Oleksandr Mishkov

У статті здійснено комплексний перспективний аналіз структурної, доктринальної та технологічної еволюції розвідувальних органів і спеціальних служб Китайської Народної Республіки в контексті реалізації геополітичних амбіцій Пекіна. На основі широкої джерельної бази, що містить офіційні документи Китайської Народної Республіки, звіти західних безпекових інституцій та дослідження провідних аналітичних центрів, розкрито сутність концепції “Всеосяжної національної безпеки” Сі Цзіньпіна. Доведено, що ця концепція слугує не лише оборонним механізмом, а й наступальною ідеологічною платформою, яка стирає межі між внутрішньою та зовнішньою безпекою, легітимізуючи глобальну активність китайських спецслужб. Автором детально проаналізовано архітектуру цивільних спецслужб Китайської Народної Республіки – Міністерства державної безпеки та Міністерства громадської безпеки. Особливу увагу приділено адміністративній реформі переходу від моделі “подвійного підпорядкування” до “вертикального керівництва”, що забезпечило тотальну централізацію та посилення партійного контролю над сектором безпеки. Висвітлено трансформацію воєнної розвідки Народно-визвольної армії Китаю, зокрема розформування Сил стратегічної підтримки та перехід до нової структури “4+4” зі створенням Сил інформаційної підтримки, Аерокосмічних та Кіберпросторових сил. У статті досліджено специфіку операцій китайських спецслужб у кіберпросторі, надано характеристику діяльності ключових APT-угруповань та їх афіліацію з державними структурами. Розглянуто роль Робочого відділу Об’єднаного фронту Центрального комітету Комуністичної партії Китаю як інструменту політичного впливу та “кооптації еліт”, а також використання штучного інтелекту й великих даних для посилення розвідувальних спроможностей. Зроблено висновок про інтегрований підхід Китайської Народної Республіки до розвідки, що поєднує кадрові спецслужби, бізнес та наукові кола. Результати дослідження є важливими для прогнозування безпекових загроз для України та формування ефективної державної політики протидії іноземному втручанню.

У статті здійснено системний аналіз еволюції та сучасної ролі спецслужб в архітектурі національної безпеки Китайської Народної Республіки. Досліджено генезу та доктринальне значення концепції всеосяжної національної безпеки (Zǒngtǐ guójiā ānquán guān), запровадженої Сі Цзіньпіном. Доведено, що інтеграція понад 20 доменів безпеки (від військової до кібернетичної та біологічної) трансформувала спецслужби з класичних інструментів збирання даних на ключовий механізм захисту політичної монополії Комуністичної партії Китаю та реалізації стратегії великого відродження китайської нації. Детально проаналізовано інституційну архітектуру розвідувальної спільноти КНР. Розмежовано функції Міністерства державної безпеки (зовнішня розвідка та контррозвідка), Міністерства громадської безпеки (внутрішня стабільність) і структур воєнної розвідки Народно-визвольної армії Китаю. Особливу увагу приділено переходу до жорсткої партійно-центричної моделі управління через Центральну комісію з національної безпеки, що забезпечує прямий вертикальний контроль Генерального секретаря КПК над силовим блоком. Критично розглянуто нормативно-правову базу, зокрема Закон “Про національну розвідку” (2017). Установлено, що законодавче закріплення обов’язку громадян та організацій сприяти органам держбезпеки (стаття 7) фактично стирає межу між цивільним і розвідувальним секторами в межах стратегії військово-цивільного синтезу (Civil-Military Fusion). Висвітлено специфіку сучасних оперативних методів КНР: масштабне науково-технічне й економічне шпигунство; кібероперації (дії APT-груп); транснаціональні репресії (програма “Полювання на лисиць”). Обґрунтовано висновок, що синергія партійного, державного та приватного ресурсів створює унікальні асиметричні загрози для міжнародної безпеки, що вимагає від демократичних країн докорінного перегляду стратегій контррозвідувального захисту.

The main topic of the article is the economic and political aspect of maintaining balance in the triangle of countries China-India-Pakistan, which are presented in this study as elements of the subregional system of international relations in close connection with the algorithms of the functioning of the Asia-Pacific region. The work begins with a characterization of the Asia-Pacific region and an analysis of the place of South Asia in this region. A review of Sino-Indian and Sino-Pakistani relations is made with the corresponding conclusions. Given the new challenges to international security and taking into account the significant role of the economy in the development of certain countries, new threats and new opportunities for difficult interstate relations are considered. The work highlights the economic aspects that influence politics; restraining factors of the antagonistic relations of the “triangle”. The key question remains whether China can cooperate with both warring parties, avoiding provocations. Only balanced political steps can save Beijing from the collapse of its South Asia policy. The economic and political instruments of implementing such a policy towards India and Pakistan are highlighted in this article.