Світлана Чернета
Current Organizations / Institutes
The organizations/institutes from the scholar's latest article
Research Subjects
Світлана Чернета has a total of 11 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Olena Bielkina-Kovalchuk
Волинський національний університет імені Лесі Українки
5 shared publications - Андрій Колосок
Волинський національний університет імені Лесі Українки
5 shared publications - Iryna Bychuk
Lesya Ukrainka Volyn national university, Lutsk, Ukraine
1 shared publication - Maryna Voloshenko
Державний університет «Одеська політехніка
1 shared publication - Oleksandr Bilous
Волинський національний університет імені Лесі Українки
1 shared publication - Yaroslav Tbinskiy
Welness Center «ATMAN
1 shared publication
Latest Publications
- Open Access
- 4 November 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 4,p. 14-21
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОФІЛАКТИКИ СІМЕЙНОГО НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ
У статті здійснено теоретичне обґрунтування концептуальних засад організації профілактики сімейного неблагополуччя в територіальній громаді як цілісної, системної та диференційованої діяльності суб’єктів соціальної роботи й інших інституцій громади. У дослідженні акцентовано увагу на необхідності зміщення соціальної роботи від переважно реактивного реагування на вже сформовану сімейну кризу до раннього виявлення сімейної вразливості, своєчасного попередження поглиблення складних життєвих обставин, зміцнення внутрішніх ресурсів сім’ї та створення умов для забезпечення безпеки, потреб і найкращих інтересів дитини. Обґрунтовано розуміння сімейного неблагополуччя як складного, динамічного та багатовимірного явища, пов’язаного з послабленням або порушенням виконання сім’єю виховної, захисної, емоційної, комунікативної, господарсько-побутової та соціалізаційної функцій. Методологічну основу дослідження становить поєднання системного, функціонального, ризик-орієнтованого, структурно-динамічного, психолого-педагогічного та соціально-правового підходів до аналізу сімейного неблагополуччя. Використано теоретичний аналіз і узагальнення наукових джерел, порівняння та систематизацію наукових підходів до визначення сутності сімейного неблагополуччя та соціальної профілактики. На основі цього, виокремлено взаємопов’язані складові організації профілактичної діяльності в територіальній громаді. Автори розглядають профілактику сімейного неблагополуччя як систему взаємопов’язаних управлінських, соціальних, правових, освітніх, психологічних і соціально-педагогічних заходів, які реалізуються суб’єктами територіальної громади з метою раннього виявлення сімейної вразливості, попередження поглиблення складних життєвих обставин, збереження здатності сім’ї виконувати свої функції та забезпечення безпеки, потреб і найкращих інтересів дитини. Особливу увагу приділено ролі територіальної громади як середовища раннього виявлення проблем, оцінювання потреб, мобілізації ресурсів та координації діяльності різних суб’єктів. Наукова новизна дослідження полягає в концептуалізації організації профілактики сімейного неблагополуччя в територіальній громаді як цілісної системи взаємопов’язаних структурних компонентів. Запропоновано систему з дев’яти компонентів: цільового, ціннісно-правового, діагностично-аналітичного, суб’єктного, об’єктного, змістово-технологічного, ресурсного, координаційного та моніторингово-результативного. Визначено функціональне призначення кожного компонента та взаємозв’язки між ними. Змістово- технологічний компонент пов’язано з реалізацією профілактики на первинному, вторинному та третинному рівнях, а діагностично-аналітичний — із раннім виявленням сімейної вразливості, оцінюванням потреб, ризиків, захисних чинників і ресурсів. Обґрунтовано принципи організації профілактичної роботи: пріоритету найкращих інтересів дитини, сімейно орієнтованого підходу, раннього виявлення та своєчасності втручання, диференційованості, партнерства та активної участі сім’ї, опори на ресурси сім’ї та громади, міжвідомчої взаємодії, законності й дотримання прав людини, безперервності та наступності допомоги, результативності та оцінювання ефективності. Зроблено...
- 4 November 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 4,p. 14-21
Open AccessКОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОФІЛАКТИКИ СІМЕЙНОГО НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ГРОМАДІ
У статті здійснено теоретичне обґрунтування концептуальних засад організації профілактики сімейного неблагополуччя в територіальній громаді як цілісної, системної та диференційованої діяльності суб’єктів соціальної роботи й інших інституцій громади. У дослідженні акцентовано увагу на необхідності зміщення соціальної роботи від переважно реактивного реагування на вже сформовану сімейну кризу до раннього виявлення сімейної вразливості, своєчасного попередження поглиблення складних життєвих обставин, зміцнення внутрішніх ресурсів сім’ї та створення умов для забезпечення безпеки, потреб і найкращих інтересів дитини. Обґрунтовано розуміння сімейного неблагополуччя як складного, динамічного та багатовимірного явища, пов’язаного з послабленням або порушенням виконання сім’єю виховної, захисної, емоційної, комунікативної, господарсько-побутової та соціалізаційної функцій. Методологічну основу дослідження становить поєднання системного, функціонального, ризик-орієнтованого, структурно-динамічного, психолого-педагогічного та соціально-правового підходів до аналізу сімейного неблагополуччя. Використано теоретичний аналіз і узагальнення наукових джерел, порівняння та систематизацію наукових підходів до визначення сутності сімейного неблагополуччя та соціальної профілактики. На основі цього, виокремлено взаємопов’язані складові організації профілактичної діяльності в територіальній громаді. Автори розглядають профілактику сімейного неблагополуччя як систему взаємопов’язаних управлінських, соціальних, правових, освітніх, психологічних і соціально-педагогічних заходів, які реалізуються суб’єктами територіальної громади з метою раннього виявлення сімейної вразливості, попередження поглиблення складних життєвих обставин, збереження здатності сім’ї виконувати свої функції та забезпечення безпеки, потреб і найкращих інтересів дитини. Особливу увагу приділено ролі територіальної громади як середовища раннього виявлення проблем, оцінювання потреб, мобілізації ресурсів та координації діяльності різних суб’єктів. Наукова новизна дослідження полягає в концептуалізації організації профілактики сімейного неблагополуччя в територіальній громаді як цілісної системи взаємопов’язаних структурних компонентів. Запропоновано систему з дев’яти компонентів: цільового, ціннісно-правового, діагностично-аналітичного, суб’єктного, об’єктного, змістово-технологічного, ресурсного, координаційного та моніторингово-результативного. Визначено функціональне призначення кожного компонента та взаємозв’язки між ними. Змістово- технологічний компонент пов’язано з реалізацією профілактики на первинному, вторинному та третинному рівнях, а діагностично-аналітичний — із раннім виявленням сімейної вразливості, оцінюванням потреб, ризиків, захисних чинників і ресурсів. Обґрунтовано принципи організації профілактичної роботи: пріоритету найкращих інтересів дитини, сімейно орієнтованого підходу, раннього виявлення та своєчасності втручання, диференційованості, партнерства та активної участі сім’ї, опори на ресурси сім’ї та громади, міжвідомчої взаємодії, законності й дотримання прав людини, безперервності та наступності допомоги, результативності та оцінювання ефективності. Зроблено...
- Open Access
- 30 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 6,p. 252-260
ПРОФІЛАКТИКА БУЛІНГУ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН
У статті проаналізовано проблему профілактики булінгу в освітньому середовищі в контексті ключових законодавчих змін, запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми», який набрав чинності 06.10.2024. Цей закон переорієнтовує підходи до протидії булінгу (цькуванню), інтегруючи його в ширшу категорію насильства та жорстокого поводження з дітьми, та встановлює комплексні механізми запобігання й реагування в закладах освіти та інших установах, де перебувають діти. Підкреслено, що оновлення нормативно-правової бази, зокрема уточнене визначення булінгу як психологічного, фізичного, економічного чи сексуального насильства (включаючи дії або бездіяльність із застосуванням засобів електронних комунікацій), яке систематично вчиняється учасниками одного колективу та порушує права, свободи чи законні інтереси потерпілої особи, актуалізує необхідність перегляду змісту, форм і механізмів профілактичної роботи з дітьми та молоддю. Закон посилює відповідальність керівників закладів освіти за створення безпечного середовища, вільного від насильства, дискримінації та приниження гідності, а також зобов’язує розробляти та затверджувати в кожному закладі Положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми на основі Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на такі випадки, затверджених Кабінетом Міністрів України. Зазначено, що законодавчі новації сприяють розширенню розуміння булінгу як комплексного соціально-педагогічного феномену, який охоплює явні, латентні, психологічні та цифрові (кібер-) форми агресії в організованих дитячих колективах. Це набуває особливої актуальності в освітньому середовищі з його різноманітністю вікових груп, соціальних ролей та інтенсивністю офлайн- і онлайн-комунікацій. Акцентовано, що формальне виконання нормативних вимог без системного соціально-педагогічного супроводу, раннього виявлення ризиків, оцінки ситуації та впровадження корекційних програм (для осіб, які вчинили булінг, постраждали від нього чи стали свідками) не забезпечує ефективної профілактики та вимагає інтеграції правових, виховних, превентивних і реабілітаційних підходів. Метою статті є теоретичне обґрунтування профілактики булінгу в освітньому середовищі в контексті положень чинних нормативно-правових актів, а також визначення їхнього впливу на організацію та реалізацію профілактичної діяльності в закладах освіти. Окреслено основні виклики впровадження профілактики булінгу в умовах законодавчих змін, зокрема: недостатній рівень правової грамотності дітей, батьків, педагогів та інших працівників закладів освіти; ризик формалізації превентивних заходів; труднощі виявлення та доведення латентних і цифрових форм булінгу; обмеженість ресурсів для проведення профілактичних та корекційних програм; розбіжність між нормативними вимогами та реальними практиками освітнього процесу. Водночас визначено перспективні напрями посилення профілактичної роботи: інституціоналізація антибулінгових політик через обов’язкове затвердження внутрішніх положень на основі Типової програми; розвиток міждисциплінарної...
- 30 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 6,p. 252-260
Open AccessПРОФІЛАКТИКА БУЛІНГУ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН
У статті проаналізовано проблему профілактики булінгу в освітньому середовищі в контексті ключових законодавчих змін, запроваджених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання насильству та унеможливлення жорстокого поводження з дітьми», який набрав чинності 06.10.2024. Цей закон переорієнтовує підходи до протидії булінгу (цькуванню), інтегруючи його в ширшу категорію насильства та жорстокого поводження з дітьми, та встановлює комплексні механізми запобігання й реагування в закладах освіти та інших установах, де перебувають діти. Підкреслено, що оновлення нормативно-правової бази, зокрема уточнене визначення булінгу як психологічного, фізичного, економічного чи сексуального насильства (включаючи дії або бездіяльність із застосуванням засобів електронних комунікацій), яке систематично вчиняється учасниками одного колективу та порушує права, свободи чи законні інтереси потерпілої особи, актуалізує необхідність перегляду змісту, форм і механізмів профілактичної роботи з дітьми та молоддю. Закон посилює відповідальність керівників закладів освіти за створення безпечного середовища, вільного від насильства, дискримінації та приниження гідності, а також зобов’язує розробляти та затверджувати в кожному закладі Положення про запобігання та протидію насильству та жорстокому поводженню з дітьми на основі Типової програми унеможливлення насильства та жорстокого поводження з дітьми та Порядку реагування на такі випадки, затверджених Кабінетом Міністрів України. Зазначено, що законодавчі новації сприяють розширенню розуміння булінгу як комплексного соціально-педагогічного феномену, який охоплює явні, латентні, психологічні та цифрові (кібер-) форми агресії в організованих дитячих колективах. Це набуває особливої актуальності в освітньому середовищі з його різноманітністю вікових груп, соціальних ролей та інтенсивністю офлайн- і онлайн-комунікацій. Акцентовано, що формальне виконання нормативних вимог без системного соціально-педагогічного супроводу, раннього виявлення ризиків, оцінки ситуації та впровадження корекційних програм (для осіб, які вчинили булінг, постраждали від нього чи стали свідками) не забезпечує ефективної профілактики та вимагає інтеграції правових, виховних, превентивних і реабілітаційних підходів. Метою статті є теоретичне обґрунтування профілактики булінгу в освітньому середовищі в контексті положень чинних нормативно-правових актів, а також визначення їхнього впливу на організацію та реалізацію профілактичної діяльності в закладах освіти. Окреслено основні виклики впровадження профілактики булінгу в умовах законодавчих змін, зокрема: недостатній рівень правової грамотності дітей, батьків, педагогів та інших працівників закладів освіти; ризик формалізації превентивних заходів; труднощі виявлення та доведення латентних і цифрових форм булінгу; обмеженість ресурсів для проведення профілактичних та корекційних програм; розбіжність між нормативними вимогами та реальними практиками освітнього процесу. Водночас визначено перспективні напрями посилення профілактичної роботи: інституціоналізація антибулінгових політик через обов’язкове затвердження внутрішніх положень на основі Типової програми; розвиток міждисциплінарної...
- Open Access
- 12 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 5,p. 75-83
СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ
Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціальної адаптації учасників бойових дій на онові зарубіжного досвіду. В статті розкрито актуальність проблеми соціальної адаптації учасників бойових дій, важливість пошуку ефективних шляхів її забезпечення за умов повномасштабного військового вторгнення. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальна адаптація учасників бойових дій ‒ це складний, тривалий та комплексний процес відновлення, пристосування та інтеграції колишніх військовослужбовців у мирне життя, який охоплює соціальні, психологічні, економічні, правові та культурні аспекти їхнього життя. Вона передбачає відновлення здатності особи виконувати соціальні ролі, адаптацію до умов цивільного середовища, формування нових соціальних зв’язків, подолання наслідків фізіологічних та психологічних травм, зміну ціннісних орієнтацій та професійних навичок. Вивчено особливості соціальної адаптації учасників бойових дій у США, Ізраїлі, Німеччині, Франції, Великій Британії, відмічено що із досвіду даних країн можна використати у вітчизняних реаліях. Досліджено стан соціальної адаптації учасників бойових дій в Україні, встановлено тенденцію до стрімкого зростання кількості учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни протягом 2021–2025 років. Відмічено високий рівень діджиталізації адміністративних та соціальних послуг для учасників бойових дій в Україні у порівнянні із зарубіжним країнами. Запропоновано напрями вдосконалення соціальної адаптації учасників бойових дій: розвиток житлових і соціально-побутових програм; забезпечення освітньої та інформаційної підтримки; розвиток партнерства між державою, громадами та громадськими організаціями; підтримка ветеранського спорту та дозвілля; розвиток ветеранського самоврядування; підтримка родин загиблих та зниклих безвісти; цифровізація соціальних послуг; розвиток системи психологічної реабілітації та підтримки; сприяння працевлаштуванню та професійній реінтеграції. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціальної адаптації учасників бойових дій в післявоєнний період.
- 12 December 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 5,p. 75-83
Open AccessСОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ
Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціальної адаптації учасників бойових дій на онові зарубіжного досвіду. В статті розкрито актуальність проблеми соціальної адаптації учасників бойових дій, важливість пошуку ефективних шляхів її забезпечення за умов повномасштабного військового вторгнення. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальна адаптація учасників бойових дій ‒ це складний, тривалий та комплексний процес відновлення, пристосування та інтеграції колишніх військовослужбовців у мирне життя, який охоплює соціальні, психологічні, економічні, правові та культурні аспекти їхнього життя. Вона передбачає відновлення здатності особи виконувати соціальні ролі, адаптацію до умов цивільного середовища, формування нових соціальних зв’язків, подолання наслідків фізіологічних та психологічних травм, зміну ціннісних орієнтацій та професійних навичок. Вивчено особливості соціальної адаптації учасників бойових дій у США, Ізраїлі, Німеччині, Франції, Великій Британії, відмічено що із досвіду даних країн можна використати у вітчизняних реаліях. Досліджено стан соціальної адаптації учасників бойових дій в Україні, встановлено тенденцію до стрімкого зростання кількості учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни протягом 2021–2025 років. Відмічено високий рівень діджиталізації адміністративних та соціальних послуг для учасників бойових дій в Україні у порівнянні із зарубіжним країнами. Запропоновано напрями вдосконалення соціальної адаптації учасників бойових дій: розвиток житлових і соціально-побутових програм; забезпечення освітньої та інформаційної підтримки; розвиток партнерства між державою, громадами та громадськими організаціями; підтримка ветеранського спорту та дозвілля; розвиток ветеранського самоврядування; підтримка родин загиблих та зниклих безвісти; цифровізація соціальних послуг; розвиток системи психологічної реабілітації та підтримки; сприяння працевлаштуванню та професійній реінтеграції. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціальної адаптації учасників бойових дій в післявоєнний період.
- Open Access
- 15 October 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 4,p. 205-213
ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ЯК РЕСУРС СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ
У статті розглядається освітній простір як багатовимірне середовище, що поєднує навчальні, соціальні, психологічні та інтеграційні функції у процесі підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб в умовах децентралізації та воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена потребою формування ефективної системи соціальної допомоги дітям, які зазнали травматичного досвіду, у межах освітнього та громаданського середовищ. Метою статті є обґрунтування теоретичних і практичних засад використання освітнього простору як ресурсу соціальної підтримки дітей ВПО та визначення напрямів його удосконалення у територіальних громадах України. Освітній простір громади виконує роль стратегічного ресурсу соціальної політики, спрямованого на відновлення психоемоційного стану, формування соціальних зв’язків і забезпечення рівного доступу до освіти. Визначено, що навчальна, соціалізаційна, інклюзивна та терапевтична функції освітнього середовища сприяють адаптації дітей внутрішньо переміщених осіб, розвитку їхніх когнітивних і комунікативних компетентностей, зменшенню рівня тривожності та ізоляції. Важливою складовою забезпечення ефективної соціальної підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб у закладах освіти визначена злагоджена взаємодія всіх учасників освітнього середовищ. Де кожна професійна група – педагоги, соціальні педагоги та адміністрація – виконує свою унікальну роль у створенні системи безпеки, довіри та розвитку дитини. Розкрито сутність партнерської взаємодії громади й закладів освіти як умови забезпечення комплексної підтримки дітей і сімей переселенців. Обгрунтовані напрями удосконалення освітнього простору: інституційне зміцнення партнерств, цифровізація освіти, розвиток інклюзивного середовища, запровадження супервізійної підтримки педагогів і системний моніторинг ефективності соціально-освітніх програм.
- 15 October 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 4,p. 205-213
Open AccessОСВІТНІЙ ПРОСТІР ЯК РЕСУРС СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ
У статті розглядається освітній простір як багатовимірне середовище, що поєднує навчальні, соціальні, психологічні та інтеграційні функції у процесі підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб в умовах децентралізації та воєнного стану. Актуальність дослідження зумовлена потребою формування ефективної системи соціальної допомоги дітям, які зазнали травматичного досвіду, у межах освітнього та громаданського середовищ. Метою статті є обґрунтування теоретичних і практичних засад використання освітнього простору як ресурсу соціальної підтримки дітей ВПО та визначення напрямів його удосконалення у територіальних громадах України. Освітній простір громади виконує роль стратегічного ресурсу соціальної політики, спрямованого на відновлення психоемоційного стану, формування соціальних зв’язків і забезпечення рівного доступу до освіти. Визначено, що навчальна, соціалізаційна, інклюзивна та терапевтична функції освітнього середовища сприяють адаптації дітей внутрішньо переміщених осіб, розвитку їхніх когнітивних і комунікативних компетентностей, зменшенню рівня тривожності та ізоляції. Важливою складовою забезпечення ефективної соціальної підтримки дітей внутрішньо переміщених осіб у закладах освіти визначена злагоджена взаємодія всіх учасників освітнього середовищ. Де кожна професійна група – педагоги, соціальні педагоги та адміністрація – виконує свою унікальну роль у створенні системи безпеки, довіри та розвитку дитини. Розкрито сутність партнерської взаємодії громади й закладів освіти як умови забезпечення комплексної підтримки дітей і сімей переселенців. Обгрунтовані напрями удосконалення освітнього простору: інституційне зміцнення партнерств, цифровізація освіти, розвиток інклюзивного середовища, запровадження супервізійної підтримки педагогів і системний моніторинг ефективності соціально-освітніх програм.
- Open Access
- 8 September 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 3,p. 216-223
ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
У статті здійснено аналіз волонтерської діяльності як важливого інструмента реалізації соціальної політики держави та розвитку громадянського суспільства. Показано, що в умовах воєнної агресії проти України волонтерський рух став одним із ключових факторів швидкого реагування на гуманітарні виклики, мобілізуючи матеріальні, людські та інформаційні ресурси. Обґрунтовано, що волонтерська діяльність не лише забезпечує оперативне надання допомоги вразливим категоріям населення, а й виступає стратегічним ресурсом для посилення спроможності системи соціального захисту та інтеграції соціальних послуг. У роботі застосовано аналіз нормативно-правових актів України, узагальнення результатів наукових публікацій та практичного досвіду функціонування волонтерського сектору в умовах кризи. Результати дослідження засвідчили, що волонтерство виконує широкий спектр функцій: від гуманітарного реагування та логістики до психосоціальної підтримки, організації освітніх програм та сприяння відновленню громад. Важливим чинником розвитку волонтерського руху є його правове регулювання, зокрема Закон України «Про волонтерську діяльність», а також нормативні акти у сфері соціальних послуг, молодіжної політики, охорони здоров’я та культури. Доведено, що інтеграція волонтерської активності у державні та муніципальні програми сприяє ефективній реалізації соціальної політики та підвищує рівень соціальної згуртованості. Практичне значення полягає у можливості використання її результатів для вдосконалення механізмів державної підтримки волонтерства, розвитку партнерства між органами влади, громадами та громадянським суспільством, а також формування стратегій залучення волонтерів до реалізації мінімального пакета соціальних послуг. Подальші дослідження вбачаються у поглибленні аналізу впливу волонтерських практик на стійкість громад та їхню інтеграцію у систему соціальних послуг.
- 8 September 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 3,p. 216-223
Open AccessВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
У статті здійснено аналіз волонтерської діяльності як важливого інструмента реалізації соціальної політики держави та розвитку громадянського суспільства. Показано, що в умовах воєнної агресії проти України волонтерський рух став одним із ключових факторів швидкого реагування на гуманітарні виклики, мобілізуючи матеріальні, людські та інформаційні ресурси. Обґрунтовано, що волонтерська діяльність не лише забезпечує оперативне надання допомоги вразливим категоріям населення, а й виступає стратегічним ресурсом для посилення спроможності системи соціального захисту та інтеграції соціальних послуг. У роботі застосовано аналіз нормативно-правових актів України, узагальнення результатів наукових публікацій та практичного досвіду функціонування волонтерського сектору в умовах кризи. Результати дослідження засвідчили, що волонтерство виконує широкий спектр функцій: від гуманітарного реагування та логістики до психосоціальної підтримки, організації освітніх програм та сприяння відновленню громад. Важливим чинником розвитку волонтерського руху є його правове регулювання, зокрема Закон України «Про волонтерську діяльність», а також нормативні акти у сфері соціальних послуг, молодіжної політики, охорони здоров’я та культури. Доведено, що інтеграція волонтерської активності у державні та муніципальні програми сприяє ефективній реалізації соціальної політики та підвищує рівень соціальної згуртованості. Практичне значення полягає у можливості використання її результатів для вдосконалення механізмів державної підтримки волонтерства, розвитку партнерства між органами влади, громадами та громадянським суспільством, а також формування стратегій залучення волонтерів до реалізації мінімального пакета соціальних послуг. Подальші дослідження вбачаються у поглибленні аналізу впливу волонтерських практик на стійкість громад та їхню інтеграцію у систему соціальних послуг.
- Open Access
- 8 September 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 3,p. 179-186
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В СІМ’ЯХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ
Метою статті є теоретичне обґрунтування підходів до дослідження проблеми домашнього насильства у сім’ях ветеранів війни та визначення концептуальних засад аналізу цього явища. Основний акцент зроблено на комплексному розгляді психологічних, соціально-економічних та правових чинників, що впливають на виникнення і розвиток насильства у родинах ветеранів війни. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, який поєднує соціологічний, психологічний і правовий аналіз. Використано методи теоретичного узагаль- нення, порівняльного аналізу наукових джерел, контент-аналізу законодавчих актів та міжнародних документів.Застосування структурно-системного підходу дало можливість виокремити ключові чинники ризику домаш- нього насильства у сім’ях ветеранів, серед яких посттравматичний стресовий розлад, проблеми адаптації до мирного життя та доступ до зброї. Наукова новизна роботи полягає у запропонованому системному огляді теоретичних підходів до вивчення домашнього насильства з урахуванням бойового досвіду та його наслідків.Обґрунтовано необхідність адаптації класичних моделей насильства (соціокультурної, психологічної, циклічної) до специфіки військової травми. Запропоновано концептуальні засади, що поєднують правові механізми захис- ту постраждалих із соціально-психологічними програмами підтримки ветеранів і членів їхніх родин. Зроблені висновки свідчать, що домашнє насильство у сім’ях ветеранів війни є комплексним феноменом, який формується на перетині індивідуальних психотравм, соціально-економічних проблем та культурних чинників. Подолання цієї проблеми можливе лише за умов поєднання психологічної допомоги (лікування ПТСР, навчання навичкам управ- ління емоціями), соціальної підтримки (реабілітація, консультування родин, інтеграція у громаду) та правових заходів (невідворотність покарання, розвиток кризових служб). Подальші дослідження варто зосередити на емпіричному аналізі поширеності насильства у ветеранських сім’ях України, вивченні гендерних аспектів про- блеми та вивченні міжнародного досвіду профілактики.
- 8 September 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 3,p. 179-186
Open AccessТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В СІМ’ЯХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ
Метою статті є теоретичне обґрунтування підходів до дослідження проблеми домашнього насильства у сім’ях ветеранів війни та визначення концептуальних засад аналізу цього явища. Основний акцент зроблено на комплексному розгляді психологічних, соціально-економічних та правових чинників, що впливають на виникнення і розвиток насильства у родинах ветеранів війни. Методологія дослідження базується на міждисциплінарному підході, який поєднує соціологічний, психологічний і правовий аналіз. Використано методи теоретичного узагаль- нення, порівняльного аналізу наукових джерел, контент-аналізу законодавчих актів та міжнародних документів.Застосування структурно-системного підходу дало можливість виокремити ключові чинники ризику домаш- нього насильства у сім’ях ветеранів, серед яких посттравматичний стресовий розлад, проблеми адаптації до мирного життя та доступ до зброї. Наукова новизна роботи полягає у запропонованому системному огляді теоретичних підходів до вивчення домашнього насильства з урахуванням бойового досвіду та його наслідків.Обґрунтовано необхідність адаптації класичних моделей насильства (соціокультурної, психологічної, циклічної) до специфіки військової травми. Запропоновано концептуальні засади, що поєднують правові механізми захис- ту постраждалих із соціально-психологічними програмами підтримки ветеранів і членів їхніх родин. Зроблені висновки свідчать, що домашнє насильство у сім’ях ветеранів війни є комплексним феноменом, який формується на перетині індивідуальних психотравм, соціально-економічних проблем та культурних чинників. Подолання цієї проблеми можливе лише за умов поєднання психологічної допомоги (лікування ПТСР, навчання навичкам управ- ління емоціями), соціальної підтримки (реабілітація, консультування родин, інтеграція у громаду) та правових заходів (невідворотність покарання, розвиток кризових служб). Подальші дослідження варто зосередити на емпіричному аналізі поширеності насильства у ветеранських сім’ях України, вивченні гендерних аспектів про- блеми та вивченні міжнародного досвіду профілактики.
- Open Access
- 26 June 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 2,p. 76-85
СОЦІАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціального консультування в умовах територіальної громади. В статті розкрито актуальність проблеми соціального консультування, необхідність пошуку ефективних шляхів його забезпечення в умовах погіршення соціально-економічного стану країни та зниження загального добробуту громадян. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальне консультування – це професійна діяльність, спрямована на надання допомоги людям у вирішенні соціальних, психологічних, фінансових та інших проблем через надання інформації, порад, емоційної підтримки та розробку стратегій подолання труднощів. Вивчено правове забезпечення соціального консультування, відмічено його громіздкість через взаємозв’язок з великою кількістю інших нормативно-правових документів, що ускладнює його розуміння отримувачам соціальних послуг. Досліджено особливості соціального консультування в Україні, відмічено тенденцію до стрімкого зростання кількості звернень внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни та інших категорій населення, які опинились в складних життєвих обставинах. Проаналізовано специфіку соціального консультування в Луцькій міській територіальній громаді, відмічено особливості функціонування місцевого департаменту соціальної політики, щодо здійснення консультування та інформування мешканців громади. Запропоновано напрями підвищення ефективності соціального консультування: впровадження Державного стандарту соціальної послуги консультування, формування загальнонаціональної системи підготовки та сертифікації соціальних консультантів, розвиток онлайн-інструменти та цифрових платформ соціального консультування, координація міжнародної діяльності щодо інформаційного обміну з питань соціального консультування, розвиток інституту мобільних мультидисциплінрних бригад, інтеграція соціального консультування в адміністративні послуги територіальних громад, посилення міжвідомчої координації між соціальними, медичними, освітніми та правоохоронними структурами, проведення інформаційно-просвітницьких кампаній серед населення, спрямованих на формування позитивного ставлення до соціального консультування, забезпечення психологічної підтримки соціальних консультантів, залучення громадських і волонтерських організацій до надання соціального консультування, впровадження системи моніторингу та оцінки якості соціального консультування. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціального консультування в післявоєнний період.
- 26 June 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 2,p. 76-85
Open AccessСОЦІАЛЬНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Метою статті є теоретичне обґрунтування напрямів вдосконалення соціального консультування в умовах територіальної громади. В статті розкрито актуальність проблеми соціального консультування, необхідність пошуку ефективних шляхів його забезпечення в умовах погіршення соціально-економічного стану країни та зниження загального добробуту громадян. Вивчено наукові підходи щодо сутності та значення предмету дослідження, сформовано власне розуміння категорії соціальне консультування – це професійна діяльність, спрямована на надання допомоги людям у вирішенні соціальних, психологічних, фінансових та інших проблем через надання інформації, порад, емоційної підтримки та розробку стратегій подолання труднощів. Вивчено правове забезпечення соціального консультування, відмічено його громіздкість через взаємозв’язок з великою кількістю інших нормативно-правових документів, що ускладнює його розуміння отримувачам соціальних послуг. Досліджено особливості соціального консультування в Україні, відмічено тенденцію до стрімкого зростання кількості звернень внутрішньо переміщених осіб, ветеранів війни та інших категорій населення, які опинились в складних життєвих обставинах. Проаналізовано специфіку соціального консультування в Луцькій міській територіальній громаді, відмічено особливості функціонування місцевого департаменту соціальної політики, щодо здійснення консультування та інформування мешканців громади. Запропоновано напрями підвищення ефективності соціального консультування: впровадження Державного стандарту соціальної послуги консультування, формування загальнонаціональної системи підготовки та сертифікації соціальних консультантів, розвиток онлайн-інструменти та цифрових платформ соціального консультування, координація міжнародної діяльності щодо інформаційного обміну з питань соціального консультування, розвиток інституту мобільних мультидисциплінрних бригад, інтеграція соціального консультування в адміністративні послуги територіальних громад, посилення міжвідомчої координації між соціальними, медичними, освітніми та правоохоронними структурами, проведення інформаційно-просвітницьких кампаній серед населення, спрямованих на формування позитивного ставлення до соціального консультування, забезпечення психологічної підтримки соціальних консультантів, залучення громадських і волонтерських організацій до надання соціального консультування, впровадження системи моніторингу та оцінки якості соціального консультування. Перспективи подальших досліджень полягають у формуванні практичних рекомендацій щодо покращення соціального консультування в післявоєнний період.
- Open Access
- 30 December 2024
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 6,p. 79-88
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ
Профілактика конфліктів серед учнівської молоді в закладах освіти є надзвичайно актуальною та вкрай необхідною, особливо під час війни. В статті акцентовано увагу на тому, що конфлікти є невід’ємною складовою нашого життя, а в закладах загальної середньої освіти вони мають свої особливості та специфіку виникнення, протікання та вирішення. Вказується на складність розв’язання педагогічного конфлікту, яка зумовлюється різним віком його учасників, різницею у життєвому досвіді як педагогів, так і учнів, особливо тих, які перемістились із зони бойових дій, надмірною емоційністю здобувачів освіти, присутністю інших осіб в момент його вирішення. В закладах освіти конфлікти виникають в системі «здобувач освіти – здобувач освіти», «педагог – здобувач освіти», «батьки – здобувач освіти». Особливості попередження конфліктів в учнівському колективі залежать від розуміння причин, його видів та факторів, які набули специфічного змісту під час війни. В статті визначено та охарактеризовано зміст основних причин виникнення конфліктів в учнівському середовищі, серед яких: соціально-психологічні, освітні та навчальні, особистісні та міжособистісні. Відповідно представлено власне визначення поняття «профілактика конфліктів серед учнівської молоді, яке розглядається як комплекс заходів, що здійснюються закладом освіти, спрямований на попередження та мінімізацію виникнення конфліктів, сприяння їх конструктивному вирішенню в освітньому середовищі та реалізується за допомогою різних інструментів впливу соціального, юридичного, педагогічного, психологічного характеру. Ефективними формами та методами профілактики конфліктів серед учнівської молоді є освітні та просвітницькі програми, тренінги з рольовими іграми, дискусіями, практичними вправами, бесіди, залучення батьків і громади до цього процесу, залучення учнів до творчих видів діяльності, консультування тощо. Визначено соціально-педагогічні умови профілактики конфліктів серед учнівської молоді в закладі освіти: створення безпечного та комфортного освітнього середовища; формування навичок безконфліктної взаємодії усіх учасників освітнього процесу; застосування відновних практик конструктивного вирішення конфлікту; реалізація тьюторської підтримки в закладі освіти.
- 30 December 2024
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 6,p. 79-88
Open AccessСОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПРОФІЛАКТИКИ КОНФЛІКТІВ СЕРЕД УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДІ ОСВІТИ
Профілактика конфліктів серед учнівської молоді в закладах освіти є надзвичайно актуальною та вкрай необхідною, особливо під час війни. В статті акцентовано увагу на тому, що конфлікти є невід’ємною складовою нашого життя, а в закладах загальної середньої освіти вони мають свої особливості та специфіку виникнення, протікання та вирішення. Вказується на складність розв’язання педагогічного конфлікту, яка зумовлюється різним віком його учасників, різницею у життєвому досвіді як педагогів, так і учнів, особливо тих, які перемістились із зони бойових дій, надмірною емоційністю здобувачів освіти, присутністю інших осіб в момент його вирішення. В закладах освіти конфлікти виникають в системі «здобувач освіти – здобувач освіти», «педагог – здобувач освіти», «батьки – здобувач освіти». Особливості попередження конфліктів в учнівському колективі залежать від розуміння причин, його видів та факторів, які набули специфічного змісту під час війни. В статті визначено та охарактеризовано зміст основних причин виникнення конфліктів в учнівському середовищі, серед яких: соціально-психологічні, освітні та навчальні, особистісні та міжособистісні. Відповідно представлено власне визначення поняття «профілактика конфліктів серед учнівської молоді, яке розглядається як комплекс заходів, що здійснюються закладом освіти, спрямований на попередження та мінімізацію виникнення конфліктів, сприяння їх конструктивному вирішенню в освітньому середовищі та реалізується за допомогою різних інструментів впливу соціального, юридичного, педагогічного, психологічного характеру. Ефективними формами та методами профілактики конфліктів серед учнівської молоді є освітні та просвітницькі програми, тренінги з рольовими іграми, дискусіями, практичними вправами, бесіди, залучення батьків і громади до цього процесу, залучення учнів до творчих видів діяльності, консультування тощо. Визначено соціально-педагогічні умови профілактики конфліктів серед учнівської молоді в закладі освіти: створення безпечного та комфортного освітнього середовища; формування навичок безконфліктної взаємодії усіх учасників освітнього процесу; застосування відновних практик конструктивного вирішення конфлікту; реалізація тьюторської підтримки в закладі освіти.
- 4 September 2024
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 3,p. 19-25
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ В НАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ, ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ АБО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ
У статті досліджуються міжнародні та національні нормативно-правові акти, які регламентують права осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту. Соціально-психологічне консультування визначається як складова соціальної реабілітації осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту та як соціальна послуга. Автори статті визначають, що надання послуг у сфері психічного здоров’я в умовах воєнних дій, збройних конфліктів та надзвичайних ситуацій (у тому числі в умовах одиничних, повторюваних або тривалих конфліктів, насильства й катастроф) повинно стати для Української держави пріоритетним напрямом на етапі відновлення, після завершення активних бойових дій. Автори пропонують власне авторське визначення соціально-психологічним консультування осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту, під яким необхідно розуміти конфіденційний діалог між клієнтом і суб’єктом який надає допомогу, що має на меті допомогти визначити власне рішення клієнта, який вид професійної допомоги має отримати клієнт задля повного чи часткового вирішення проблем. Автори статті приходять до наступних висновків, що доцільно запровадити державну Програму «Послуги у сфері психічного здоров’я», з мотиваційними чинниками, щодо залучення зацікавлених сторін з усіх секторів держави, у тому числі громадські організації, професійні спілок та об’єднань, піклувальників і членів сімей людей із психічними розладами, задля розроблення й подальшої реалізації політики, прийняття підвідомчих нормативних актів щодо надання послуг у сфері психічного здоров’я на державному рівні. Мета та завданнями державної Програми «Послуги у сфері психічного здоров’я» повинні бути реалізовані на рівні громад, з застосуванням орієнтованого підходу на відновлення особи, головна мета якого полягає в допомозі людям із психічними розладами, у тому числі в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту, а також осіб з психосоціальною інвалідністю, задля реалізації власних прагнень і досягненні власних цілей.
- 4 September 2024
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 3,p. 19-25
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ, ПОСТРАЖДАЛИХ В НАСЛІДОК ВОЄННИХ ДІЙ, ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ АБО ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ
У статті досліджуються міжнародні та національні нормативно-правові акти, які регламентують права осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту. Соціально-психологічне консультування визначається як складова соціальної реабілітації осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту та як соціальна послуга. Автори статті визначають, що надання послуг у сфері психічного здоров’я в умовах воєнних дій, збройних конфліктів та надзвичайних ситуацій (у тому числі в умовах одиничних, повторюваних або тривалих конфліктів, насильства й катастроф) повинно стати для Української держави пріоритетним напрямом на етапі відновлення, після завершення активних бойових дій. Автори пропонують власне авторське визначення соціально-психологічним консультування осіб постраждалих в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту, під яким необхідно розуміти конфіденційний діалог між клієнтом і суб’єктом який надає допомогу, що має на меті допомогти визначити власне рішення клієнта, який вид професійної допомоги має отримати клієнт задля повного чи часткового вирішення проблем. Автори статті приходять до наступних висновків, що доцільно запровадити державну Програму «Послуги у сфері психічного здоров’я», з мотиваційними чинниками, щодо залучення зацікавлених сторін з усіх секторів держави, у тому числі громадські організації, професійні спілок та об’єднань, піклувальників і членів сімей людей із психічними розладами, задля розроблення й подальшої реалізації політики, прийняття підвідомчих нормативних актів щодо надання послуг у сфері психічного здоров’я на державному рівні. Мета та завданнями державної Програми «Послуги у сфері психічного здоров’я» повинні бути реалізовані на рівні громад, з застосуванням орієнтованого підходу на відновлення особи, головна мета якого полягає в допомозі людям із психічними розладами, у тому числі в наслідок воєнних дій, збройної агресії або збройного конфлікту, а також осіб з психосоціальною інвалідністю, задля реалізації власних прагнень і досягненні власних цілей.
- Open Access
- 20 December 2023
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 6,p. 37-44
МІЖКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
Сучасне українське суспільство потребує компетентного конкурентоздатного фахівця із соціальної роботи, готового працювати у міжкультурному середовищі, обтяженому міжетнічними, міжкультурними, морально-психологічними, соціально-економічним конфліктами. Розглянувши різні підходи до трактування поняття «компетентність», «професійна компетентність» та «міжкультурна компетентність», дозволив нам трактувати останню як складне багатокомпонентне утворення, що впливає на результат спілкування та взаємодії з представниками інших культур, виявляється в умінні застосувати мовленнєві здібності, детерміновані соціокультурним контекстом, застосовувати на практиці культурні правила і норми, які визначають успішність міжкультурного спілкування. Основними характеристиками міжкультурної компетентності визначено: відкритість до пізнання іншої (чужої) культури; сприйняття психологічних, соціальних й інших інтеркультурних відмінностей; психологічна готовність до співпраці з представниками інших культур; здатність диференціювати колективне й індивідуальне в комунікативній поведінці іншокультурного комуніканта; уміння долати соціальні, етнічні, культурні упередження і стереотипи; наявність набору комунікативних засобів, доцільний їх вибір відповідно до ситуації спілкування; дотримання норм етикету в процесі спілкування. Формуванню міжкультурної компетентності фахівців із соціальної роботи сприяють: їх готовність до взаємодії з представниками інших культур; повага до чужих культурних цінностей, традицій; здатність розпізнавати, поважати й правильно використовувати інтелектуальні та поведінкові відмінності своєї та іншої культур в процесі комунікації. Важливим завдання професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи є перегляд та вдосконалення освітніх програм, зокрема, вивчення таких вибіркових освітніх компонентів, які б розглядали питання формування світоглядної культури, толерантності, конфліктологічної культури, комунікативної культури, мовленнєвої культури та ділового (професійного) етикету.
- 20 December 2023
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Humanitas
- No. 6,p. 37-44
Open AccessМІЖКУЛЬТУРНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ІЗ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ
Сучасне українське суспільство потребує компетентного конкурентоздатного фахівця із соціальної роботи, готового працювати у міжкультурному середовищі, обтяженому міжетнічними, міжкультурними, морально-психологічними, соціально-економічним конфліктами. Розглянувши різні підходи до трактування поняття «компетентність», «професійна компетентність» та «міжкультурна компетентність», дозволив нам трактувати останню як складне багатокомпонентне утворення, що впливає на результат спілкування та взаємодії з представниками інших культур, виявляється в умінні застосувати мовленнєві здібності, детерміновані соціокультурним контекстом, застосовувати на практиці культурні правила і норми, які визначають успішність міжкультурного спілкування. Основними характеристиками міжкультурної компетентності визначено: відкритість до пізнання іншої (чужої) культури; сприйняття психологічних, соціальних й інших інтеркультурних відмінностей; психологічна готовність до співпраці з представниками інших культур; здатність диференціювати колективне й індивідуальне в комунікативній поведінці іншокультурного комуніканта; уміння долати соціальні, етнічні, культурні упередження і стереотипи; наявність набору комунікативних засобів, доцільний їх вибір відповідно до ситуації спілкування; дотримання норм етикету в процесі спілкування. Формуванню міжкультурної компетентності фахівців із соціальної роботи сприяють: їх готовність до взаємодії з представниками інших культур; повага до чужих культурних цінностей, традицій; здатність розпізнавати, поважати й правильно використовувати інтелектуальні та поведінкові відмінності своєї та іншої культур в процесі комунікації. Важливим завдання професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи є перегляд та вдосконалення освітніх програм, зокрема, вивчення таких вибіркових освітніх компонентів, які б розглядали питання формування світоглядної культури, толерантності, конфліктологічної культури, комунікативної культури, мовленнєвої культури та ділового (професійного) етикету.