Abstract
Проблема. Порошкові засоби гасіння пожеж, незважаючи на їхню високу ефективність та екологічну безпеку, мають низку обмежень, що ускладнюють їх застосування в умовах технологічних процесів і на об’єктах з підвищеним рівнем техногенної небезпеки. Серед основних недоліків – короткочасна дія, утворення щільної хмари пилу, що різко погіршує видимість, схильність до комкування під час зберігання, а також низька ефективність у разі гасіння розливів горючих рідин на великій площі (особливо на поверхні водойм), оскільки порошок не створює стійкого ізолюючого шару й не запобігає повторному займанню. Мета – обґрунтування шляхів удосконалення вогнегасних порошкових засобів шляхом іммобілізації вогнегасних солей на високопористих носіях (мінеральних і рослинних), що дає можливість усунути їх ключові експлуатаційні недоліки та розширити сферу застосування, зокрема для гасіння пожеж горючих рідин на поверхні водойм та для попередження поширення пожеж на торфовищах. Методи дослідження. У роботі використано порівняльний аналіз механізмів дії порошкових засобів, впливу дисперсності на вогнегасну ефективність порошкових сумішей, а також експертну оцінку технологічних обмежень при виготовленні та зберіганні. Запропоновано інженерні рішення на основі іммобілізації вогнегасних солей на природних носіях. Основні результати дослідження. Встановлено, що порошки мікронного розміру мають високу гасильну здатність, але є нестабільними під час зберігання. Як альтернативний підхід, що вирішує проблеми зберігання та комкування традиційних ВГП, розглядаються системи аерозольного пожежогасіння. У них вогнегасна речовина – дрібнодисперсний аерозоль – генерується безпосередньо в захищеному приміщенні під час спрацювання генератора вогнегасного аерозолю. Розроблено метод іммобілізації активних компонентів на внутрішній поверхні капілярів високопористих мінералів або деревної тирси, що дає змогу стабілізувати властивості порошку та розширити сферу його застосування. Висновки та конкретні пропозиції автора. Порошкові засоби гасіння можуть бути ефективно адаптовані до використання на складних об’єктах, зокрема для гасіння пожеж на водній поверхні та торфовищах, за умови вдосконалення їх фізико-хімічних характеристик. У статті пропонується впровадження технології іммобілізації вогнегасних солей на природних носіях як перспективний напрям для підвищення стабільності та функціональності порошкових рецептур.