Abstract
Мета роботи – виявлення поетико-інтонаційних та виконавських особливостей ораторії «Сім слів Спасителя на Хресті» Й. Гайдна в контексті австрійської духовно-музичної традиції XVIII століття та ідей Просвітництва. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад історико-типологічного, герменевтичного, етимологічного, інтонаційного та жанрово-стилістичного підходів, що у сукупності дозволяють виявити інтонаційну, жанрово-стильову специфіку ораторіальної версії «Семи слів Спасителя на Хресті» Й. Гайдната особливості її інтерпретації. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що дозволяє розглядати ораторію Й. Гайдна «Сім слів Спасителя на Хресті» у контексті не лише еволюційних шляхів австрійської культури і музики епохи Просвітництва, а й ролі в ній духовного християнського культуротворчого чинника. Висновки. Ораторія Й. Гайдна «Сім слів Спасителя на Хресті» має оригінальну історію виникнення, позаяк її появі передували три однойменні інструментальні композиції – оркестрова, квартетна та клавірна. Ораторія являє собою зразок оригінального жанрового синтезу, в якому ознаки власне ораторії, при наявності зв’язків зі страсною церковною ритуалікою, вступають у взаємодію з традиціями австрійської azione sacra,німецького пасіону, церковної сонати, Stabat Mater. Звертання до теми смерті, що є провідною у страсній тематиці цього твору, а також до апокаліптичної картини «землетрусу» після смерті Ісуса Христа,викликає аналогії з реквіємом. Водночас структурно-драматургічна специфіка аналізованого твору Й. Гайдна виявляє також перетин між ораторіальною типологією та сонатно-симфонічним циклом, позаяк практично всі частини «Семи слів…» написані в розвиненій сонатній формі. Позначені жанрові характеристики обумовили й інтонацій-но-стильову специфіку музичної мови даної ораторії Й. Гайдна, сформовану на поєднанні, з одного боку, обиходної співацької практики та традицій барокової хорової музики (музично-риторичні прийоми, протиставлення соло та tutti тощо), з іншого – в апелюванні до типу мелодики, показової для стилю віденського класицизму, до домінування гомофонно-гармонічного типу фактури та принципового уникнення розвинених поліфонічних побудов.