У статті здійснено аналіз наративних та інших джерел для виявлення початкових форм державності в країнах Центральної та Східної Європи (Болгарії, Чехії, Польщі, Сербії, Хорватії) в ранньому середньовіччі. Методологія дослідження. Використано інформацію джерел ХІ–ХІІ ст., зокрема «Апокрифічний болгарський літопис», «Чеська хроніка» Козьми Празького (лат. «Chronica Boemorum»), Ґалла Аноніма «Хроніка та діяння князів або правителів польських» (лат. Chronica et gesta ducum sive principum Polonorum) та ін. Розглянуто низку суспільних інститутів та культів, що сприяли та супроводжували процес державотворення в цих країнах. Ідеться про виникнення та використання інституту спадкової князівської влади.Відповідно з метою легітимації нового політичного феномену постала потреба в його обґрунтуванні в суспільстві. Таким інструментом ставали легенди, або житія, що затверджували в суспільній свідомості походження князівського роду від предків, які, зі свого боку, отримали владу від Бога. Водночас у землеробському слов’янському суспільстві простежується зв’язок інституту князівської влади з відправою культу, що забезпечував племені родючість землі за допомогою обряду «священної оранки». Іншим вагомим чинником становлення держав стало запровадження християнства та закріплення певних традицій, що легітимізували князівську владу. Висновки. Правителі створювали у своїх країнах церкву й забезпечували самостійність своїх володінь шляхом заснування церковної єпархії. Прийняття християнства вводило суспільства цих країн до групи християнських народів, а їх князів – до складу правителів-християн, надавало їм формально рівноправного статусу в римському світі. Зміцненню князівської влади сприяв й інститут коронації, перетворення правителя з допомогою відповідного обряду в «помазаника Божого». Визнання за правителем королівського титулу було одним зі шляхів визнання за слов’янськими державами самостійного місця в структурі християнської Європи.