Володимир Шалений

Досліджується взаємозв’язок між функціонуванням ринку інтелектуальної власності та рівнем економічної безпеки держави. Аналізується внесок інтелектуальної власності у створення доданої вартості, стимулювання інновацій та підвищення конкурентоспроможності національної економіки на світових ринках. Особливу увагу приділено механізмам, за допомогою яких ефективне управління та захист інтелектуальних активів сприяють зміцненню економічної стабільності та суверенітету. Встановлено, що розвинений ринок інтелектуальної власності є не лише каталізатором технологічного прогресу, а й потужним інструментом для диверсифікації економіки, залучення інвестицій та формування іміджу країни як інноваційного лідера. Аналізуються виклики та загрози, що виникають у сфері інтелектуальної власності, а саме піратство, порушення авторських прав та витік технологій, які можуть підривати економічну безпеку держави. Визначено вплив глобалізаційних процесів на функціонування ринку інтелектуальної власності та його роль у контексті інтеграції національної економіки у світову систему. Обґрунтовано необхідність розробки та імплементації ефективної державної політики у сфері інтелектуальної власності, яка б забезпечувала надійний захист прав власників, стимулювала комерціалізацію результатів інтелектуальної діяльності та допомагала формуванню сприятливого інноваційного клімату.

У статті здійснено порівняльний аналіз стратегій інноваційного розвитку у зернових кластерах США, Китаю та України за період 2020–2024 років. Розглянуто структурні особливості формування кластерів, технологічну модернізацію, рівень цифровізації, механізми державної підтримки, а також адаптацію до кліматичних викликів. На основі аналізу публікацій та статистичних даних визначено сильні й слабкі сторони реалізованих інноваційних стратегій у кожній країні. У США акцент зроблено на точному землеробстві, цифровій трансформації та підтримці аграрних стартапів. Китай демонструє системну державну політику розвитку smart agriculture з високим рівнем централізації та інституційної координації. В Україні, попри фрагментарність впровадження, зафіксовано позитивні зрушення у сфері цифровізації, трансферу технологій і міжнародної технічної допомоги. Автором запропоновано практичні рекомендації щодо адаптації ефективного міжнародного досвіду в умовах українського аграрного сектору. Визначено напрями інституціонального укріплення, розвитку інноваційної інфраструктури та державного стимулювання, необхідні для формування цілісної інноваційно-кластерної моделі функціонування зернової галузі.

Інтелектуальна власність у сфері агропромислового комплексу є важливим чинником розвитку сучасного сільського господарства. Зокрема, захист прав на сорти рослин, біотехнологічні винаходи та ноу-хау стає ключовим аспектом міжнародної конкуренції та інноваційного розвитку зернової галузі. У статті досліджуються сучасні тенденції у сфері захисту інтелектуальної власності на міжнародному рівні, розглядаються особливості патентування генетично модифікованих організмів, а також правові механізми охорони авторських прав на інноваційні технології обробки та зберігання зернових культур. Особливу увагу приділено міжнародному досвіду регулювання інтелектуальної власності, зокрема законодавству США, Європейського Союзу та Китаю. У США діє система патентного захисту біотехнологічних розробок, що сприяє активному розвитку генетично модифікованих сортів зернових культур. Європейське законодавство, своєю чергою, акцентує увагу на збереженні біорізноманіття та екологічній безпеці нових сортів рослин, що впливає на політику ліцензування та реєстрації. У Китаї уряд активно стимулює розвиток патентної діяльності у сфері сільськогосподарських інновацій, що дозволяє значно підвищити ефективність агровиробництва. Розглянуто основні виклики та перспективи впровадження сучасних механізмів захисту інтелектуальної власності для української зернової галузі. Аналіз міжнародних практик дозволяє визначити можливі шляхи адаптації українського законодавства до вимог світового ринку, сприяючи підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних агропідприємств. Дослідження актуальне в контексті глобалізації аграрного сектору та необхідності ефективного захисту прав науковців та виробників в умовах зростаючої конкуренції.

У статті досліджено трансформацію категоріально-понятійного апарату антикризового управління під впливом синергетичної парадигми. Важливо підкреслити, що зміни у категоріально-понятійному апараті антикризового управління відображають не лише еволюцію наукових підходів, а й глибокі трансформаційні процеси, що відбуваються у функціонуванні підприємств, галузей та економічних систем загалом. Відтак, дослідження розвитку КПА має враховувати як концептуальні зміни у теорії антикризового управління, так і практичні виклики, зумовлені нестабільністю економічного середовища. Обґрунтовано необхідність переосмислення традиційних визначень та концептів з урахуванням нелінійності економічних процесів та емерджентних властивостей складних систем. Розкрито взаємозв'язок між основними поняттями та категоріями, що формують теоретико-методологічну основу антикризового управління в умовах нелінійної динаміки економічних процесів. Обґрунтовано напрями подальшого розвитку категоріально-понятійного апарату для забезпечення більш глибокого розуміння механізмів самоорганізації та емерджентних властивостей складних систем в контексті антикризового управління.

In the reproduction system, investments play the most important role in restoring and increasing production resources. The question of investments is especially acute during the crisis state of the country's economy and in the conditions of transformational changes, in the conditions of the inability of enterprises to generate profit, which is one of the main sources of the formation of investment resources of the enterprise. To receive attractive investment resources, the enterprise must meet several characteristics, that is, be attractive for investment. In this regard, the use of a complex approach to the assessment of investment activity becomes important. In the process of forming a market economic system, a necessary condition for the formation of a stable position and development of an enterprise is its effective investment activity. This allows moving the financial resources of economic entities and, through their effective use, ensure the continuity of the process of production and sale of goods and services on the basis of constant renewal and expansion. Investment in the company's activities is an objective process that develops according to its own laws and plays an important role in the development of the economy. Business entities are forced to make decisions about attracting financial resources in the form of investments to strengthen the economic security of enterprises and overcome financial problems. The growth of investment activity of the enterprise demonstrates the good financial condition of economic entities and is also a positive signal about the state of the economy and provides information about its development. The economic growth of states is largely ensured by the level of development of scientific, technical and innovative activities in all spheres of the economy, and mainly in industry. The share of new or improved technologies, products, and equipment in developed countries is from 70 to 85% of the growth of the gross domestic product. The possibilities of development, implementation and use of new and advanced technologies and products depend on the state of the investment climate in the country, the volume and structure of investments. Today, more than ever, Ukraine needs investments for economic development. Effective investment activity of industrial enterprises makes it possible to accelerate the pace of reproduction of production facilities. In turn, this process depends on the correct organization of investment activities and investment decisions.

В сучасних ринкових умовах процес діджиталізації є одним з визначальних факторів економічного зростання підприємств, та й усього суспільства в цілому. Зміни зовнішнього середовища, зокрема технологічні трансформації, посилення інформаційних процесів, формування нових запитів споживання, зумовлюють зростання діджиталізації в усьому світі. Цю статтю присвячено проблемі розвитку персоналу на виробничому підприємстві у стратегічній та поточній площині. Розглянуто роль стратегій розвитку персоналу у сучасних умовах господарювання, вплив діджиталізації на технології управління персоналом, навчання персоналу як напрямок розвитку персоналу в сучасних умовах. Швидка трансформація таких технологій, економічні та соціальні умови та економіка знань вимагає перегляду важливих аспектів управління на рівні підприємства. Управління персоналом відіграє важливу роль у цифровій трансформації бізнесу, забезпечуючи єдність дій та залученість персоналу до впровадження змін, попередження опору, удосконалення корпоративної культури і високу якість людського капіталу. У той же час, змінюючись та розвиваючись завдяки цій же цифровізації, на основі впровадження новітніх HR-технологій, оптимізації HR-процесів. Доведено, що цифрова реальність змушує підприємства для свого розвитку покращувати цифровізацію роботи як всередині компанії, так і за її межами. Перспективні HR-менеджери повинні мати у своєму розпорядженні сучасні технології та вміти ними ефективно управляти. На них покладається побудова основних HR-процесів та ефективне управління ними. Перехід на роботу з персоналом в цифровому форматі включає в себе безліч варіантів взаємодії роботодавців з працівниками, платформ та інструментів для побудови гнучких організацій і створення робочих місць нового типу. Запропоновано стратегію розвитку персоналу та розроблено заходи щодо її реалізації, спрямовані на впровадження системи навчання та розвитку персоналу. Цифрова трансформація бізнесу впливає на управління персоналом, діджиталізація цього процесу відбувається також кількома способами: від етапів залучення та набору персоналу в управлінні талантами до автоматизації процесів управління персоналом та керування даними. При цьому ефективний процес цифрової трансформації управління персоналом на підприємстві передбачає врахування існуючих можливостей та загроз і вироблення на цій основі ефективної стратегії діджиталізації.

В статті розглянуто ключові аспекти формування та функціонування агрокластерів, як важливих елементів для сталого розвитку регіонів. Обґрунтовано значення організаційно-економічних зв’язків у межах кластерних структур. Запропоновано дворівневу модель організації кластерної структури, яка на відміну від існуючих зможе слугувати основою для формування аграрного кластеру і дозволить оптимально поєднати різномасштабні бізнес-одиниці у єдиній інтегрованій господарській системі. Ґрунтуючись на засадах дворівневої моделі організації кластерної структури у агросекторі, запропоновано методичний підхід до дослідження організаційної моделі діяльності бізнес-суб’єктів у структурі аграрного кластеру, яких на відміну від існуючих дає можливість вивчати, аналізувати, оцінювати та систематизувати наявні зв’язки між підприємствами агросектору, переробних та обслуговуючих галузей та використовувати їх як базис для організації кластерного об’єднання.

У статті розкрито ключові аспекти стратегічного управління маркетингово-логістичною діяльністю суб'єктів аграрного бізнесу, акцентуючи увагу на сучасні підходи до інтеграції маркетингових та логістичних функцій для підвищення конкурентоспроможності підприємств. Проаналізовано внесок класиків та сучасних дослідників у розвиток маркетингово-логістичного управління. Сформульовано рекомендації щодо використання інформаційних систем і технологій для підвищення прозорості та ефективності ланцюгів постачання. Обґрунтовано, що стратегічне управління маркетингово-логістичною діяльністю передбачає розробку і реалізацію довгострокових рішень, що спрямовані на оптимізацію руху товарів і послуг від виробника до кінцевого споживача, зокрема планування за елементами: вибір оптимальних каналів збуту, розподіл ресурсів, управління запасами, прогнозування попиту та забезпечення своєчасної та ефективної доставки продукції.

У статті розглядаються питання оцінки економічної ефективності діяльності суб’єктів господарювання в розрізі окремих їх видів у контексті забезпечення макроекономічної стабільності та стратегічного розвитку економіки. Акцентується увага на особливостях подолання підприємствами різних видів системних кризових явищ. За допомогою аналізу абсолютних значень та динаміки ключових кількісних індикаторів стану економічної системи на всіх її рівнях охарактеризовано вплив системних ризиків на зазначені структурні елементи, визначено роль малих, середніх та великих підприємств у відновленні стабільного стану економіки та забезпеченні її сталого розвитку. У процесі аналізу визначено, що для досягнення стратегічних цілей як на мікро-, так і на макрорівні має бути забезпечене зростання розміру капітальних інвестицій малого бізнесу, яке, своєю чергою, вимагає розроблення та реалізації дієвих механізмів залучення зовнішнього фінансування.