STS.M. Tkach

S.M. Tkach

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

S.M. Tkach has a total of 4 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Open Access

    Клініко-патогенетичні особливості кардіоренального синдрому та предиктори його формування у хворих на цукровий діабет 1-г о та 2-го типу в постковідному періоді

    by Yu.B. Bel’cHina, T.S. Tsymbal, S.M. Tkach, S.A. Chervyakova, L.K. Sokolova

    Серед негативних наслідків пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19), спалах якої почався в м. Ухань, сьомому за величиною місті в Китаї, стало погіршення кардіоренальної системи, особливо у хворих на цукровий діабет (ЦД). Актуальність проблеми зумовлена тим, що ці стани мають низку загальних патогенетичних механізмів, які призводять до взаємного обтяження. Хворі на ЦД, які перенесли COVID-19, формують специфічну категорію поліморбідних хворих із поєднанням серцевої недостатності та хронічної хвороби нирок (ХХН). Кардіоренальний синдром (КРС) – це патофізіологічне порушення функціонування серця або нирок, за якого дисфункція одного органа може призвести до погіршення роботи іншого. Як наслідок, розвивається загальна декомпенсація та збільшення летальності серед хворих. Формування і прогресування наявного КРС у хворих на ЦД 1-го та 2-го типу (ЦД1 і ЦД2) відбувається за різними механізмами. У хворих на ЦД2 частіше розвивається КРС 2-го або 5-го типу, а у хворих на ЦД1 – КРС 4-го типу. Основним критерієм важкості КРС є наявна альбумінурія, а не розрахункова швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ). Мета роботи – вивчити клініко-патогенетичні особливості та предиктори формування кардіоренального синдрому у хворих на ЦД1 і ЦД2 в постковідному періоді. Матеріал і методи. Робота виконана на базі відділу діабетології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (далі – Інститут). Впродовж 2000-2024 рр. було обстежено та проліковано 792 хворих на ЦД1 та ЦД2, 84% з яких перехворіли на COVID-19. Середній вік хворих становив (33,8±1,04 року), із тривалістю ЦД від 4 до 38 років (16,00±1,33 року). Результати. У результаті дослідження ХХН було діагностовано у 38% хворих на ЦД, у 67% хворих на ЦД2, серед яких співвідношення альбуміну/креатиніну (САК) менше ніж 30 мг/г виявлено лише у 27,9% хворих, альбумінурію високого ступеня – у 72,1%. При визначенні рівня аполіпопротеїна А1 (apolipoprotein A1, ApoA1), у крові хворих на ЦД і особливо на COVID-19 було виявлено значуще нижчий рівень порівняно зі здоровими людьми, що може бути одним із перспективних маркерів важкого COVID-19. Крім того, спостерігали зростання рівня патогенетично вагомого показника, який відіграє важливу роль у розвитку та прогресуванні ХХН, а саме профібротичного цитокіну трансформуючого фактора росту бета 1 (transforming growth factor beta 1, TGF-β1) в сироватці крові хворих на ЦД1 до появи альбумінурії, тобто на ранніх стадіях ХХН, і зростання його в міру прогресування цього ускладнення. Симптоми депресії в госпіталізованих хворих на ЦД діагностували в 74,3% хворих, у середньому у 2 рази частіше в жінок, ніж у чоловіків, найчастіше в жінок із ЦД2 старшої вікової категорії (60-75 років), в яких нерідко спостерігають тяжку форму депресії. Висновки. Таким чином, вивчення особливостей формування КРС в постковідному періоді залежно від типу ЦД, воєнного стресу та тривалості порушень вуглеводного обміну дозволило розробити та впровадити клініко-діагностичний алгоритм оптимальних схем діагностики та лікування цієї категорії хворих.


  • Open Access

    Депресивні розлади у хворих на цукровий діабет та вплив комбінованого фітопрепарату звіробою та валеріани на вуглеводний обмін та психоемоційний стан пацієнтів із тривожно-депресивним синдромом

    by S.M. Tkach

    Резюме. Депресивні розлади (ДР) є досить частими у хворих на цукровий діабет (ЦД). Депресія асоціюється з погіршенням контролю глікемії. Спроби покращити його шляхом використання в комплексній терапії синтетичних антидепресантів мали неоднозначні результати. Мета: оцінити поширеність тривожно-депресивних розладів у хворих на ЦД, що лікуються в ендокринологічному стаціонарі та оцінити вплив комбінованого фітопрепарату, що містить екстракти звіробою (100 мг) та валеріани (50 мг) на вуглеводний обмін та психоемоційний стан пацієнтів із тривожно-депресивним синдромом (ТДС). Матеріал і методи: у дослідження було включено 122 хворих на ЦД 1-го і 2-го типів, 103 жінки та 19 чоловіків, у віці від 18 до 75 років. 33 з них із ТДС взяли участь у 3-місячному дослідженні, 16 з яких додатково приймали фітопрепарат звіробою та валеріани по 2 капсули двічі на день упродовж 2-х міс. Інші 17 пацієнтів становили контрольну групу. До, а також через 2 тижні, 1, 2, 3 міс. від початку спостереження проводилася оцінка психоемоційного стану з визначенням ступеня тяжкості депресивного синдрому (ДС) за шкалою депресії Бека, опитувальника Patient Health Questionnaire-9 (PHQ-9), а також стану особистісної та реактивної тривожностей за шкалою Спілбергера-Ханіна. Глікований гемоглобін визначали до та через 3 міс. від початку моніторингу. Цукрознижувальна терапія у хворих протягом спостереження не змінювалася. Результати. ДР визначалися у 80,3% та 67,2% обстежених, відповідно, за даними шкал PHQ-9 та Бека. У більшості пацієнтів відзначалися ДР легкого та середнього ступенів тяжкості. Висока особистісна тривожність виявлена в 66,4%, висока реактивна тривожність − у 50,8% хворих. У пацієнтів основної групи, що приймали фітопрепарат звіробою та валеріани, відмічене суттєве покращення депресивної симптоматики зі зниженням балів за шкалою PHQ-9 із 13,7±1,6 до 9,3±1,4 (p0,1) за шкалою Бека відповідно. Досягнуте покращення психоемоційного стану хворих після закінчення лікування фітопрепаратом звіробою та валеріани зберігалося і через 3 міс. від початку моніторингу: 7,1±1,3 бала за шкалою PHQ-9 та 16,1±2,1 бала за шкалою Бека відповідно (p<0,01). Після 2-х міс. терапії фітопрепаратом звіробою і валеріани в групі пацієнтів із ТДС, на відміну від хворих контрольної групи, знизилася особистісна тривожність із 59,5±2,2 до 53,5±1,9 бала (р<0,05) та реактивна тривожність із 57,4±2,5 до 49,3±2,7 бала (р<0,05). На тлі позитивної динаміки депресивної симптоматики у хворих, які приймали фітопрепарат звіробою та валеріани, через 3 місяці після початку терапії відбулося суттєве зниження глікованого гемоглобіну: із 9,4±0,5% до 8,1±0,2% (р<0,05), на відміну від хворих контрольної групи. Висновки. Визначено, що в 63,1% госпіталізованих хворих спостерігається ТДС із ДР переважно легкого та середнього ступенів тяжкості, із високими особистісною та реактивною тривожностями. Фітопрепарат звіробою та валеріани в комплексній терапії хворих на ЦД, крім позитивного пролонгованого ефекту на тривожно-депресивну симптоматику, сприяє покращенню вуглеводного обміну, зі зниженням за 3 місяці глікованого гемоглобіну на 1,3%. Це вказує на доцільність використання фітопрепарату як із метою лікування тривожно-депресивних розладів, так і для покращення вуглеводного обміну у...

  • Open Access

    Діагностика депресивного синдрому у хворих на цукровий діабет за даними різних шкал опитування та можливість її покращення

    by S.M. Tkach

    Депресивний синдром (ДС) спостерігається вдвічі частіше у хворих на цукровий діабет (ЦД), ніж у популяції та особливо часто − у стаціонарних хворих з ускладненим перебігом хвороби. Аналогічно частіше ДС зустрічається у хворих з іншою важкою соматичною патологією – після перенесеного інфаркту міокарда і з онкологічними захворюваннями. Для визначення депресивних станів використовують різні опитувальники, які характеризуються високою релевантністю та специфічністю і запропоновані для використання в клінічній практиці з метою діагностики ДС. Однак досі залишається недостатньо вивченою діагностична цінність основних опитувальників у хворих на ЦД та можливості покращення діагностики ДС. Це питання стає особливо актуальним з огляду на важливість своєчасної діагностики ДС, який є одним із факторів, що впливає на перебіг ЦД та призводить до його декомпенсації. Мета: визначити поширеність ДС у стаціонарних хворих на ЦД за допомогою різних опитувальників, що використовуються для визначення депресії, та порівняти їх діагностичну цінність. Матеріал і методи: опитування з використанням найбільш уживаних у клінічній практицішкали депресії Бека, опитувальника про стан здоров’я паціента-9 (PHQ-9) та шкали самооцінки депресії Занга проведене в 167 хворих на ЦД 1-го (ЦД1) та 2-го (ЦД2) типів, які знаходилися на стаціонарному лікуванні в діабетологічному відділенні клініки. Результати. Серед обстежених 167 хворих на ЦД середньої та тяжкої форми було 110 жінок та 57 чоловіків у віці від 18 до 82 років (середній вік 55,3±1,1 року). Згідно з результатами опитування ДС спостерігався в 110 з них (65,9%) за шкалою Бека, та в 97 (58,1%) за опитувальником PHQ-9. У цій же групі осіб опитування за шкалою Занга виявило депресивні розлади лише у 24 хворих (14,4%). З урахуванням результатів двох шкал (PHQ-9 і Бека) ДС був виявлений у 124 хворих (74,3%). Це обумовлено тим, що ДС був діагностований одночасно за шкалами опитування PHQ-9 та Бека у 83 хворих (49,7%), а в решти ДС був виявлений за одним з опитувальників: у 27 (16,2%) за шкалою Бека та в 14 (8,4%) за шкалою PHQ-9. Усі хворі з ДС діагностованим за шкалою Занга мали підтвердження діагнозу як за шкалою PHQ-9, так і за шкалою Бека, і тому ці дані не впливали на загальну кількість випадків депресії. Зі 110 хворих із ДС, виявленим за опитувальником Бека, у більшості спостерігалися зміни легкого та помірного ступеня тяжкості – у 49 та 27 осіб відповідно, що становило загалом 69,1%. Серед решти хворих був діагностований ДС вираженого (26 осіб або 23,6%) та тяжкого (8 осіб або 7,3%) ступеня. Серед 97 хворих із ДС, визначеним за опитувальником PHQ-9, у 52 (53,6%) були знайдені мінімальні прояви депресії, у 28 (28,9%) – легка депресія, що становило 82,5%. Лише в 9 хворих (9,3%) виявлені ознаки вираженої депресії (середньої тяжкості) та у 8 (8,2%) – тяжкої. Із 24 хворих із ДС, виявленим за шкалою Занга, у 23 (95,8%) із них депресивні розлади мали легкий ступінь і в 1 (4,2%) хворого – помірний. Висновки. Визначено, що ДС у госпіталізованих хворих на ЦД виявляється в 65,9% за опитувальником Бека, у 58,1% за опитувальником PHQ-9 та вірогідно нижче, у 14,4%, за шкалою Занга. Одночасне застосування двох опитувальників, PHQ-9 і Бека, дозволило діагностувати ДС у 74,3% хворих. Особливістю ДС у хворих на ЦД є те, що в переважній більшості випадків (69,1% та 82,5% за шкалами Бека та PHQ-9 відповідно) він мав мінімальний, легкий або помірний ступінь...