OLOleh Lazor

Oleh Lazor

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article


Oleh Lazor has a total of 19 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Open Access

    ФОРМИ РАДИКАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ ТА ДЕСТРУКТИВНОЇ СУСПІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТІЙНОГО АПАРАТУ

    by Оксана Дмитрівна Лазор, Олег Ярославович Лазор

    Тривалість агресії з боку Росії до України, активізація терористичних дій щодо мирного населення, суб’єктів критичної інфраструктури, використання різних методів гібридної війни – зумовлює необхідність розмежування понять: фанатизм, радикалізм, екстремізм, тероризм та сепаратизм як форм радикального мислення та деструктивної суспільної поведінки. За своїм змістом ці поняття окреслюють різні явища, пов’язані з нетерпимістю, прагненням докорінної зміни суспільного ладу або ж відокремлення територій, нехтуванням правами та свободами інших, часто із застосуванням насильства. Відрізняються вони передусім змістом переконань, ставленням до суспільних норм, методами досягнення цілей і допустимістю насильства.

  • Open Access

    ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ І ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

    by Оксана Лазор, Олег Лазор, Ірина Юник

    Досліджено нормативно-правове забезпечення публічного управління у сфері соціально-психологічної реабілітації військовослужбовців і ветеранів війни в умовах повномасштабної збройної агресії проти України. Обґрунтовано актуальність удосконалення системи публічного управління, зумовлену стрімким зростанням кількості військовослужбовців і ветеранів війни, які потребують комплексної соціальної, психологічної, медичної та професійної підтримки. Проаналізовано конституційні засади публічного управління у сфері соціально-психологічної реабілітації, положення законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», а також підзаконних нормативно-правових актів, стратегічних документів. Розкрито роль Координаційної ради з питань реабілітації та підтримки військовослужбовців, Міністерства у справах ветеранів України, Міністерства оборони України у формуванні сучасної системи реабілітації. Досліджено зміст законодавчого забезпечення соціального захисту військовослужбовців і ветеранів війни, особливості організації психологічної допомоги, а також охарактеризовано основні функціональні компоненти соціально-психологічної реабілітації та її ключові напрями. Встановлено, що останніми роками система публічного управління зазнала суттєвого розвитку завдяки впровадженню цифрових реєстрів, розвитку інституту фахівця із супроводу ветеранів, удосконаленню механізмів психологічної допомоги та посиленню міжвідомчої взаємодії. Водночас доведено, що чинна нормативно-правова база залишається недостатньо узгодженою та не повною мірою відповідає сучасним потребам, що проявляється у фрагментарності правового регулювання, недостатній координації між органами влади, нерівномірній доступності реабілітаційних послуг, дефіциті кваліфікованих фахівців, обмеженості реабілітаційної інфраструктури та недостатньому фінансовому забезпеченні. Обґрунтовано, що подальший розвиток публічного управління у сфері соціально-психологічної реабілітації має ґрунтуватися на гармонізації нормативно-правової бази, розвитку інтегрованої міжвідомчої системи реабілітації, впровадженні людиноцентричного підходу, посиленні цифровізації управлінських процесів, розширенні мережі реабілітаційних послуг, зміцненні кадрового потенціалу, запровадженні єдиних стандартів оцінювання якості реабілітаційної допомоги та розвитку реабілітаційної інфраструктури відповідно до потреб військовослужбовців, ветеранів війни та членів їхніх сімей.

  • Open Access

    СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ: ІНСТРУМЕНТИ, РИЗИКИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ

    by Олег Лазор, Світлана Шелудченко

    Стаття присвячена комплексному дослідженню теоретикометодологічних та практичних засад стратегічного менеджменту цифрової трансформації в системі публічного управління та адміністрування. Проаналізовано сутність стратегічного менеджменту як специфічної функції публічної влади, спрямованої на довгострокове планування, координацію та моніторинг процесів цифровізації. Особливу увагу приділено трансформації внутрішньоорганізаційних структур та культури державних органів в умовах переходу до концепції Digital Governance. Систематизовано основні інструменти стратегічного менеджменту цифровізації, серед яких виокремлено реінжиніринг публічних послуг, архітектурний підхід до побудови інформаційих систем, хмарні технології, інструменти автоматизації на основі штучного інтелекту та предиктивну аналітику великих даних. Розглянуто роль інтегрованих державних платформ (на прикладі порталу «Дія» та систем електронного документообігу) як базових менеджерських інструментів оптимізації управлінських процесів та взаємодії із громадянами і бізнесом. Доведено, що успішна реалізація цифрових стратегій залежить не лише від технологічного забезпечення, а й від гнучкості HRменеджменту в публічному секторі, розвитку цифрових компетентностей службовців та здатності долати внутрішній опір змінам. Детально розглянуто кібербезпекові загрози, інституційні бар’єри, кадровий дефіцит, фінансову нестабільність проєктів, а також феномен цифрового розриву на місцевому рівні. На основі аналізу провідного національного та міжнародного досвіду (зокрема країн ЄС та Естонії) розроблено інтегровану систему оцінки ефективності впровадження цифрових стратегій, яка поєднує прямі економічні фекти (економія бюджетних коштів, оптимізація штату) та якісні соціальноуправлінські результати (рівень задоволеності користувачів, прозорість влади, зниження корупційних ризиків). За результатами дослідження сформульовано авторську дорожню карту та конкретні стратегічні рекомендації для керівників органів публічної влади щодо мінімізації технологічних і кадрових ризиків, удосконалення нормативно-правової бази та побудови стійкої архітектури цифрового врядування. Запропоновані заходи дозволяють забезпечити безперервність державних процесів та підвищити рівень суспільної довіри до інститутів влади.

  • Open Access

    ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА

    by Олег Лазор, Володимир Байраківський

    У статті комплексно досліджено сучасні виклики та перспективи формування інклюзивного середовища в системі публічного управління України. Обґрунтовано, що інклюзивність у XXI столітті стала одним із ключових принципів державної політики, який передбачає забезпечення рівних можливостей для всіх громадян незалежно від стану здоров’я, віку, соціального статусу, місця проживання чи інших особливостей. Підкреслено, що інклюзивна державна політика є невід’ємною складовою демократичного розвитку держави, реалізації прав людини та важливим елементом європейської інтеграції України. Визначено актуальність дослідження у зв’язку з сучасними соціально-економічними та демографічними викликами, зокрема наслідками воєнних дій, що призвели до значного збільшення кількості осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни, осіб з посттравматичними розладами та інших маломобільних груп населення. У зв’язку з цим питання формування безбар’єрного простору, доступності публічних послуг, працевлаштування та соціальної інтеграції набувають особливої державної ваги. Проаналізовано законодавчі та інституційні зміни у сфері інклюзивної політики, зокрема впровадження обов’язкових квот працевлаштування осіб з інвалідністю у юридичних організаціях та державних установах, розвиток системи інклюзивної державної служби, запровадження посад радників з питань інклюзії та безбар’єрності, а також створення нових механізмів електронного відбору кадрів до публічної служби. Окрему увагу приділено впровадженню принципів адаптованого робочого місця, цифрової доступності державних онлайн-послуг та розвитку електронного врядування як інструменту забезпечення рівного доступу громадян до адміністративних послуг. Розглянуто основні напрями реалізації інклюзивної державної політики, серед яких: забезпечення фізичної доступності будівель і споруд, розвиток безбар’єрної транспортної інфраструктури, впровадження цифрової доступності, розвиток інклюзивної освіти, підвищення рівня зайнятості осіб з інвалідністю, формування інклюзивної корпоративної культури у державних органах, а також розвиток соціального партнерства між державою, місцевим самоврядуванням, громадськими організаціями та міжнародними інституціями. Узагальнено міжнародний досвід реалізації інклюзивної політики в країнах Європейського Союзу, США та Канаді, де інклюзивність розглядається як один із ключових принципів публічного управління та соціальної політики. Встановлено, що ефективна інклюзивна політика базується на принципах універсального дизайну, доступності публічних послуг, рівності можливостей у сфері освіти та працевлаштування, а також системному моніторингу рівня безбар’єрності. Виявлено основні проблеми та бар’єри реалізації політики безбар’єрності в Україні, серед яких: обмеженість фінансових ресурсів, недостатній рівень підготовки управлінських кадрів у сфері інклюзивного управління, інституційна інерція органів влади, нерівномірність розвитку інфраструктури у регіонах, недостатній рівень цифрової доступності державних сервісів, а також недостатній рівень суспільної обізнаності щодо принципів інклюзивності та толерантності. Обґрунтовано необхідність комплексного підходу до формування інклюзивного...


  • Open Access

    ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

    by Олег Лазор, Оксана Лазор

    У статті досліджено процес інституціоналізації законодавчого забезпечення публічної служби в Україні. Обґрунтовано, що процес її становлення як інституту та системи є доволі складним, тривалим та дискусійним. Розглянуто внесок вітчизняних науковців у розвиток досліджень класифікації публічної служби та її різновидів. Становлення інституту публічної служби, насамперед, розглянуто з позицій формування двох найчисельніших служб: державної та служби в органах місцевого самоврядування. Наголошено на витоках законодавчого забезпечення розвитку публічної служби, пов’язаного із прийняттям Закону України «Про державну службу» (1993 р.), який на той час регулював функціонування служби в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Прийняття Конституції України (1996 р.) зафіксувало два види публічної влади і два види публічної служби, що зумовило розроблення та прийняття відповідних законів. Із прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) викристалізувались особливості служби головних посадових осіб в органах місцевого самоврядування. Важливою віхою у правовому вимірі в організації виконавчої влади та її пристосуванні до потреб суспільних трансформацій відіграло прийняття Концепції адміністративної реформи в Україні (1998 р.), концептуальні положення якої визначали засади адміністративної реформи, організації державної служби, територіального устрою та системи місцевого самоврядування. Акцентовано на дискусійних положеннях законів, Концепції та їх кореляції з реаліями організації публічної влади та функціонування публічної служби. Звернуто увагу на класифікацію посад, виокремлення ознак політичної та патронатної служб як передумов формування нових видів публічної служби. Визначною подією стало прийняття закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2001 р.), з уведенням в дію якого відбулось розмежування двох самостійних інститутів служби, які регулювались окремими законами. Подальша трансформація закону України «Про державну службу» (2011, 2015 р.) та дослідження їх положень засвідчило формування чотирьох взаємопов’язаних, але окремих соціально-правових інститутів публічної служби як системи: державної служби, служби в органах місцевого самоврядування (муніципальної служби), політичної служби та патронатної служби. Прийняття нової редакції Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2023 р.), введення в дію якого передбачено через шість місяців після припинення воєнного стану, стало ще одним кроком до зміцнення інституту муніципальної служби в умовах воєнного стану та викликів сьогодення. Обґрунтовуючи свої висновки, представлено класифікацію служби та її різновиди з урахуванням чинного законодавства та наведення відповідних положень, дефініції служб, які відсутні у діючому законодавстві.

  • Open Access

    Mechanisms of Management Adaptation to Sustainable Development Standards under the Condition of Global Changes

    by Olha Komelina, Svitlana Korobka, Hanna Kondratieva, Oleh Lazor, Oksana Lazor

    Companies play an important role in attaining sustainability, which stipulates the relevance of the search for mechanisms of management adaptation to sustainable development standards. The work aims at analysis of the available mechanisms of management adaptation to sustainable development standards with the use of financial stimuli. The main methods used in the work were regression analysis, ranking method, and descriptive method. A subset of the indicators of evaluation of the implemented sustainable practices in companies’ strategies was formed based on the work results. Using regression analysis, the influence of these indicators on the Sustainability Pay Link Variable Ratio was evaluated. This allowed us to verify whether executive compensation systems represent actual results in the area of sustainable development and whether their influence on these systems is significant. We also evaluated how evenly compensation planning considers economic, social and ecological aspects of sustainability. This enabled an analysis of the effectiveness of management adaptation mechanisms, which consider financial stimuli for attaining sustainability. The results showed that the approaches of the leading world companies mostly consider economic sustainability aspects. Herewith, social and ecological aspects are left without attention. The work presents formulated recommendations for management, which will enable enhancing the effectiveness of the available mechanisms of its adaptation to sustainable development principles. Balancing all sustainability aspects plays an important role in executive compensation planning.


  • Open Access

    The impact of e-governance on shortening the public service delivery terms

    by Oleh Lazor, Oksana Lazor, Iryna Yunyk, Ivan Zubar, Maryna Dzeveliuk, Andrii Dzeveliuk

    The impact issue and development of e-governance on shortening the terms of public service provision is urgent for ensuring the efficiency of government agencies. The public service delivery terms affect the effectiveness of the state's public policy and is directly related to citizen engagement in digital e-governance. The article aims to determine the effectiveness of e-governance and calculate the relationship with the terms of public service delivery by using correlation analysis. The article analyses the impact of e-governance on reducing the public service delivery terms among a sample of developed countries that have the highest level of digital public administration. The research employed a correlation analysis method between the E-government Development Index and the average term of providing various public services in the ten most developed countries in the field of e-government. The main principles of the formation and development of e-governance are described, and the efficiency of which, according to the E-Government Development Index (EGDI), is 0.95 and 0.97 in developed countries. The main empirical aspects of the proportionality between e-governance and a 25% reduction in public service delivery terms were studied, which is a positive result. The obtained results were interpreted, where a correlation analysis was performed with a resulting inclination of 2.03, which indicates a close relationship between electronic services and the citizen engagement. Further prospects for the development of e-governance are outlined with the aim of reducing bureaucratic processes and potential opportunities to shorten public service delivery terms through the use of digital technologies.


  • Open Access

    ҐЕНДЕРНА ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ В ОРГАНАХ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ТА ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

    by Оксана Дмитрівна Лазор, Олег Ярославович Лазор, Ірина Геннадіївна Юник, Ірина Олександрівна Шевчук

    У статті досліджуються ґендерні аспекти органів публічної влади та публічного управління України як одні з найважливіших елементів повноцінного їх функціонування та складових державної політики щодо забезпечення рівноправності жінок і чоловіків у сфері публічного управління та адміністрування. За результатами Глобального індексу ґендерного розриву 2023 р. з’ясовано, що позиції України надалі залишаються низькими. Обґрунтовано, що врахування ґендерних аспектів органів публічної влади та публічного управління є важливим чинником, що характеризує Україну як демократичну європейську державу. Виявлено, що окремі органи публічної влади характеризуються різним представництвом жінок, але в одних – спостерігається позитивна динаміка зниження ґендерного розриву, в інших – навпаки. Доведено, що жінки недостатньо представлені на рівні прийняття рішень в органах публічної влади та управління. Незважаючи на те, що 1/5 частини сучасного парламентського корпусу представляють жінки та загалом позитивну динаміку впродовж скликань, показник жіночого представництва у Верховній Раді України є непереконливим Недостатньо представлені жінки і в органах виконавчої влади. Аналіз динаміки складу Кабінету Міністрів України засвідчує нестабільність у досягненні ґендерної рівності. Проаналізовано динаміку індексів ґендерного паритету серед представників судової гілки влади, прокуратури та інших органів державного управління. Відзначено позитивні зміни їх ґендерного складу, вказано тенденції їх прояву. Наголошено на значно нижчих показниках цього індексу серед керівного корпусу цих установ. Подібні проблеми виявлено і в органах місцевого самоврядування як складових публічного управління. Обґрунтовано, що кількість жінок знижується із підвищенням: статусу органів публічної влади, категорії посад державної служби, рівня посад у внутрішній структурі організації. Згідно із The Global Gender Gap Index 2023 Україна втратила порівняно із рейтингом 2020 р. 29 позицій щодо освіти як складової індексу. У зв’язку з цим проаналізовано підготовку здобувачів вищої освіти за галузями знань «Публічне управління та адміністрування» і «Право». Означено особливості застосування виборчих ґендерних квот, запроваджених з метою активізації участі жінок у суспільно-політичному житті держави. Розроблено пропозиції щодо усунення зловживань виборчою ґендерною квотою.