Abstract
Мета статті полягає в історіографічному аналізі публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів та відтворенні на їх основі історії створення й розвитку Збройних сил України в 1991–2020 рр. Методологія. Опрацювання дослідницького матеріалу проводилося на засадах історизму, об’єктивності, системності та україноцентризму. В основу дослідницького інструментарію покладено міждисциплінарні підходи. Завдяки проблемно-хронологічному методу аналізу окреслено суспільно-політичні контексти, в яких формувався науковий наратив у вказаній тематичній ніші. Герменевтичний підхід дав змогу з’ясувати особливості змістового наповнення та авторських інтерпретацій емпіричного матеріалу. Функціональний і структурний підходи лягли в основу характеристики того сеґменту напрацювань дослідників, що стосується інституційно-організаційних аспектів військового будівництва в Україні. Прийоми історичної хронології та компаративістики дали змогу простежити етапи становлення й розбудови Збройних сил України, віддзеркалення цих процесів у науковому дискурсі. Правознавчі методики вможливили опрацювання нормативно-законодавчої бази та характер відображення її положень у науковій продукції. Наукова новизна визначається аналізом вітчизняних і зарубіжних видань про історію Збройних сил України як головної складової забезпечення незалежності держави. Визначено етапи нагромадження й розвитку історичних знань, з’ясовано визначальні тенденції історієписання у цьому тематичному сеґменті. Висновки. Українська історична наука збагатилася науково-дослідницькими працями, аналіз яких відтворює історію створення та розвитку Збройних сил України, їх участі в антитерористичній операції й операції Об’єднаних сил. Джерельна база, якою послуговуються вітчизняні фахівці, а також освоєння новітніх методик наукового пізнання забезпечили актуальність напрацювань авторів, які студіюють цей етап військового будівництва в Україні.