У статті розглядається актуальність та теперішні проблеми публічно-військового управління цивільно-військовим співробітництвом (ЦВС), яке є: особливим способом взаємодії структур Збройних Сил України із суб'єктами цивільного середовища; специфічною допомогою військових цивільному населенню, насамперед у плані його захисту та життєзабезпечення і, навпаки, підтримкою цивільним середовищем військових структур в успішному виконанні бойових завдань. Поточний бойовий досвід засвідчив здатність ЦВС ефективно вирішувати кризові ситуації, надавати гуманітарну допомогу, протидіяти пропаганді ворога тощо. Аналіз наукових праць дозволив визначити основні напрямки вдосконалення системи цивільно-військового співробітництва, один з яких стосується вдосконалення підготовки військових спеціалістів, здатних взаємодіяти із суб'єктами цивільного середовища, зокрема в кризових ситуаціях. Нині їх підготовку (на першому (бакалаврському) рівні освіти) розглянуто за освітньо-професійною програмою «Цивільно-військові відносини» зі спеціальності в правничій освіті. Визнано, що правові механізми є важливими для реалізації ЦВС, але в поєднанні з іншими базовими механізмами. Також, недоцільно здійснювати підготовку військових спеціалістів для ЦВС за спеціальностями «Військове управління (за видами збройних сил)» та «Забезпечення військ (сил)», оскільки їх об'єкти вивчення не передбачають співробітництво між цивільним та військовим середовищами. Доведено, що предмет діяльності ЦВС повністю відповідає предметній галузі і компетентностям стандарту спеціальності «Публічне управління та адміністрування». Обґрунтовано необхідність її застосування для підготовки військових спеціалістів за освітньо-професійною програмою для другого (магістерського) рівня вищої освіти. Пропонується дослідити: внесення змін до Переліку військово-облікових спеціальностей і «Класифікатора професій» з урахуванням набутого досвіду ЦВС; механізми, які б забезпечували його реалізацію у вимірі держави, спираючись на відповідну державну політику.