ОПОлександр Петрович Панасюк

Олександр Петрович Панасюк

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article


Олександр Петрович Панасюк has a total of 8 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Open Access

    ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПЛАТФОРМ ІНТЕРПОЛУ ТА ЄВРОПОЛУ В ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЩОДО ПРОТИДІЇ ПОСЯГАННЯМ НА ВОЛЮ ОСОБИ

    by Олександр Петрович Панасюк

    У статті проаналізовано організаційно-тактичні засади використання інформаційних платформ Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) та Агентства Європейського Союзу зі співробітництва правоохоронних органів (Європолу) у діяльності правоохоронних органів щодо протидії посяганням на волю особи – незаконному позбавленню волі, викраденню людини, захопленню заручників, торгівлі людьми та суміжним кримінальним правопорушенням. Розкрито інституційно-правовий статус зазначених міжнародних інституцій, охарактеризовано інформаційні ресурси: мережу I-24/7, систему міжнародних повідомлень (notices) та розсилок (diffusions) Інтерполу, а також Інформаційну систему Європолу (EIS), мережу безпечного обміну інформацією SIENA. Визначено нормативну основу участі України у зазначеній співпраці, зокрема діяльність Національного центрального бюро Інтерполу в Україні та підрозділу Національної поліції з питань взаємодії з Європолом. На основі узагальнення практики реалізації спільних оперативних та аналітичних проєктів (SPRING, OSCAR, спільна слідча група в межах операції «Гольф») обґрунтовано організаційно-тактичні форми використання зазначених платформ: обмін оперативною інформацією через офіцерів зв’язку, участь у спільних слідчих групах, аналітичну підтримку розслідувань, транскордонний розшук осіб, зниклих безвісти. Виявлено проблемні аспекти застосування отриманої через Інтерпол та Європол інформації у кримінальному провадженні, ризики політизації міжнародного розшуку та необхідність посилення гарантій захисту персональних даних. Наголошено на необхідності гармонізації національного законодавства про захист персональних даних з правом Європейського Союзу та інтеграції Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з інформаційними ресурсами Інтерполу. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язаних із процесуальним статусом інформації, отриманої в порядку міжнародного поліцейського співробітництва.

  • Open Access

    КЕЙС-ТЕХНОЛОГІЇ У СИСТЕМІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ ІСТОРИКІВ: ДЕКОНСТРУКЦІЯ ІСТОРИЧНИХ НАРАТИВІВ ТА РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ

    by Олександр Панасюк

    У статті висвітлено теоретичні та методичні засади застосування кейс-технологій у системі фахової підготовки майбутніх учителів історії. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі історичного знання в умовах інформаційної війни та посиленням викликів, пов’язаних з політизованими інтерпретаціями минулого. Зазначено, що формування критичного мислення та здатності до деконструкції історичних наративів набуває особливого значення в контексті оновлення змісту історичної освіти відповідно до положень Нової української школи. У центрі уваги – кейс-метод як інтерактивна технологія, що передбачає моделювання професійно значущих ситуацій і активну залученість студентів до аналізу джерел, порівняння альтернативних поглядів, пошуку обґрунтованих рішень. У статті уточнено відмінності між поняттями «кейс-метод» і «кейс-технологія», окреслено їх місце в освітньому процесі та потенціал щодо формування ключових компетентностей. Розглянуто можливості кей- сів у розвитку критичної історичної грамотності, медіааналітичних навичок, здатності до рефлексії й роботи з суперечливими джерелами. Продемонстровано, як кейс-завдання можуть бути спрямовані на деконструкцію «майстер-наративів» та виявлення ідеологічно зумовлених репрезентацій історичного минулого. Зосереджено увагу на педагогічних умовах ефективного застосування кейсів: рівні підготовки викладача, мотивації студентів, дидактичному та технічному забезпеченні. Підкреслено роль викладача як фасилітатора критичного діалогу у процесі осмислення суперечливих історичних явищ. Особливої ваги набуває формування у студентів здатності до аргументованої позиції щодо складних історичних питань у ситуаціях наявності протилежних поглядів. Показано, що застосування кейс-методу змінює позицію студента в навчальному процесі: з пасивного слухача він переходить у статус активного дослідника. Обґрунтовано, що кейс-технологія може бути ефективним інструментом для формування педагогічної готовності до роботи в умовах суспільних і політичних трансформацій. Вона дозволяє майбутньому вчителю історії усвідомлювати відповідальність за формування критично мислячих громадян, здатних самостійно аналізувати інформацію, протистояти маніпуляціям і формувати власне уявлення про минуле.

  • Open Access

    Judicial and law enforcement bodies of Ukraine in the system of ensuring anti-corruption policy and upholding integrity

    by R. A. Chaika, O. P. Panasiuk

    The article provides a systematic legal analysis of the role of Ukraine’s judicial and law-enforcement bodies in the implementation of anti-corruption policy in the context of the state’s European integration commitments. On the basis of the Constitution of Ukraine, special anti-corruption legislation, the Anti-Corruption Strategy for 2021–2025, as well as empirical data of judicial statistics and international assessments, it examines the transformation of the institutional architecture of anti-corruption efforts – from a fragmented model to a specialized multi-level infrastructure. The article outlines the legal status and functional specificity of the NACP as the centre for preventive policy, NABU as a body for pre-trial investigation of high-level corruption, SAPO as the core of prosecutorial guidance, HACC as a specialized court authorised to adjudicate particularly complex corruption cases and cases on unexplained assets, as well as the SBI, the prosecution service, the National Police and courts of general jurisdiction as elements that ensure the delineation of investigative jurisdiction and the maintenance of public prosecution. It is shown that, despite the institutional strengthening of anti-corruption bodies, conflicts and gaps in criminal-law and procedural regulation, inconsistency of judicial practice, staffing and resource constraints of specialized bodies, as well as risks of external influence on these institutions, still persist. It is argued that the further development of the anti-corruption infrastructure should be aimed at clarifying the boundaries of investigative jurisdiction, enhancing the capacity of the judiciary and pre-trial investigation bodies, improving mechanisms for asset recovery and protection of whistle-blowers, as well as deepening institutional integrity as a key criterion for the genuine implementation of the rule of law and Ukraine’s readiness for integration into the European legal space. Particular attention is paid to the functional division between preventive, investigative-prosecutorial and judicial components, which likewise requires coherent procedures for the detection, investigation and adjudication of corruption offences. The article emphasizes the importance of specialization of judges and prosecutors, the development of internal control systems and cooperation with civil society in order to foster a culture of zero tolerance for corruption.

  • Open Access

    ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ

    by Олександр Петрович Панасюк

    У статті представлено системний науковий аналіз сучасних концептуальних засад протидії корупції в Україні з урахуванням основних вітчизняних та міжнародних джерел антикорупційного права, стратегічних програмних документів і провідних наукових підходів. Обґрунтовано, що антикорупційна політика є багаторівневою державною практикою, яка охоплює правотворчу, інституційну й аксіологічну площини.Досліджено нормативно-правову базу протидії корупції, включно із Законом України «Про запобігання корупції», Конвенцією ООН проти корупції, Антикорупційною стратегією України на 2021–2025 рр. та Державною антикорупційною програмою на 2023–2025 рр. Здійснено правовий аналіз функціонування ключових спеціалізованих антикорупційних органів (НАЗК, НАБУ, САП, ВАКС), визначено їхню роль у формуванні ефективної моделі превенції, розслідування та покарання за корупційні правопорушення. У фокусі уваги перебуває перехід від декларативного до інтегрованого підходу, що передбачає наявність ефективних правових механізмів, а також утвердження в суспільстві культури доброчесності, прозорості та нетерпимості до будь-яких проявів корупції. Окреслено тенденції державної політики в цій сфері, зокрема акцент на цифрову трансформацію, відкриті дані, ризик-орієнтоване управління та просвітницькі ініціативи. Встановлено, що практичне втілення антикорупційних стратегій потребує належного ресурсного та правового забезпечення, сталої взаємодії між органами державної влади, громадянським суспільством і міжнародними партнерами.На основі узагальнення наукових позицій і програмних документів аргументовано потребу в продовженні інституційного зміцнення спеціалізованих органів, удосконаленні внутрішньої політики доброчесності в публічному секторі та посиленні соціально-правових механізмів, спрямованих на зменшення мотивації до корупційної поведінки. Зроблено висновок, що ефективна протидія корупції в Україні можлива лише за умов паралельного розвитку правових норм та етичної культури суспільства.


  • Open Access

    Corruption and its socio-legal dimension in the national and international context

    by O. P. Panasiuk

    The article is devoted to the analysis of corruption as a complex socio-legal phenomenon in both national and international contexts. It demonstrates that corruption combines the features of an unlawful act aimed at abusing public or official authority for private gain and a form of social deviance manifested in the erosion of the moral and ethical foundations of society. The differences between the definitions provided in the Law of Ukraine «On the Principles of Preventing and Combating Corruption» of 2011 and the current Law of Ukraine «On the Prevention of Corruption» of 2014 are emphasized. Both national and international legal regulations are examined, including the provisions of the United Nations Convention against Corruption, the Council of Europe conventions, OECD instruments, and other international mechanisms aimed at harmonizing standards and strengthening cross-border cooperation. Particular attention is paid to the social consequences of corruption – from deepening poverty and inequality to undermining public trust in the state, institutional degradation of government bodies, and the formation of legal nihilism. The article notes that under martial law, corruption risks, especially in the security and defense sectors, pose a direct threat to national security. Foreign experience is analyzed, demonstrating various models of the legal approach: from the absence of a general definition with a focus on specific crime elements to the development of comprehensive institutional mechanisms. It is established that Ukraine has created an extensive anti-corruption infrastructure (NACP, NABU, HACC) and a regulatory framework harmonized with international standards; however, its effectiveness depends on the presence of political will and the activity of civil society. It is argued that overcoming corruption is possible only through a combination of repressive, preventive, and educational measures, a change in public attitudes, and the formation of a culture of zero tolerance for corrupt practices. The article concludes that integrating national and international efforts in combating corruption is essential, as this phenomenon is recognized as a global threat whose eradication is possible only through coordinated action and comprehensive implementation of international standards into domestic law.


  • Open Access

    СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ПОРУШЕНЬ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ

    by Олександр Панасюк

    Академічна доброчесність розглядається як визначальний чинник розвитку вищої освіти та довіри до наукових результатів. В Україні її порушення набули масового характеру, що знижує якість освітнього процесу та підриває легітимність академічних досягнень. У статті акцентовано на поєднанні соціальних, інституційних та психологічних факторів, які визначають поведінкові моделі студентів і викладачів. Аналіз показує, що толерантність до правового нігілізму та корупційних практик у суспільстві формує сприятливий ґрунт для поблажливого ставлення до академічних порушень. Недосконалість законодавства й тривала відсутність єдиних процедур перевірки робіт сприяли безкарності та відтворенню недоброчесних практик. Попри нормативне закріплення принципів доброчесності, реальна практика засвідчує збереження проблеми. Водночас дослідження індивідуальних характеристик студентів демонструє, що низька мотивація до навчання, дефіцит академічних навичок, стрес і прокрастинація значно підвищують ризики недотримання етичних норм. Надмірна орієнтація на результат і страх невдачі також стають підґрунтям для раціоналізації обману. Визначено, що соціальне середовище – групові норми, приклад викладачів, родинні установки та культурні традиції – задає рамки, у межах яких формується академічна поведінка. Якщо такі рамки толерують відхилення, порушення набувають масового характеру. Важливим чинником виступає позиція викладачів, оскільки їхній професійний і моральний приклад задає стандарти академічної культури. Додатковим викликом стали цифрові технології, які відкрили можливості для фабрикації результатів і використання генеративного штучного інтелекту. Зроблено висновок, що ефективне подолання кризи можливе лише за умови поєднання заходів на різних рівнях: законодавчому, інституційному та індивідуально-психологічному.


  • Open Access

    Становлення, діяльність і правовий статус Міністерства білоруських справ Литви (1918-1924)

    by Oleksandr Panasiuk

    Метою статті є аналіз становлення, діяльності та правового статусу Міністерства білоруських справ Литовської Республіки у період 1918-1924 рр. Особлива увага приділяється юридичним аспектам функціонування міністерства як державного органу, відповідального за захист прав білоруської громади та зміцнення міжнаціональних відносин у Литовській Республіці. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному аналізі ролі Міністерства білоруських справ Литовської Республіки як інструменту захисту національних прав білоруської громади в умовах політичної нестабільності та територіальних суперечок після Першої світової війни. Дослідження розкриває невідомі раніше аспекти взаємодії між литовським урядом і білоруською спільнотою, досліджено причини, що призвели до створення та ліквідації міністерства у 1924 р. й оцінено його значення у контексті формування білоруської національної свідомості. Висновки. Створення Міністерства білоруських справ Литовської Республіки стало результатом домовленостей між литовським урядом і Віленською Білоруською Радою. Міністерство мало на меті захист національних інтересів білоруського населення, координацію культурно-освітньої діяльності, адміністративну роботу, а також розробку законодавчих ініціатив щодо національних прав білорусів. Правовий статус міністерства був закріплений тимчасовими положеннями, які визначали його функції, структуру та компетенції. Міністерство мало рівноправний статус у системі виконавчої влади, а його міністр мав право брати участь у засіданнях Ради Міністрів і представляти свою позицію у Державній Раді (Тарибі). Основними напрямками діяльності міністерства були організаційна, військова та культурно-освітня робота, які були найбільш плідними в Гродненському періоді його діяльності. Однак, через політичні та фінансові обмеження, підтримка з боку литовського уряду поступово слабшала, що призвело до ліквідації міністерства у 1924 р. Це свідчило про зміну політики Литви щодо національних меншин і завершення етапу підтримки ідеї білоруської автономії. За час своєї діяльності міністерство відіграло важливу роль у підвищенні національної свідомості білоруського населення, проте не змогло реалізувати ідею територіальної автономії у складі Литви.

  • Open Access

    Anti-corruption laws as a pillar of national security protection: wartime peculiarities

    by Tetiana Madryha, Olena Berezovska-Chmil, Yuliia Kobets, Valerii Bortnikov, Oleksandr Panasiuk

    The analysis focuses on how anti-corruption rules ensure both national security and support it during times of war when corruption endangers stability. Our study checks if existing anti-corruption rules and institution systems help protect national security effectively. The research methods compare different anti-corruption laws, including the Foreign Corrupt Practices Act (FCPA), the PIF Directive (Protection of the European Union's Financial Interests Directive), and the Ukrainian national legislation. This research uses both quantitative Corruption Perception Index (CPI) measurements alongside computer-based systems to spot corruption. Our findings prove that, when governments stay separate from anti-corruption efforts and institutions support political stability combined with economic openness, it is possible to create social unity. Therefore, comparing international frameworks, especially the PIF Directive, against Ukrainian conditions can boost efforts to adapt the Ukrainian anti-corruption policy to its unique requirements. Likewise, digital technologies assist transparency according to research that shows how artificial intelligence (AI) monitoring systems and electronic systems for purchasing items help achieve this goal. On the other hand, corruption during wartime prevents the military from performing effectively while leading to wrong resource usage and losing public support. The analysis shows that nations must develop strong corruption prevention methods in hybrid conflicts to defend their security interests. The results help create anti-corruption policy suggestions for Ukraine that focus on strengthening legislation and digital platforms while preserving autonomy of anti-corruption institutions. Our findings help both experts and officials of public administration improve governance and security for both academics and policy makers. These findings indicate that researchers should inspect the long-term success of anti-corruption actions and their ability to strengthen national resistance against external danger.