внаслідок такої політики Чернігів, Стародуб, Любич, Рильськ, Брянськ, Новгород-Сіверський, Путивль, Орша, Вітебськ отримали князі Можайські, Боровські та Шемячичі, які в подальшому стали своєрідною «п’ятою колоною» для московських правителів. Протягом 1487-1494 рр. на русько-литовському кордоні точилися бойові дії, що отримали назву «дивна війна», оскільки офіційно війну не оголошували ні Вільно, ні Москва. Протягом цього періоду на московську службу перейшли князі Олександр В’яземський, Василь і Андрій Бєльські, Михайло Мезецький, князі Одоєвські та Перемишльські. В результаті укладеного у 1494 р. мирного договору Литовське князівство поступилося частиною спірних земель, однак остаточний кордон в басейні Оки не був визначений, що давало формальний привід для нових конфліктів. Тому в 1500 р. після переходу на московську службу «чергової порції» верховських князів (Бєльського, Мосальського, Хотетівського, Можайського та Шемячича) розпочалася нова московсько-литовська війна, яка завершилася для Литви втратою значних територій, що мали важливе стратегічне значення та надавали Москві ряд економічних переваг. Аналіз перебігу бойових дій доводить, що саме під час війн 1487-1494 та 1500-1503 рр. почали формуватися основні принципи і методи експансіоністської зовнішньої політики Москви: підкуп і переманювання правлячих еліт до себе на службу, формування т.з. «п’ятої колони», військове загарбання, що підмінювалося терміном «збирання руських земель», жорстокі репресії на захоплених територіях.

  • Open Access

    The relationship between the Ukrainian burshers and the cossacks at the beginning of the sixteenth century: overcoming of social conflict (on the example of cherkasy mayors)

    by Nataliia Tokar, Volodymyr Vynnychenko Central Ukrainian StatePedagogical University

    Основною проблемою цієї статті є особливості суспільних відносин між козацтвом та міщанами прикордонних регіонів України у першій половині ХVІ ст. Становлення козацької держави – складний багатовекторний процес, який досліджували провідні українські вчені Н. Яковенко, В. Щербак, С. Леп’явко, В. Брехуненко. Більшість із них погоджується, що основним джерелом формування козацтва на ранніх етапах його існування була частина міського населення. Проте, ті категорії міщан, які не брали участі в козакуванні, обкладалися високими податками. Нові податки вводили чиновники прикордонних міст як для власного збагачення, так і для утримання козацьких загонів, що використовувалися для оборони від татарської небезпеки. Особливості нової системи оподаткування міщан розглянуто в цій статті на прикладі адміністративної діяльності черкаських старост. Особлива увага в цьому контексті приділяється періоду правління Остафія Дашковича та запровадженій ним системі оподаткування черкаських міщан. На основі аналізу документальних джерел доведено, що загальна сума податків і зборів за його правління зросла в 5-6 разів. Це призвело до зростання соціальної напруги в місті на початку 1530-х років Однак, не зважаючи на те, що значна частина податків йшла на утримання козацьких загонів, відомі нам джерела не фіксують свідчень станового протистояння між козаками та міщанами. У статті зроблено спробу виявити чинники, що стримували зростання соціальної напруженості між українським козацтвом та міщанством. На думку автора, вони полягають, насамперед, у спільних оборонних діях козацтва та міщанства прикордонних українських територій. Важливою була й податкова політика місцевих чиновників, яка викликала невдоволення обох груп і сприяла їхньому порозумінню на основі спільної ненависті до місцевої влади.

  • Open Access

    Формування громадського та наукового світогляду А. Яковліва

    by Наталія Токар

    У статті розглядаються фактори та процеси, які сприяли становленню А. Яковліва як потужного українського науковця, громадського та політичного діяча. Основна увага приділена вивченню студентських років подвижника. Охарактеризовано особливості його навчання у Дерптському (Тартуському) університеті та вплив на коло його наукових інтересів професора М. Дьяконова. Досліджено й уточнено доробок А. Яковліва у галузі археологічних досліджень. Особливе місце відведено висвітленню взаємовідносин А. Яковліва та Ф. Матушевського в їхні студентські роки й аналізу діяльності створеної ними Дорпатської української студентської громади.

  • Open Access

    THE FORMATION OF THE "FIFTH COLUMN" IN THE LITHUANIAN-MOSCOW WAR OF 1507-1508 (ON THE EXAMPLE OF M.HLYNSKY'S REBELLION)

    by Nataliia Tokar

    The theses highlight the process of formation of the "fifth column" by the Moscow government among the Russian princes during the Moscow-Lithuanian War of 1507-1508. The first stage of this war did not bring the desired results to either side. The second