Abstract
У статті розкрито теоретико-методологічні засади публічного управління резильєнтністю територіальних громад в умовах зростаючої невизначеності та багатовимірних викликів сучасності. Обґрунтовано актуальність дослідження, що зумовлена необхідністю адаптації громад до кризових впливів, забезпечення їх стійкості та спроможності до самовідновлення. Визначено ключові детермінанти вразливості громад, зокрема, внутрішні управлінські дисфункції, асиметрію розвитку, ресурсну обмеженість і слабку інституційну взаємодію. Показано, що концепт резильєнтності є інтегративною характеристикою здатності громад протидіяти загрозам, відновлювати життєво важливі функції та трансформувати ризики в можливості. Здійснено узагальнення наукових підходів до розуміння публічного управління резильєнтністю та визначено його принципи, зокрема, системності, інклюзивності, прозорості, підзвітності, партнерства та адаптивності. Визначено ключові елементи системи публічного управління резильєнтністю, серед яких виокремлено: інституційні засади, нормативно-правове регулювання, фінансові механізми, інструменти цифровізації, освітньо-аналітичну підтримку тощо. Особливу увагу приділено ролі стратегічного планування, державно-приватного партнерства, ризик-менеджменту та розвитку соціального капіталу як чинників формування адаптивного потенціалу громад. Стаття акцентує увагу на необхідності переходу до гнучких, інноваційних та партнерських моделей управління, що інтегрують принципи сталого розвитку, безпекової парадигми та соціальної згуртованості. Отримані результати слугують основою для подальших досліджень у сфері оцінювання резильєнтності громад, розробки відповідних індикаторів та інституційного аналізу системи публічного управління в умовах невизначеності.

This publication has 6 references indexed in Scilit: