Abstract
У статті розглянуто феномен резильєнтності дітей у контексті збереження їхнього психологічного здоров’я в умовах війни. Зазначено, що з початком повномасштабного вторгнення в Україні суттєво зросла кількість стресогенних чинників, що призводять до емоційного виснаження, дезадаптивних реакцій і порушень психічної рівноваги. Найвразливішими в цій ситуації є діти та підлітки, у яких ще не сформовані ефективні механізми психологічного захисту, що підвищує ризик розвитку емоційних і поведінкових розладів. У зв’язку з цим особливого значення набуває дослідження резильєнтності як ключового чинника психологічного благополуччя та адаптації особистості в умовах соціальної нестабільності. Метою статті є теоретичний аналіз і емпіричне вивчення психологічних особливостей резильєнтності дітей в Україні під час війни. У роботі представлено узагальнення наукових підходів до вивчення резильєнтності, розглянуто її еволюцію крізь призму чотирьох хвиль досліджень, що відображають зміну фокусу від опису особистісних рис до розуміння резильєнтності як багатовимірного процесу взаємодії біологічних, психологічних і соціальних факторів. Підкреслено, що розвиток життє- стійкості виступає провідним механізмом адаптації та відновлення після психотравмувальних подій. У статті висвітлено вікові особливості прояву резильєнтності у дітей молодшого шкільного та підліткового віку, визначено її основні детермінанти: соціальна підтримка, емоційна саморегуляція, індивідуально-психологічна стійкість, особистісна активність і стабільність соціального середовища. Емпіричне дослідження дітей, які проживають в умовах воєнних дій, показало, що високий рівень соціальної підтримки та розвинені навички саморегуляції сприяють швидшому психологічному відновленню. Зроблено висновок, що резильєнтність є ключовим чинником психологічного благополуччя, який забезпечує здатність дитини зберігати особистісну цілісність, активність і соціальну включеність навіть у тривалих стресових умовах.

This publication has 2 references indexed in Scilit: