Висвітлено проблему гендерно-зумовленого насильства, що на сьогодні визнана однією з найбільш нагальних у сучасному світі. Вона є актуальною для більшості країн, зокрема, для України. Протидія гендер- но-зумовленому насильству — відносно новий напрям для України. Проте за останні роки було здійснено надзвичайно важливі та вагомі кроки на шля- ху становлення засад, законодавчої бази політики протидії гендерно-зумов- леному насильству. Систематизовано нормативно-правове забезпечення політики протидії гендерно-зумовленому насильству в Україні; схарактеризовано міжнародні документи, якими регулюються окремі питання політики протидії та попередження гендерно-зумовленого насильства. З’ясовано, що в українському законодавстві відсутнє визначення проти- дії гендерно-зумовленому насильству. Запропоновано визначення поняття “протидія гендерно-зумовленому насильству” як скоординована діяльність органів державного управління, місцевого самоврядування, інститутів грома- дянського суспільства та інших суб’єктів (медичних закладів, правоохорон- них органів тощо) із запобігання, зменшення виявів та мінімізації негативних наслідків вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, на- сильства у суспільстві як вияву гендерної дискримінації, домінування однієї статі над іншою зі сторони чи потуранні держави. А також застосування між- секторального підходу (залучення різних суб’єктів задля надання допомоги постраждалим особам) до захисту основних прав і свобод людини; формуван- ня у суспільстві нетолерантного ставлення до зазначених виявів насильства. Актуальним залишається питання ідентифікації випадків гендерно-зу- мовленого насильства через відсутність його визначення та ознак. В Україні створено мінімальну нормативно-правову базу політики про- тидії та попередження гендерно-зумовленого насильства. Водночас вона потребує подальшого удосконалення в частині формулювання визначення понять “гендерно-зумовлене насильство”, “протидія гендерно-зумовленому насильству”, механізмів взаємодії суб’єктів відповідної протидії.