Ю. В. Каруліна
Research Subjects
Research Interests
Ю. В. Каруліна has a total of 16 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- O. V. Iemets
Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine
2 shared publications - O.L. Kovalchuk
Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine
2 shared publications - Oleksandr P. Volosovets
Bogomolets National Medical University
2 shared publications - S. D. Saltanova
Bogomolets National Medical University, Kyiv
2 shared publications - В. Є. Хоменко
Bogomolets National Medical University
2 shared publications - Inna Dikova
Bogomolets National Medical University
1 shared publication
Latest Publications
- Open Access
- 4 March 2024
- Published by Publishing House Zaslavsky in CHILD`S HEALTH
- Vol. 19 (1) , 7-12
Treatment of motility disorders of the upper digestive tract in children with autonomic dysfunction
Background. Recently, there has been an increase in the prevalence of the autonomic nervous system (ANS) dysfunction and, against this background, motility disorders of the upper digestive tract (UDT), which, in turn, is the basis for the formation of chronic pathology of the digestive organs in children. The purpose was to improve the treatment of children with ANS dysfunction by studying the type of motility disorders of the UDT and prescribing therapy schemes depending on the type of disorders. Materials and methods. The article presents the results of clinical and anamnestic, laboratory, instrumental and psychological research of 109 children aged 6–16 years with autonomic dysfunction. Results. All surveyed children were divided into two representative groups: group I (main one, n = 87) — patients with autonomic dysfunction and impaired motility of the UDT who by type of motor function were divided into two subgroups: IA — with the acceleration of this function (n = 18) and IB — with its slowdown (n = 69); group II (comparison one, n = 22) — children with autonomic dysfunction without motility disorders of the UDT. In order to treat patients in subgroup IA, they, in turn, were divided into two therapeutic subgroups: IA1 — only basic therapy for autonomic dysfunction, and IA2 — in addition to basic therapy for autonomic dysfunction, correction of motility disorders of the UDT was performed. Patients of subgroup IB were also divided into two subgroups: IB1 — only basic therapy for autonomic dysfunction, and IB2 — in addition to basic therapy for autonomic dysfunction, correction of motility disorders of the UDT was conducted. The effectiveness of treatment for autonomic dysfunction syndrome has been proven, taking into account the type of motility disorders of the UDT. Different treatment regimens were proposed for children with ANS dysfunction without disorders and with the presence of motility disorders. The use in the comprehensive treatment of children with autonomic dysfunction syndrome of drugs that affect the motor function of the upper alimentary canal significantly increases its effectiveness during treatment for 30 days (89.0 versus 57.0 % when motor function slows down). Conclusions. The effectiveness of the comprehensive treatment for autonomic dysfunction has been proven, taking into account the type of motility disorders of the UDT. It reliably reduces the risk of recurrence of clinical manifestations of gastrointestinal pathology in children.
- 4 March 2024
- Published by Publishing House Zaslavsky in CHILD`S HEALTH
- Vol. 19 (1) , 7-12
Open AccessTreatment of motility disorders of the upper digestive tract in children with autonomic dysfunction
Background. Recently, there has been an increase in the prevalence of the autonomic nervous system (ANS) dysfunction and, against this background, motility disorders of the upper digestive tract (UDT), which, in turn, is the basis for the formation of chronic pathology of the digestive organs in children. The purpose was to improve the treatment of children with ANS dysfunction by studying the type of motility disorders of the UDT and prescribing therapy schemes depending on the type of disorders. Materials and methods. The article presents the results of clinical and anamnestic, laboratory, instrumental and psychological research of 109 children aged 6–16 years with autonomic dysfunction. Results. All surveyed children were divided into two representative groups: group I (main one, n = 87) — patients with autonomic dysfunction and impaired motility of the UDT who by type of motor function were divided into two subgroups: IA — with the acceleration of this function (n = 18) and IB — with its slowdown (n = 69); group II (comparison one, n = 22) — children with autonomic dysfunction without motility disorders of the UDT. In order to treat patients in subgroup IA, they, in turn, were divided into two therapeutic subgroups: IA1 — only basic therapy for autonomic dysfunction, and IA2 — in addition to basic therapy for autonomic dysfunction, correction of motility disorders of the UDT was performed. Patients of subgroup IB were also divided into two subgroups: IB1 — only basic therapy for autonomic dysfunction, and IB2 — in addition to basic therapy for autonomic dysfunction, correction of motility disorders of the UDT was conducted. The effectiveness of treatment for autonomic dysfunction syndrome has been proven, taking into account the type of motility disorders of the UDT. Different treatment regimens were proposed for children with ANS dysfunction without disorders and with the presence of motility disorders. The use in the comprehensive treatment of children with autonomic dysfunction syndrome of drugs that affect the motor function of the upper alimentary canal significantly increases its effectiveness during treatment for 30 days (89.0 versus 57.0 % when motor function slows down). Conclusions. The effectiveness of the comprehensive treatment for autonomic dysfunction has been proven, taking into account the type of motility disorders of the UDT. It reliably reduces the risk of recurrence of clinical manifestations of gastrointestinal pathology in children.
- Open Access
- 10 April 2023
- Published by Ternopil State Medical University in Медична освіта
- No. 1,p. 22-28
НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКЛАДАННЯ ПЕДІАТРІЇ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Анотація. Вимоги, зумовлені реформуванням системи медичної освіти у зв’язку зі вступом нашої країни до єдиного європейського і світового простору, і водночас умови війни та пандемії визначають підвищену потребу пошуку ефективних методів підготовки майбутніх фахівців. Дана робота присвячена аналізу результатів анонімного опитування студентів 6 курсу медичного факультету, спеціальність 222 «Медицина», які завершили дисципліну «Педіатрія» на кафедрі педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, щодо оцінки засвоєння дисципліни, форм і методів навчання. На думку студентів, змішана форма навчання є найбільш ефективною системою організації навчального процесу при вивченні педіатрії на сучасному етапі. Аналіз результатів анкетування виявив певні труднощі у студентів при вивченні окремих розділів педіатрії (кардіології, нефрології), опануванні надання екстреної допомоги дітям при деяких невідкладних станах, навичок маніпуляцій та інтерпретації результатів інструментальних методів дослідження. Серед ймовірних причин труднощів під час вивчення педіатрії переважна більшість студентів зазначила брак часу для вивчення теми, недостатній рівень засвоєння знань при вивченні попередніх дисциплін та недостатню кількість аудиторних занять. Найбільш ефективним методом навчання переважна більшість студентів вважає вирішення та обговорення клінічних кейсів. Водночас самостійне вирішення клінічних завдань є складним для значної кількості студентів. Збільшення застосування можливостей цифрових технологій у навчальному процесі, посилення інтегративних міждисциплінарних зв’язків та пререквізитів, надання можливості студентам додаткових тренінгів з опанування маніпуляцій є потужними інструментами підвищення ефективності засвоєння педіатрії.
- 10 April 2023
- Published by Ternopil State Medical University in Медична освіта
- No. 1,p. 22-28
Open AccessНАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКЛАДАННЯ ПЕДІАТРІЇ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Анотація. Вимоги, зумовлені реформуванням системи медичної освіти у зв’язку зі вступом нашої країни до єдиного європейського і світового простору, і водночас умови війни та пандемії визначають підвищену потребу пошуку ефективних методів підготовки майбутніх фахівців. Дана робота присвячена аналізу результатів анонімного опитування студентів 6 курсу медичного факультету, спеціальність 222 «Медицина», які завершили дисципліну «Педіатрія» на кафедрі педіатрії № 2 Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, щодо оцінки засвоєння дисципліни, форм і методів навчання. На думку студентів, змішана форма навчання є найбільш ефективною системою організації навчального процесу при вивченні педіатрії на сучасному етапі. Аналіз результатів анкетування виявив певні труднощі у студентів при вивченні окремих розділів педіатрії (кардіології, нефрології), опануванні надання екстреної допомоги дітям при деяких невідкладних станах, навичок маніпуляцій та інтерпретації результатів інструментальних методів дослідження. Серед ймовірних причин труднощів під час вивчення педіатрії переважна більшість студентів зазначила брак часу для вивчення теми, недостатній рівень засвоєння знань при вивченні попередніх дисциплін та недостатню кількість аудиторних занять. Найбільш ефективним методом навчання переважна більшість студентів вважає вирішення та обговорення клінічних кейсів. Водночас самостійне вирішення клінічних завдань є складним для значної кількості студентів. Збільшення застосування можливостей цифрових технологій у навчальному процесі, посилення інтегративних міждисциплінарних зв’язків та пререквізитів, надання можливості студентам додаткових тренінгів з опанування маніпуляцій є потужними інструментами підвищення ефективності засвоєння педіатрії.
- Open Access
- 30 May 2022
- Published by Ternopil State Medical University in Медична освіта
- No. 1,p. 74-80
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЯКІСНОГО БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ
У статті представлені дані щодо теперішнього стану та перспектив розвитку безперервного професійного розвитку лікарів в Україні та світі в умовах пандемічного сьогодення. Метою цієї роботи є вдосконалення запроваджуваної системи безперервного професійного розвитку лікарів, що має відповідати потребам галузі, запитам лікарів та сучасним викликам системі охорони здоров’я. Наступним генераціям лікарів безперервний професійний розвиток має стати доступним, персоналізованим, спрямованим на потреби лікаря. Він має базуватися на даних доказової медицини, використовувати широкий спектр можливостей освітніх та медичних платформ, 3D-реальності, симуляторів, дистанційних технологій та інтернет-ресурсів. Проте частка державного фінансування на заходи щодо безперервного професійного розвитку лікарів та перелік заходів безперервного професійного розвитку в державних закладах медичної освіти з року в рік скорочується, що сприяє розширенню комерціалізації цих заходів, екстенсивного збільшення кількості надавачів освітніх послуг на тлі відсутності поки дієвого контролю за їх якістю та контролю за провайдерами. Cуттєвою проблемою є не тільки якісна підготовка медичних кадрів, але й прогресуюче скорочення їх кількості. Необхідно долучати провідних експертів лікарських асоціацій та товариств до експертної оцінки й сертифікації Центром тестування МОЗ України контенту, рівня доповідачів, порядку проведення освітньо-наукових заходів. Потребує узгодження також кількість таких заходів, кількість і рівень кваліфікації провайдерів. Наявна система безперервного професійного розвитку лікарів потребує подальшого вдосконалення, ефективність якого залежить, по-перше, від рівня професіоналізму залучених до роботи з медичними працівниками фахівців, а по-друге, від того, наскільки ця система відповідає викликам сьогодення, потребам і можливостям лікарів.
- 30 May 2022
- Published by Ternopil State Medical University in Медична освіта
- No. 1,p. 74-80
Open AccessПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЯКІСНОГО БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛІКАРІВ
У статті представлені дані щодо теперішнього стану та перспектив розвитку безперервного професійного розвитку лікарів в Україні та світі в умовах пандемічного сьогодення. Метою цієї роботи є вдосконалення запроваджуваної системи безперервного професійного розвитку лікарів, що має відповідати потребам галузі, запитам лікарів та сучасним викликам системі охорони здоров’я. Наступним генераціям лікарів безперервний професійний розвиток має стати доступним, персоналізованим, спрямованим на потреби лікаря. Він має базуватися на даних доказової медицини, використовувати широкий спектр можливостей освітніх та медичних платформ, 3D-реальності, симуляторів, дистанційних технологій та інтернет-ресурсів. Проте частка державного фінансування на заходи щодо безперервного професійного розвитку лікарів та перелік заходів безперервного професійного розвитку в державних закладах медичної освіти з року в рік скорочується, що сприяє розширенню комерціалізації цих заходів, екстенсивного збільшення кількості надавачів освітніх послуг на тлі відсутності поки дієвого контролю за їх якістю та контролю за провайдерами. Cуттєвою проблемою є не тільки якісна підготовка медичних кадрів, але й прогресуюче скорочення їх кількості. Необхідно долучати провідних експертів лікарських асоціацій та товариств до експертної оцінки й сертифікації Центром тестування МОЗ України контенту, рівня доповідачів, порядку проведення освітньо-наукових заходів. Потребує узгодження також кількість таких заходів, кількість і рівень кваліфікації провайдерів. Наявна система безперервного професійного розвитку лікарів потребує подальшого вдосконалення, ефективність якого залежить, по-перше, від рівня професіоналізму залучених до роботи з медичними працівниками фахівців, а по-друге, від того, наскільки ця система відповідає викликам сьогодення, потребам і можливостям лікарів.