Abstract
Метою статті є дослідження правових гарантій захисту приватного життя під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному процесі України, а також аналіз міжнародних стандартів і практики Європейського суду з прав людини щодо допустимості втручання держави у приватну сферу особи. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення балансу між ефективністю кримінального переслідування та дотриманням фундаментальних прав людини, оскільки застосування негласних процесуальних заходів пов’язане з істотним втручанням у приватне життя особи. Методи дослідження: у роботі використано комплекс загальнонаукових і спеціально-юридичних методів, зокрема формально-юридичний – для аналізу норм кримінального процесуального законодавства України, порівняльно-правовий – для зіставлення національного регулювання з міжнародними стандартами та практикою Європейського суду з прав людини, а також системно-структурний – для визначення місця негласних слідчих (розшукових) дій у системі кримінального процесуального доказування. Результати: встановлено, що ефективність правових гарантій захисту приватного життя під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій залежить від реального змісту судового контролю та належного обґрунтування пропорційності втручання. Виявлено тенденцію до формалізації судового контролю та недостатнього обґрунтування необхідності втручання у приватну сферу особи. Обговорення: отримані результати свідчать про наявність проблем у забезпеченні ефективного судового контролю, що не повною мірою відповідає стандартам Європейського суду з прав людини. Це зумовлює необхідність удосконалення кримінального процесуального законодавства України та практики його застосування з метою забезпечення належного балансу між інтересами кримінального правосуддя і захистом прав людини.