ЯСЯ. О. Сидоров

Я. О. Сидоров

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article


Я. О. Сидоров has a total of 4 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:

  • Olga Shchypanova

    Кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права, Запорізькиий національний університет, м. Запоріжжя, Україна

    1 shared publication
  • P. S. Liutikov

    Доктор юридичних наук, професор, професор кафедри публічного та приватного права, Університет митної справи та фінансів, м. Дніпро, Україна

    1 shared publication
  • V. V. Yurchenko

    Кандидат юридичних наук, приватний нотаріус, м. Київ, Україна

    1 shared publication
  • Р. Ю. Половинкіна

    Кандидат юридичних наук, доцент кафедри підприємництва, менеджменту організацій та логістики, Запорізький національний університет, м. Запоріжжя, Україна

    1 shared publication

Latest Publications

  • Open Access

    Практика Європейського суду з прав людини як передумова переосмислення меж відповідальності за поширення думок, які принижують честь, гідність та ділову репутацію публічних службовців

    by П. С. Лютіков, Я. О. Сидоров

    Актуальність дослідження пов’язана з тим, що у практиці Верховного Суду утверджена позиція щодо недопустимості притягнення до юридичної відповідальності за висловлювання критичних оціночних суджень на адресу публічних службовців, незалежно від ступеня їх гостроти та обґрунтованості, унеможливлюючи тим самим захист публічних службовців від порушень їх права на повагу до честі і гідності та права на недоторканність їх ділової репутації. Подальшого дослідження потребують й контури механізмів забезпечення дотримання цих прав публічних службовців. Дослідження ґрунтується на комплексі методів наукового пізнання, який включає, головним чином, формально-догматичний метод, порівняльний метод та метод абстрагування. За результатами дослідження автор установив, що за практикою Європейського суду з прав людини межі втручання у свободу вираження поглядів з цих питань, у тому числі навність підстав для застосування заходів відповідальності цивільно-правового характеру (спростування інформації та/або відшкодування шкоди, що завдана порушенням права на повагу до честі, гідності та недоторканність ділової репутації публічного службовця), визначаються у кожному конкретному випадку з урахуванням декількох чинників, які включають походження інформації, її достовірність, тематика повідомлення, наслідки його публікації, ступінь відомості публічного службовця тощо. Автор дійшов висновку про те, що механізми захисту публічних службовців від надмірно гострої та необгрунтованої критики можуть включати, зокрема, запровадження правила про те, що представник громадськості або інститут громадянського суспільства, який оприлюднив інформацію про обставини, які можуть свідчити про вчинення публічним службовцем того чи іншого правопорушення, має одночасно звернутись із заявою про це до органів (посадових осіб), які мають повноваження щодо притягнення публічного службовця до відповідальності за відповідне правопорушення. Також, захист публічних службовців має бути покладений на підрозділ внутрішньої безпеки та/або правового забезпечення відповідного адміністративного органу. Після проведення службового розслідування за матеріалами громадського контролю цей підрозділ за наявності для того підстав має звернутись до відповідного представника громадськості або інституту громадянського суспільства із позовом в інтересах відповідного публічного службовця про спростування інформації та/або відшкодування шкоди, що завдана порушенням права на недоторканність честі, гідності та ділової репутації публічного службовця.

  • Open Access

    Юридична відповідальність викривача у практиці Європейського суду з прав людини: передумови для деталізації регулювання у законодавстві України

    by Я. О. Сидоров, О. О. Щипанова, В. В. Юрченко

    Метою дослідження є окреслення засад юридичної відповідальності викривача відповідно до практики ЄСПЛ як основи для деталізації відповідних положень законодавства України. Актуальність дослідження підстав та меж юридичної відповідальності викривача пов’язана з тим, що утверджений у законодавстві України підхід до їх визначення не забезпечує охорони прав та законних інтересів осіб, яких стосується інформація, що надходить викривачів, а також достатнім чином не стримує викривачів від зловживання механізмом їх захисту та недобросовісного підриву репутації осіб, яких стосується інформація від викривачів, та від невиправданого спричинення негативних наслідків для інших приватних інтересів та публічного порядку. У ході дослідження використовується комплекс методів наукового пізнання, в основі якого лежить порівняльний метод, формально-догматичний метод та метод державно-правового моделювання. У результаті дослідження визначено, що за законодавством України викривачу гарантується юридична недоторканність, незалежно від ступеня достовірності та значення його інформації, співвідношення негативних наслідків її розголошення із корисним ефектом від цього. Натомість, ЄСПЛ у його усталеній практиці у справах про правомірність втручання у свободу викривача щодо поширення інформації про ймовірне правопорушення, керуючись групою взаємопов’язаних критеріїв, які включають, насамперед: 1) доступність альтернативних каналів для розкриття інформації; 2) суспільний інтерес до інформації, що була розголошена, у зіставленні із шкодою, що заподіяна внаслідок її розголошення; 3) достовірність інформації. Зокрема, ЄСПЛ підкреслює необхідність першочергового використання викривачами захищених каналів повідомлення інформації, особливо, якщо її поширення зовнішніми каналами може негативно позначитись на приватних та публічних інтересах. Інформація може бути оприлюднена перед широким загалом лише в тих випадках, коли захищеними каналами це явно неможливо здійснити або коли це з високою часткою вірогідності не призведе до належного реагування на повідомлення. Також, на викривача має бути покладений обов’язок перевіряти, перш ніж оприлюднити інформацію, наскільки це можливо, що відповідна інформація є достовірною. Автор дійшов висновку, що не забезпечувати реалізацію цих критеріїв на національному рівні при вирішенні питання про наявність підстав для поширення на конкретного викривача юридичного імунітету у тих чи інших межах держава може лише за умови, якщо вона візьме на себе відповідальність за майнову та (або) моральну шкоду, що стали результатом здійснення повідомлення викривачем.

  • Open Access

    Обмеження повноважень виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю

    by Я. О. Сидоров, Р. Ю. Половинкіна

    Changes in the legal regulation of LLC activity affected corporate governance in a significant number of legal entities. One of the innovations is the limitation of the powers of the executive body of the LLC, which requires a study of the nature of such limitations and the legal consequences of their non-compliance. The author aims to define the concept of limitation of the powers of the LLC executive body, as well as the classification of these limitations, to find out the legal consequences of non-compliance with these limitations, to provide recommendations both for the shareholders of the LLC and for the counterparties of the LLC regarding the establishment, compliance and verification of the limitation of LLC executive body’s powers. It was established that the limitation of the powers of the executive body of the LLC is a prohibition established by law and/or the charter of the LLC for the executive body to perform certain acts on behalf of the LLC without the consent of the higher management body of the LLC or its supervisory board. It is determined that these restrictions are divided into two types: restrictions on the commission of significant transactions and restrictions on the commission of transactions with interest. It has been clarified that the legal consequence of non-compliance with these restrictions may be the invalidation of the contract, but only if the counterparty knew or could not have been unaware of these restrictions. The plaintiff is responsible to prove the counterparty's knowledge (or presumed knowledge) of these restrictions. The recommendations provided in this article can be taken into account in the work on drawing up draft founding documents of the LLC, as well as when checking the LLC as a counterparty before concluding contracts with it. A promising direction of further research is the development of standards of due diligence when checking the limitation of powers, as well as clarifying the possibility of enshrining in law the right of the shareholders of the LLC under certain conditions to apply in the interests of the LLC with a derivative claim specifically to declare the transaction invalid. The article has an empirical nature and is primarily focused on solving practical problems related to limiting the powers of the executive body of the LLC. Зміни у правовому регулюванні діяльності ТОВ торкнулися корпоративного управління в значній кількості юридичних осіб. Одним з нововведень є обмеження повноважень виконавчого органу ТОВ, що потребує дослідження характеру таких обмежень і правових наслідків їх недотримання. Автор ставить за мету визначити поняття обмеження повноважень виконавчого органу ТОВ, а також класифікацію цих обмежень, з'ясувати правові наслідки недотримання цих обмежень, надати рекомендації як для засновників (учасників) ТОВ, так і для контрагентів ТОВ щодо встановлення, дотримання і перевірки цих обмежень. Встановлено, що обмеження повноважень виконавчого органу ТОВ – це закріплена законом та/або статутом ТОВ заборона виконавчому органу вчиняти від імені ТОВ певні правочини без згоди вищого органу управління ТОВ або його наглядової ради. Визначено, що ці обмеження поділяються на два види: обмеження щодо вчинення значних правочинів і обмеження щодо вчинення правочинів із заінтересованістю. З’ясовано, що правовим наслідком недотримання цих обмежень може бути визнання договору недійсним, але лише за умови, що контрагент знав або не міг не знати про ці обмеження. Саме на позивача покладається обов’язок довести обізнаність (чи презюмовану обізнаність) контрагента про ці обмеження. Рекомендації, надані в цій статті, можуть бути враховані в роботі по складанню проєктів установчих документів ТОВ, а також при перевірці ТОВ як контрагента перед укладенням з ним договорів. Перспективним напрямком подальших досліджень є розробка стандартів належної обачності при перевірці обмеження повноважень, а також з’ясування можливості закріплення на законодавчому рівні права учасників ТОВ за певних умов звертатися в інтересах ТОВ із похідним позовом саме про визнання правочину недійсним. Стаття має емпіричний характер та зорієнтована перш за все на вирішення практичних проблем, пов’язаних із обмеженням повноважень виконавчого органу ТОВ.


  • Open Access

    Правові засади підприємництва у рекреаційній сфері

    by Я. О. Сидоров

    На цей час законодавство України лише фрагментарно регулює питання підприємництва у рекреаційній сфері, не закріплюючи єдиний, цілісний та завершений механізм, який встановив б порядок організації та правові засади діяльності суб’єктів господарювання у рекреаційній сфері, правила надання рекреаційних послуг, підстави та способи взаємодії суб’єктів рекреаційної діяльності з власниками рекреаційних ресурсів з питань відбору та допуску су’єктів господарювання до ведення рекреаційної діяльності на певних ділянках рекреаційних зон, розподілу доходів з рекреаційних послуг, контролю дотримання меж рекреаційного навантаження на відповідну частину довкілля тощо. Для максимізації міри втілення потенціалу рекреаційних ресурсів з точки зору економічного зростання та загального добробуту суспільства в урядових програмних документах планується реалізувати у рекреаційній сфері найкращий національний досвід адміністративно-правового регулювання та публічного адміністрування, що включає державно-приватне партнерство й соціальне замовлення, удосконалення інформаційної інфраструктури рекреаційних послуг, запровадження інституту саморегулівних організацій у туристичній, курортній та рекраційній сфері, а також забезпечення діяльності технічних комітетів стандартизації. Цей комплекс законодавчих та інституційних нововведень узгоджується та може бути додатково розширений деякими прогресивними зарубіжними регуляторними практиками та інструментами, у тому числі, найбільш класичними, такими як встановлення на рівні профільного центрального органу виконачої влади обов’язку суб’єктів господарювання одержати дозвіл на спеціальне користування рекреаційними ресурсами (у тому числі, після громадського обговорення) та запровадження диференційованих зборів за це (з урахуванням, зокрема, категорії рекреаційних зон, їх користвачів та способів користування), акредитація утворених підприємствами рекреаційних зон, розгортання системи підрозділів контролю за дотриманням правил користування рекреаційними ресурсами та використання спеціальних веб-ресурсів для комплексного адміністрування сфери рекреаційних послуг.