Ye. V. Kobko

У статті досліджено теоретико-правові та організаційні аспекти адміні- стративної діяльності правоохоронних органів у контексті надання публіч- них послуг населенню. Встановлено, що сучасний етап реформування системи публічного управління в Україні зумовлює необхідність пере- осмислення ролі правоохоронних органів не лише як суб’єктів забезпечення правопорядку, а й як учасників сервісно-орієнтованої моделі державного управління. Обґрунтовано, що адміністративні послуги у правоохоронній сфері охоплюють широкий спектр управлінських і сервісних дій, спрямо- ваних на реалізацію прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридич- них осіб. До таких послуг віднесено реєстрацію, видачу дозволів, ліцензій, сертифікатів, довідок, погоджень, а також надання інформаційно-консульта- тивної допомоги. Метою статті є дослідження сучасного стану адміністру- вання публічних послуг у правоохоронній сфері, аналіз проблем правового та організаційного забезпечення цієї діяльності, а також формування автор- ського підходу до визначення сутності адміністрування у правоохоронній сфері. Зазначено, що наукові дослідження переважно зосереджувалися на загальних засадах надання адміністративних послуг в Україні та питан- нях функціонування органів державної влади, тоді як специфіка сервісної діяльності правоохоронних органів залишалася недостатньо дослідже- ною. Акцентовано увагу на існуванні нормативних колізій щодо поєднання правоохоронними органами владно-управлінських функцій із функціями надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам. Визна- чено, що адміністрування у правоохоронній сфері є комплексним процесом управління, організації та координації діяльності правоохоронних органів, спрямованим на забезпечення законності, публічної безпеки та правопо- рядку. Воно включає розроблення і реалізацію управлінських рішень, нор- мативно-процедурне забезпечення, координацію діяльності структурних підрозділів, контроль за дотриманням законодавства та впровадження сучас- них сервісних механізмів взаємодії держави з громадянами.

У статті проаналізовано ключову роль волонтерської діяльності в підтримці стабільності та забезпечення функціонування держави в умовах правового режиму воєнного стану. Досліджено поточну динаміку й унікальні риси волонтерського руху, який став безпрецедентно масовим під час повномасштабної збройної агресії. Отримані результати засвідчують, що волонтерство є критично важливим для життєдіяльності держави та суспільства, оскільки воно охоплює найважливіші сфери їхнього розвитку. Волонтерство визначено не лише як спонтанний вияв солідарності, а й як ефективний, гнучкий та адаптивний інструмент, що надає можливість оперативно реагувати на виклики війни. Зауважено, що цей рух доповнює та посилює дії державних органів і військових, особливо в умовах обмежених ресурсів і швидких змін. Посилену увагу зосереджено на правових аспектах функціонування волонтерських організацій та окремих волонтерів, зокрема на їхньому статусі, правах та обов’язках. Охарактеризовано взаємодію волонтерів із державними та місцевими органами влади в контексті виконання завдань воєнного стану. Висвітлено ключові напрями, де волонтерство відіграє вирішальну роль, як-от: безпосередня допомога Збройним Силам України, гуманітарна й медична підтримка, логістика, психосоціальна допомога, протидія пропаганді та сприяння відбудові на деокупованих територіях. Окреслено перспективи розвитку й інституціоналізації цього унікального явища для зміцнення національної безпеки та обороноздатності України. Для оптимізації взаємодії волонтерів із державними структурами запропоновано створити Єдиний національний координаційний центр волонтерського руху, який забезпечить централізований збір інформації про нагальні потреби, ефективну координацію діяльності великих волонтерських організацій та оперативну комунікацію з державними органами. Акцентовано, що важливо посилити відповідальність за зловживання та шахрайство, які дискредитують волонтерський рух, і підвищити прозорість через створення відкритих реєстрів волонтерських організацій з обов’язковою публікацією їхніх фінансових звітів.

Мета дослідження полягає у комплексному теоретичному обґрунтуванні та розробці практичних засад побудови ефективної моделі управління Національною поліцією України в умовах безпекових викликів. Для її досягнення поставлено завдання: проаналізувати наукові погляди на сутність управління Національною поліцією України та систематизувати адміністративно-правові принципи функціонування інституції; дослідити нормативно-стратегічне підґрунтя реформування системи з урахуванням європейських стандартів; сформулювати концептуальну модель результативно-орієнтованого менеджменту та шляхи її імплементації. Методи. Методологічну основу роботи становить комплексний підхід. Метод системного аналізу дозволив розглянути управління Національною поліцією України як цілісну структуру в безпековому середовищі. Аналітичний метод застосовано для опрацювання наукових поглядів на поліцейський менеджмент, а нормативно-догматичний − для вивчення стратегічних документів до 2030 року. Метод узагальнення сприяв синтезу результатів та формулюванню пропозицій щодо вдосконалення управлінської моделі. Результати. Проведений аналіз дозволив виявити вектори трансформації управління Національною поліцією України. Встановлено, що модель управління поступово відходить від жорсткої ієрархічної централізації до балансу з оперативною автономією підрозділів. Доведено, що ефективність управління залежить від функціональної гнучкості та посилення аналітичної діяльності. Нормативна база закріплює перехід від «процесного» до результативно-орієнтованого менеджменту. Ключовими інструментами трансформації визначено впровадження KPI, ризик-орієнтовані підходи та інноваційні HRM-технології, засновані на принципах меритократії, доброчесності та безбар’єрності. Систематизовано адміністративно-правові принципи, що інтегрують міжнародні стандарти, етичні норми та маркетингові комунікації для підвищення суспільної довіри. Висновки. Встановлено, що трансформація системи управління Національною поліцією України в контексті євроінтеграції вимагає формування нової концептуальної моделі, яку доцільно визначити як «Результативно-орієнтовану адаптивну систему управління». Запропонована автором модель базується на синергії чотирьох ключових компонентів: аналітичне прогнозування, стратегічне управління людським капіталом, функціональна гнучкість, інституційна прозорість.

This article presents an adaptive neural network method for the automated detection, reconstruction, and prioritisation of multi-stage criminal operations in the digital environment, aiming to protect human rights and ensure the legal security of digital evidence. The developed method combines multimodal temporal encoders, a graph module based on GNN for entity correlation, and a correlation head with a link-prediction mechanism and differentiable path recovery. Sliding time windows, logarithmic transformation of volumetric features, and pseudonymization of identifiers with the ability to utilise privacy-preserving procedures (federated learning, differential privacy) are used for data aggregation and normalisation. Unique features of the developed method include an integrated risk function combining an anomaly component and graph significance, a module for automated forensic packet generation with chain of custody recording, and a mechanism for incremental model updates. Experimental results demonstrate high diagnostic metric values (AUC ≈ 0.97, F1 ≈ 0.99 on the test dataset after balancing), robust recovery of priority paths (“path_probability” > 0.7 for top operations), and pipeline performance in PII leak prioritisation and human trafficking reconstruction scenarios. The study’s contribution lies in a practice-oriented neural network method that integrates detection, correlation, and the collection of legally applicable evidence.

У статті здійснено всебічний аналіз особливостей функціонування системи публічного управління України під час повномасштабного воєнного стану. Досліджено проблему адаптації державних інституцій до надзвичайно складних умов, зумовлених збройною агресією, та висвітлено механізми, що забезпечили безперервність надання публічних послуг і координацію дій між органами державної влади, військово-цивільними адміністраціями й активними учасниками громадянського суспільства, зокрема волонтерськими та громадськими організаціями. У ході роботи здійснено систематизацію ключових управлінських рішень, практик і інноваційних підходів, які сприяли збереженню функціональної стійкості та оперативної ефективності державного апарату в умовах постійних загроз. Особливу увагу приділено аналізу ролі та практичного досвіду децентралізації, що забезпечила можливість оперативного реагування місцевих органів влади на актуальні виклики в регіонах. Наголошено на ключовому значенні цифрових технологій, які стали фундаментальним елементом підтримання життєздатності держави, а також висвітлено механізми співпраці з міжнародними партнерами, що виступили важливим чинником стабілізації внутрішньої ситуації та отримання зовнішньої допомоги. Наукова новизна представленого матеріалу полягає у первинному концептуалізуванні та систематизації унікального досвіду України, який може слугувати цінним прикладом для інших держав, що стикаються з аналогічними викликами. Окрім цього, він потенційно корисний для розробки новітніх моделей кризового управління. У статті запропоновано конкретні рекомендації щодо зміцнення інституційної стійкості держави, впровадження інноваційних управлінських практик у контексті тривалого конфлікту та підготовки державної адміністративної системи до післявоєнного відновлення країни. Запропонований підхід закладає основу для довгострокової стійкості країни та її поступальної трансформації.

The importance of this scientific research is due to the multi-vector nature of the challenges faced by law en-forcement agencies of Ukraine in the context of the ongoing aggression by Russia. In the context of the study, attention is focused on problematic aspects in the field of logistical support of law enforcement agencies. Firstly, it concerns such problematic issues as lack of adequate lighting; security difficulties in organizing work, especially in those cities that are subject to constant shelling; inability to effectively ensure public safety and order, etc. Analyzing the security challenges, it was noted that the scientific community has not developed a comprehensive approach to the tactics of law enforcement agencies in the face of radiation contamination, an emergency with nitrogen emissions, artificial flooding caused by the destruction of a hydroelectric power plant, etc. The tactics of law enforcement agencies during the inspection of the site of a missile strike in the face of possible repeated attacks, and the interaction of various bodies and units to ensure their maximum safety also need to be developed. An important area of scientific research is to rethink the use of special means and weapons by law enforcement agencies, as the use of the latest tactical techniques best allows them to fulfill the tasks facing law enforcement agencies in the context of armed aggression and countermeasures. Law enforcement agencies also face challenges related to information flows of narratives.

Phytomeliorative efficiency of vegetation species composition on devastated landscapes, including landfills, is a key factor in improving the ecological state at both local and regional levels. This article presents results of assessing heavy metal content and phytomelioration potential of...

Унаслідок сучасних тенденцій у будівництві ми можемо спостерігати зростання кількості житлових будинків без повноцінних поверхів, які обладнані мансардами. Мансарди можуть мати різні розміри й дизайн, починаючи від невеликих куточків під дахом до великих, просторих кімнат. Вони бувають оснащені вікнами або люками для освітлення і провітрювання, а також мати різні системи опалення й кондиціонування повітря залежно від місцевих умов і призначення приміщення. Пожежі в мансардних приміщеннях можуть бути особливо небезпечними через обмежений доступ і складні умови для гасіння. Такі пожежі часто важко помітити, вогонь може швидко поширюватися через дерев’яні конструкції даху й інші горючі матеріали, які можуть бути в мансарді. Таким чином, конструктивні особливості будівель із мансардними приміщеннями вимагають нових підходів і тактики дій для ефективного гасіння пожеж, які можуть виникати в них. Мета роботи полягає у визначенні способів підвищення ефективності гасіння пожеж у мансардних приміщеннях житлових будівель. Для досягнення поставленої мети здійснено аналіз вітчизняних і міжнародних джерел, що визначають порядок гасіння пожеж у мансардних приміщеннях, також розглянуто необхідне пожежно-технічне обладнання, методи гасіння пожеж у будівлях із мансардними приміщеннями. У результаті проведеної роботи встановлено, що вітчизняні керівні документи й наукові роботи, які регламентують необхідність і порядок проведення гасіння пожеж у житловому секторі, неповною мірою (поверхово) розкривають суть проведення гасіння пожеж у будівлях із мансардними приміщеннями. На основі проведеного аналізу методів гасіння пожеж у таких приміщеннях, а також видів і шляхів газообміну під час пожежі в огородженні визначено один із альтернативних способів гасіння стволами-пробійниками, які забезпечують ефективну локалізацію та ліквідацію пожежі в мансардних приміщеннях. У статті проаналізовано вітчизняні й закордонні джерела, що регламентують порядок організації гасіння пожеж у мансардних приміщеннях у житловому секторі, проведено аналіз необхідного пожежно-технічного обладнання та способів гасіння пожеж мансардних приміщень. Розроблено методику, яка б регламентувала порядок гасіння мансардних приміщень за найскладніших умов, запропоновано графічне позначення ствола-пробійника з насадками для гасіння й захисту.

Досліджено зарубіжний досвід діяльності правоохоронних органів щодо реагування на випадки насильства за ознакою статі в умовах збройних конфліктів. Проаналізовано міжнародні практики та моделі взаємодії поліції, соціальних служб та громадських організацій, спрямовані на захист прав постраждалих та профілактику гендерного насильства. Розглянуто нормативні акти та політики таких організацій, як ООН та ЄС, котрі встановлюють стандарти для попередження та протидії насельництву в умовах кризових ситуацій. Особливу увагу приділено адаптації успішних зарубіжних методів до умов України, яка перебуває в умовах збройного конфлікту.Проаналізовано роль правоохоронних органів у забезпеченні безпеки жертв, а також ефективність програм соціальної реабілітації та психосоціальної підтримки, що реалізуються за кордоном. Запропоновано рекомендації щодо запровадження міжнародних стандартів і найкращих практик в українських реаліях для покращення взаємодії між державними органами, громадськими структурами та міжнародними організаціями. Дослідження підкреслює важливість інтеграції гендерного аспекту у сферу забезпечення правопорядку для створення більш стійкої та справедливої системи захисту прав людини.Розглянуто також питання підвищення кваліфікації та підготовки працівників правоохоронних органів до роботи в умовах збройного конфлікту та кризових ситуацій.Акцентовано на необхідності створення спеціалізованих підрозділів і програм навчання, орієнтованих на роботу з випадками насильства за ознакою статі, що допоможе забезпечити швидке та чутливе реагування на потреби постраждалих. Представлені матеріали дослідження можуть стати ресурсом для науковців, законодавців і практиків, які працюють над вдосконаленням системи протидії гендерному насильству та покращенням умов захисту прав людини в Україні.Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення національної правової бази та розробки практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з гендерним насильством.