Igor Morgun

The article is devoted to a comprehensive study of the peculiarities of the use of the terms “use” and ‘application’ in relation to “special technical means” in the field of operational-search, counterintelligence, intelligence activities, and criminal proceedings. The relevance of the work is due to the lack of a unified approach to the terminological distinction between these concepts in regulatory legal acts and scientific literature, which negatively affects the quality of law-making and law enforcement practices. In legislation, departmental regulatory legal acts, scientific and educational literature, the terms “use” and ‘application’ are quite often used in relation to “special technical means,” which in many cases can act as synonyms, but in the context under study, they have different legal meanings and cannot be used as synonyms. Based on an analysis of Ukrainian explanatory dictionaries and a study of the provisions of Ukrainian legislation, it is demonstrated that the word “use” is usually used as a more general term, which implies obtaining a benefit or result with the help of certain resources, means, or circumstances, while “application” has a narrower, more practical meaning and implies the use of auxiliary means or tools to achieve a specific goal in a particular activity. In the context of “special technical means,” the distinction between the terms “use and “application” acquires not only linguistic but also significant legal importance. The study shows that the term “application” regarding “special technical means” should appropriately be used when referring to the exercise of powers by authorized subjects in a lawful manner and upon legal grounds during operational-search, counter-intelligence, or intelligence activities, or within criminal proceedings, where “special technical means” are applied for the covert acquisition of information in a clandestine way. The term “use” should be used when referring to the illegal use of special technical means or their use outside of their direct functional purpose. Based on the research results, recommendations have been formulated for the use of these terms in regulatory legal acts to ensure the uniformity of terminology.

The purpose of the article is to highlight the organizational aspects of international cooperation during the collection of evidence in criminal proceedings related to the investigation of transnational organized crime. The results of the study indicated that international cooperation to collect evidence in criminal proceedings related to transnational organized crime involves a variety of actors, including international organizations, intergovernmental institutions, state and local authorities, judicial and law enforcement agencies, public associations and organizations and individual citizens, the main purpose of which is to detect, investigate, and prevent the commission of criminal offenses by transnational organized criminal groups and criminal organizations, and searching ways to combat such criminal manifestations. One of the types of international cooperation in the area under consideration is the provision of international legal assistance during the collection of evidence. Practical implementation. It is established that expansion of international cooperation with foreign countries, improvement of existing international conventions and treaties, national legislation, constant exchange of experience between law enforcement agencies of foreign countries, development of a single mechanism for providing international legal assistance in criminal proceedings in various directions of its implementation are important factors of international cooperation. Value/originality. The study highlights the peculiarities of the organization of international cooperation in the investigation of transnational organized crime; directions for increasing its efficiency are suggested.

У статті розглянуто окремі законодавчі й теоретичні положення щодо негласних слідчих (розшукових) дій з аудіоконтролю особи та аудіоконтролю місця. Основна ува­га приділена розмежуванню цих дій на основі таких критеріїв, як місце проведення дії та наявність або відсутність втручання у приватне спілкування. З’ясовано, що поняття «приватне спілкування» та «втручання у приватне спілкування» (пункти 3, 4 глави 258 Кримінального процесуального кодексу України) по відношенню до аудіоконтролю особи потребують суттєвого уточнення з наведенням вичерпних умов (особливо фізичних), які б чітко вказували на захищеність спілкування від втручання інших осіб. Наразі такими юридичними умовами є гарантовані конституцією недоторканність житла чи іншого володіння особи, а також невтручання в особисте й сімейне життя. Для публічно доступних та публічно недоступних місць гарантією забезпечення приватного спілкування можуть бути тільки фізичні умови (наприклад, достатня відстань від учасників спілкування до сторонніх осіб; низький рівень гучності розмови учасників спілкування тощо), об’єктивність використання яких викликає сумніви. З’ясовано, що аудіоконтроль особи може проводитись у житлі чи іншому володінні особи, у публічно недоступних місцях, а також у публічно доступних місцях, якщо при цьому відбувається втручання у приватне спілкування. Аудіоконтроль місця проводиться ті­льки в публічно доступних місцях за умови, що втручання у приватне спілкування відсутнє. На підставі чинних нормативно-правових актів надано максимально розгорнутий перелік можливих місць для проведення досліджуваних дій. Висунуто пропозицію щодо доцільності об’єднання аудіоконтролю особи та аудіо­контролю місця в одну дію – «аудіоконтроль особи». Вона обґрунтована тим, що аудіоконтроль особи та аудіоконтроль місця мають однаковий об’єкт, яким є певні розмови, інші звуки, рухи, дії певної особи.