Anton Kurbanov
Current Organizations / Institutes
The organizations/institutes from the scholar's latest article
Anton Kurbanov has a total of 11 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Oleksiy Nikitenko
State University “Zhytomyr Polytechnic”, Zhytomyr, Ukraine
2 shared publications - Ye. Ye. Peresh
Bogomolets National Medical University, Kyiv, Ukraine
2 shared publications - Dmytro Tyshko
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
1 shared publication - Ievgenii Andrieiev
Candidate of Medical sciences Associate professor Bogomolets National Medical University
1 shared publication Maxim Bilyachenko
Bogomolets National Medical University
1 shared publication- Maxim Bilyachenko
Bogomolets National Medical University
1 shared publication
Latest Publications
- Open Access
- 29 May 2026
- Published by Ternopil State Medical University in Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука
- No. 2,p. 63-71
Порівняльна оцінка віддалених результатів гемороїдектомії та трансанальної деартеріалізації у лікуванні пацієнтів із гемороєм II–IV стадій
Мета роботи: оцінити та порівняти 5-річні результати спостереження за двома групами пацієнтів із гемороєм II–IV стадій: після виконаної трансанальної гемороїдальної деартеріалізації та гемороїдектомії із застосуванням електрогенеруючого обладнання. Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 144 пацієнтів, яких поділили на дві групи: група 1 – після виконаної трансанальної гемороїдальної деартеріалізації (transanal hemorrhoidal dearterialization, THD) (n=73), група 2 – після гемороїдектомії (n=71). Групи порівнювані за статтю і віком (p>0,05). Оцінювали дані на 1, 3, 10, 30 доби, а також через 1, 3 та 5 років після операції. Проводили повноцінний огляд хворих, включаючи аноскопію та ректоскопію, використали візуально-аналогову шкалу (ВАШ) болю, шкалу інконтиненції Wexner, опитувальник якості життя SF-36, оцінювали задоволення пацієнтів отриманим результатом. Результати. У ранньому періоді (1–10 діб) інтенсивність болю в групі після трансанальної гемороїдальної деартеріалізації була достовірно нижчою (p˂0,001). Однак через 5 років частота рецидивів (пролапсу) в групі THD склала 13,5 проти 3,4 % серед осіб після гемороїдектомії (p˂0,01). При цьому після трансанальної гемороїдальної деартеріалізації відмічено перевагу в збереженні функції сфінктера. Середній бал за шкалою Wexner через 5 років там склав 0,2±0,1 проти 2,4±1,2 у групі з виконаною гемороїдектомією із застосуванням електрогенеруючого обладнання (electro-generating equipment, EGE) (p˂0,05). А випадки анального стенозу (5,2 %) спостерігалися лише після радикального видалення вузлів. Незважаючи на більш високий ризик рецидиву птадії геморою, загальні показники якості життя (SF-36) були вищими у групі після трансанальної гемороїдальної деартеріалізації. Висновки. Гемороїдектомія з використанням електрогенеруючого обладнання є більш радикальним методом, дає надійні результати навіть при IV стадії геморою, проте пов'язана із ризиком функціональних порушень та стенозів. Метод трансанальної гемороїдальної деартеріалізації забезпечує швидку реабілітацію та краще збереження функції анального каналу, є пріоритетним у використанні для пацієнтів із ІІ–ІІІ стадіями захворювання, орієнтованих на високу якість життя.
- 29 May 2026
- Published by Ternopil State Medical University in Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука
- No. 2,p. 63-71
Open AccessПорівняльна оцінка віддалених результатів гемороїдектомії та трансанальної деартеріалізації у лікуванні пацієнтів із гемороєм II–IV стадій
Мета роботи: оцінити та порівняти 5-річні результати спостереження за двома групами пацієнтів із гемороєм II–IV стадій: після виконаної трансанальної гемороїдальної деартеріалізації та гемороїдектомії із застосуванням електрогенеруючого обладнання. Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 144 пацієнтів, яких поділили на дві групи: група 1 – після виконаної трансанальної гемороїдальної деартеріалізації (transanal hemorrhoidal dearterialization, THD) (n=73), група 2 – після гемороїдектомії (n=71). Групи порівнювані за статтю і віком (p>0,05). Оцінювали дані на 1, 3, 10, 30 доби, а також через 1, 3 та 5 років після операції. Проводили повноцінний огляд хворих, включаючи аноскопію та ректоскопію, використали візуально-аналогову шкалу (ВАШ) болю, шкалу інконтиненції Wexner, опитувальник якості життя SF-36, оцінювали задоволення пацієнтів отриманим результатом. Результати. У ранньому періоді (1–10 діб) інтенсивність болю в групі після трансанальної гемороїдальної деартеріалізації була достовірно нижчою (p˂0,001). Однак через 5 років частота рецидивів (пролапсу) в групі THD склала 13,5 проти 3,4 % серед осіб після гемороїдектомії (p˂0,01). При цьому після трансанальної гемороїдальної деартеріалізації відмічено перевагу в збереженні функції сфінктера. Середній бал за шкалою Wexner через 5 років там склав 0,2±0,1 проти 2,4±1,2 у групі з виконаною гемороїдектомією із застосуванням електрогенеруючого обладнання (electro-generating equipment, EGE) (p˂0,05). А випадки анального стенозу (5,2 %) спостерігалися лише після радикального видалення вузлів. Незважаючи на більш високий ризик рецидиву птадії геморою, загальні показники якості життя (SF-36) були вищими у групі після трансанальної гемороїдальної деартеріалізації. Висновки. Гемороїдектомія з використанням електрогенеруючого обладнання є більш радикальним методом, дає надійні результати навіть при IV стадії геморою, проте пов'язана із ризиком функціональних порушень та стенозів. Метод трансанальної гемороїдальної деартеріалізації забезпечує швидку реабілітацію та краще збереження функції анального каналу, є пріоритетним у використанні для пацієнтів із ІІ–ІІІ стадіями захворювання, орієнтованих на високу якість життя.
- Open Access
- 12 February 2026
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Public Policy and Accounting
- No. 1(13),p. 3-21
Assessment of systemic problems and consequences of public administration of human resources in the healthcare system of Ukraine
The article provides a comprehensive analysis of systemic problems and the consequences of state management of human resources in the health care system of Ukraine. It is substantiated that human resources are a key resource for the functioning of the industry, determining its ability to provide the population with quality medical services, adapt to reforms and effectively respond to crisis challenges. It was found that in 2021–2024, the healthcare system will experience a steady decline in the number of doctors and paramedical staff, a deepening of regional disparities, and an increase in the share of employees of retirement age, which indicates the aging of the human resource potential. Regional analysis showed the most critical losses in the eastern and southern regions of Ukraine, in particular in Donetsk, Luhansk, Kherson, and Zaporizhzhia, where the level of medical staffing has decreased by more than 30–50 %. In contrast, the western regions demonstrate relative stability and concentration of human resources, which form an asymmetric model of the functioning of the healthcare system. A significant decrease in the actual staffing of full-time positions by doctors and paramedical staff was identified, which is accompanied by an increase in vacancies and an increase in the load on existing employees. The study of the structure of the human resource potential showed the dominance of the secondary level of medical care and the insufficient development of the primary link, which limits the effectiveness of the preventive model of health care. It was also established that the level of certification of medical workers in most professional groups is decreasing, which negatively affects the quality of medical services and the professional stability of the industry. It was established that the current state of state management of human resource potential is characterized by systemic structural imbalances, regional unevenness and personnel shortage. The need to improve state personnel policy, introduce differentiated regional approaches and strengthen mechanisms for the reproduction of medical personnel to ensure the sustainability of the health care system of Ukraine is substantiated.
- 12 February 2026
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Public Policy and Accounting
- No. 1(13),p. 3-21
Open AccessAssessment of systemic problems and consequences of public administration of human resources in the healthcare system of Ukraine
The article provides a comprehensive analysis of systemic problems and the consequences of state management of human resources in the health care system of Ukraine. It is substantiated that human resources are a key resource for the functioning of the industry, determining its ability to provide the population with quality medical services, adapt to reforms and effectively respond to crisis challenges. It was found that in 2021–2024, the healthcare system will experience a steady decline in the number of doctors and paramedical staff, a deepening of regional disparities, and an increase in the share of employees of retirement age, which indicates the aging of the human resource potential. Regional analysis showed the most critical losses in the eastern and southern regions of Ukraine, in particular in Donetsk, Luhansk, Kherson, and Zaporizhzhia, where the level of medical staffing has decreased by more than 30–50 %. In contrast, the western regions demonstrate relative stability and concentration of human resources, which form an asymmetric model of the functioning of the healthcare system. A significant decrease in the actual staffing of full-time positions by doctors and paramedical staff was identified, which is accompanied by an increase in vacancies and an increase in the load on existing employees. The study of the structure of the human resource potential showed the dominance of the secondary level of medical care and the insufficient development of the primary link, which limits the effectiveness of the preventive model of health care. It was also established that the level of certification of medical workers in most professional groups is decreasing, which negatively affects the quality of medical services and the professional stability of the industry. It was established that the current state of state management of human resource potential is characterized by systemic structural imbalances, regional unevenness and personnel shortage. The need to improve state personnel policy, introduce differentiated regional approaches and strengthen mechanisms for the reproduction of medical personnel to ensure the sustainability of the health care system of Ukraine is substantiated.
- Open Access
- 12 February 2026
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 1(115),p. 231-240
Становлення наукового знання про державне управління потенціалом системи охорони здоров’я
У статті досліджено процес становлення та розвитку наукового знання про державне управління потенціалом системи охорони здоров’я в умовах сучасних глобальних викликів. Обґрунтовано, що система охорони здоров’я є ключовим елементом забезпечення соціальної безпеки та розвитку держави, а ефективність її функціонування безпосередньо залежить від якості державного управління та рівня використання наявного потенціалу. Мета статті полягає у становленні наукового знання про державне управління потенціалом системи охорони здоров’я. Методологічною основою дослідження є бібліометричний аналіз наукових публікацій, індексованих у міжнародних наукометричних базах Scopus та Web of Science, із використанням інструментів VOSviewer та Bibliometrix. Встановлено, що формування наукового інтересу до проблеми розпочалося у 1990-х роках, однак інтенсивне зростання публікаційної активності спостерігається після 2015 року з піком у 2020–2024 рр., що пов’язано з глобальними кризами, зокрема пандемією COVID-19. Виявлено значну нерівномірність географічного розподілу досліджень із домінуванням розвинених країн, передусім США, Великої Британії, Німеччини та Канади, що зумовлено рівнем розвитку наукової інфраструктури та обсягами фінансування. Доведено поліцентричний характер міжнародної наукової співпраці та зростання ролі азійських країн у глобальному науковому просторі. Кластерний аналіз ключових слів засвідчив міждисциплінарність досліджень, що охоплюють напрями цифровізації охорони здоров’я, громадського здоров’я, біомедичних інновацій та управління системами охорони здоров’я. Встановлено, що сучасний етап розвитку наукового знання характеризується активною інтеграцією цифрових технологій, зокрема штучного інтелекту, телемедицини та аналізу великих даних, що формує нову модель функціонування системи охорони здоров’я. Підкреслено зростання значення людського капіталу та цифрових компетентностей медичних працівників як складової потенціалу галузі.
- 12 February 2026
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 1(115),p. 231-240
Open AccessСтановлення наукового знання про державне управління потенціалом системи охорони здоров’я
У статті досліджено процес становлення та розвитку наукового знання про державне управління потенціалом системи охорони здоров’я в умовах сучасних глобальних викликів. Обґрунтовано, що система охорони здоров’я є ключовим елементом забезпечення соціальної безпеки та розвитку держави, а ефективність її функціонування безпосередньо залежить від якості державного управління та рівня використання наявного потенціалу. Мета статті полягає у становленні наукового знання про державне управління потенціалом системи охорони здоров’я. Методологічною основою дослідження є бібліометричний аналіз наукових публікацій, індексованих у міжнародних наукометричних базах Scopus та Web of Science, із використанням інструментів VOSviewer та Bibliometrix. Встановлено, що формування наукового інтересу до проблеми розпочалося у 1990-х роках, однак інтенсивне зростання публікаційної активності спостерігається після 2015 року з піком у 2020–2024 рр., що пов’язано з глобальними кризами, зокрема пандемією COVID-19. Виявлено значну нерівномірність географічного розподілу досліджень із домінуванням розвинених країн, передусім США, Великої Британії, Німеччини та Канади, що зумовлено рівнем розвитку наукової інфраструктури та обсягами фінансування. Доведено поліцентричний характер міжнародної наукової співпраці та зростання ролі азійських країн у глобальному науковому просторі. Кластерний аналіз ключових слів засвідчив міждисциплінарність досліджень, що охоплюють напрями цифровізації охорони здоров’я, громадського здоров’я, біомедичних інновацій та управління системами охорони здоров’я. Встановлено, що сучасний етап розвитку наукового знання характеризується активною інтеграцією цифрових технологій, зокрема штучного інтелекту, телемедицини та аналізу великих даних, що формує нову модель функціонування системи охорони здоров’я. Підкреслено зростання значення людського капіталу та цифрових компетентностей медичних працівників як складової потенціалу галузі.
- Open Access
- 30 December 2025
- Published by Ternopil State Medical University in Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука
- No. 4,p. 78-82
СУЧАСНІ МАЛОІНВАЗИВНІ МЕТОДИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ГЕМОРОЮ
Мета роботи: порівняти ефективність лазерної вапоризації гемороїдальних вузлів із трансанальною гемороїдальною деартеріалізацією, доповненою мукопексією у лікуванні пацієнтів, хворих на геморой ІІ стадії. Матеріали і методи. У дослідженні проаналізовано результат лікування 50 пацієнтів, хворих на геморой ІІ стадії. У 25 осіб основної групи провели субдермальну, субмукозну лазерну вапоризацію. Двадцяти п'ятьом хворим із контрольної групи виконано трансанальну гемороїдальну деартеріалізацію (THD) з мукопексією. Обидві групи були зіставні за віком та статтю. Операції проводилися під загальною анестезією у клініці хірургії одного дня, після неї порівняли больові відчуття, ускладнення та якість життя. Результати. Середня тривалість лазерної вапоризації становила 25 хв, THD із мукопексією – 35 хв. Пацієнти обох груп перебували у післяопераційній палаті 2 год, потім продовжили реабілітацію вдома. Огляди проводили на 10, 30 дні після операції та через рік. Для аналізу болю використали шкалу від 0 до 2 балів. Середня оцінка в основній групі у перший день становила 1,1 бала, у контрольній – 1,2 бала відповідно, на 10 день – 0,15 бала у першій, та 0,17 – в другій групах. Жоден з пацієнтів із першої групи не мав післяопераційного гемороїдального тромбозу чи ректальної кровотечі. У 2-х хворих із контрольної групи виявили ознаки тромбозу, який лікували медикаментозно. На 30 день в усіх осіб обох груп зафіксовано повне загоєння ран та зменшення до нормальних розмірів гемороїдальних колекторів. Аноскопічне обстеження через рік виявило у 2-х пацієнтів із першої групи збільшення одного гемороїдального колектора, яке забрали амбулаторним накладенням лігатури. Після огляду їх через місяць зафіксували одужання з нормалізацією гемороїдальних вен у розмірах. У контрольній групі через рік після операції гемороїдальні колектори були нормальних розмірів, біль у прямій кишці та епізоди кровотеч не відмічалися. Висновки. Отримані результати лазерної cубдермальної, субмукозної вапоризації при геморої II стадії є зіставними із наслідками використання THD у поєднанні з гемороїдомукопексією. Обидва методи швидко відновлюють працездатність пацієнтів і покращують їх якість життя.
- 30 December 2025
- Published by Ternopil State Medical University in Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука
- No. 4,p. 78-82
Open AccessСУЧАСНІ МАЛОІНВАЗИВНІ МЕТОДИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ГЕМОРОЮ
Мета роботи: порівняти ефективність лазерної вапоризації гемороїдальних вузлів із трансанальною гемороїдальною деартеріалізацією, доповненою мукопексією у лікуванні пацієнтів, хворих на геморой ІІ стадії. Матеріали і методи. У дослідженні проаналізовано результат лікування 50 пацієнтів, хворих на геморой ІІ стадії. У 25 осіб основної групи провели субдермальну, субмукозну лазерну вапоризацію. Двадцяти п'ятьом хворим із контрольної групи виконано трансанальну гемороїдальну деартеріалізацію (THD) з мукопексією. Обидві групи були зіставні за віком та статтю. Операції проводилися під загальною анестезією у клініці хірургії одного дня, після неї порівняли больові відчуття, ускладнення та якість життя. Результати. Середня тривалість лазерної вапоризації становила 25 хв, THD із мукопексією – 35 хв. Пацієнти обох груп перебували у післяопераційній палаті 2 год, потім продовжили реабілітацію вдома. Огляди проводили на 10, 30 дні після операції та через рік. Для аналізу болю використали шкалу від 0 до 2 балів. Середня оцінка в основній групі у перший день становила 1,1 бала, у контрольній – 1,2 бала відповідно, на 10 день – 0,15 бала у першій, та 0,17 – в другій групах. Жоден з пацієнтів із першої групи не мав післяопераційного гемороїдального тромбозу чи ректальної кровотечі. У 2-х хворих із контрольної групи виявили ознаки тромбозу, який лікували медикаментозно. На 30 день в усіх осіб обох груп зафіксовано повне загоєння ран та зменшення до нормальних розмірів гемороїдальних колекторів. Аноскопічне обстеження через рік виявило у 2-х пацієнтів із першої групи збільшення одного гемороїдального колектора, яке забрали амбулаторним накладенням лігатури. Після огляду їх через місяць зафіксували одужання з нормалізацією гемороїдальних вен у розмірах. У контрольній групі через рік після операції гемороїдальні колектори були нормальних розмірів, біль у прямій кишці та епізоди кровотеч не відмічалися. Висновки. Отримані результати лазерної cубдермальної, субмукозної вапоризації при геморої II стадії є зіставними із наслідками використання THD у поєднанні з гемороїдомукопексією. Обидва методи швидко відновлюють працездатність пацієнтів і покращують їх якість життя.
- Open Access
- 19 December 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 4(114),p. 236-256
Рівень інфраструктурного потенціалу системи охорони здоров’я України
У статті здійснено комплексну оцінку інфраструктурного потенціалу системи охорони здоров’я України як ключового елемента ресурсного забезпечення медичної галузі, що визначає доступність, безперервність і якість надання медичної допомоги населенню. Обґрунтовано, що медична інфраструктура включає мережу закладів охорони здоров’я, ліжковий фонд, матеріально-технічну базу та амбулаторно-поліклінічні потужності, які формують функціональну спроможність системи. Доведено, що в умовах медичної реформи, демографічних змін та воєнних дій в Україні відбувається суттєва трансформація просторової та функціональної структури медичної інфраструктури. Встановлено наявність виражених регіональних диспропорцій у забезпеченості медичними ресурсами, що проявляються у нерівномірному розміщенні лікарняних закладів, різному рівні ліжкового фонду та доступності амбулаторної допомоги. Проведений аналіз засвідчив концентрацію основної частини медичної інфраструктури у великих урбанізованих регіонах − Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Одеській областях та місті Києві, які характеризуються високими показниками госпіталізації, відвідуваності лікарів та забезпеченості ліжками. Натомість у регіонах, що зазнали впливу воєнних дій, фіксується критичне скорочення інфраструктурного потенціалу, руйнування медичних закладів та обмеження доступу населення до медичних послуг. Виявлено загальну тенденцію до зменшення ліжкового фонду та одночасного зростання ролі амбулаторно-поліклінічної допомоги, що відповідає сучасним підходам до реформування системи охорони здоров’я. Водночас встановлено значні відмінності у показниках використання медичної інфраструктури, зокрема тривалості перебування пацієнтів у стаціонарі та коефіцієнті використання ліжок, що свідчить про нерівномірність ефективності функціонування системи. Наголошено на необхідності удосконалення механізмів державного управління розвитком медичної інфраструктури з метою зменшення регіональних диспропорцій та забезпечення рівного доступу населення до якісної медичної допомоги.
- 19 December 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 4(114),p. 236-256
Open AccessРівень інфраструктурного потенціалу системи охорони здоров’я України
У статті здійснено комплексну оцінку інфраструктурного потенціалу системи охорони здоров’я України як ключового елемента ресурсного забезпечення медичної галузі, що визначає доступність, безперервність і якість надання медичної допомоги населенню. Обґрунтовано, що медична інфраструктура включає мережу закладів охорони здоров’я, ліжковий фонд, матеріально-технічну базу та амбулаторно-поліклінічні потужності, які формують функціональну спроможність системи. Доведено, що в умовах медичної реформи, демографічних змін та воєнних дій в Україні відбувається суттєва трансформація просторової та функціональної структури медичної інфраструктури. Встановлено наявність виражених регіональних диспропорцій у забезпеченості медичними ресурсами, що проявляються у нерівномірному розміщенні лікарняних закладів, різному рівні ліжкового фонду та доступності амбулаторної допомоги. Проведений аналіз засвідчив концентрацію основної частини медичної інфраструктури у великих урбанізованих регіонах − Дніпропетровській, Харківській, Львівській, Одеській областях та місті Києві, які характеризуються високими показниками госпіталізації, відвідуваності лікарів та забезпеченості ліжками. Натомість у регіонах, що зазнали впливу воєнних дій, фіксується критичне скорочення інфраструктурного потенціалу, руйнування медичних закладів та обмеження доступу населення до медичних послуг. Виявлено загальну тенденцію до зменшення ліжкового фонду та одночасного зростання ролі амбулаторно-поліклінічної допомоги, що відповідає сучасним підходам до реформування системи охорони здоров’я. Водночас встановлено значні відмінності у показниках використання медичної інфраструктури, зокрема тривалості перебування пацієнтів у стаціонарі та коефіцієнті використання ліжок, що свідчить про нерівномірність ефективності функціонування системи. Наголошено на необхідності удосконалення механізмів державного управління розвитком медичної інфраструктури з метою зменшення регіональних диспропорцій та забезпечення рівного доступу населення до якісної медичної допомоги.
- Open Access
- 19 December 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Public Policy and Accounting
- No. 2(12),p. 42-52
Methodology of public administration of healthcare system potential
The article explores the theoretical and methodological foundations of public administration of the healthcare system potential as a complex multi-level object of public administration. The expediency of applying a systemic approach is substantiated, which allows considering the potential of the healthcare system as an integrated set of interconnected elements and relationships that form its holistic properties and determine the effectiveness of its functioning. It is determined that the potential of the healthcare system is not reduced to a set of social relations, but acts as their qualitative characteristic, reflecting the system's capacity to provide an appropriate level of medical services, public health, and efficient use of resources. The content of the public administration methodology is revealed through the interaction between the subject and the object of management, as well as through a set of methods, goals, functions, and resources. The composition of public administration subjects−which include central executive bodies, regional administration, and local self-government−is systematized, and their role in the formation and implementation of state healthcare policy is defined. Particular attention is paid to the differentiation and characterization of the potential’s components: human resources, financial, and infrastructural. The paper proposes a classification of methods for public administration of the healthcare system potential by the nature of impact (direct and indirect), content (administrative, economic, socio-psychological, and others), form of implementation (legal and organizational), and orientation. It is proved that management efficiency is ensured by a combination of imperative and stimulating instruments of influence, as well as the implementation of modern digital, strategic, and program-target methods. The importance of feedback as a key element of the methodology, implemented through monitoring, performance evaluation, and adjustment of management decisions, is separately substantiated. It is established that the transformation of the public administration methodology should be based on adaptability, consistency, and orientation toward the strategic development goals of the healthcare system in the face of modern challenges.
- 19 December 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Public Policy and Accounting
- No. 2(12),p. 42-52
Open AccessMethodology of public administration of healthcare system potential
The article explores the theoretical and methodological foundations of public administration of the healthcare system potential as a complex multi-level object of public administration. The expediency of applying a systemic approach is substantiated, which allows considering the potential of the healthcare system as an integrated set of interconnected elements and relationships that form its holistic properties and determine the effectiveness of its functioning. It is determined that the potential of the healthcare system is not reduced to a set of social relations, but acts as their qualitative characteristic, reflecting the system's capacity to provide an appropriate level of medical services, public health, and efficient use of resources. The content of the public administration methodology is revealed through the interaction between the subject and the object of management, as well as through a set of methods, goals, functions, and resources. The composition of public administration subjects−which include central executive bodies, regional administration, and local self-government−is systematized, and their role in the formation and implementation of state healthcare policy is defined. Particular attention is paid to the differentiation and characterization of the potential’s components: human resources, financial, and infrastructural. The paper proposes a classification of methods for public administration of the healthcare system potential by the nature of impact (direct and indirect), content (administrative, economic, socio-psychological, and others), form of implementation (legal and organizational), and orientation. It is proved that management efficiency is ensured by a combination of imperative and stimulating instruments of influence, as well as the implementation of modern digital, strategic, and program-target methods. The importance of feedback as a key element of the methodology, implemented through monitoring, performance evaluation, and adjustment of management decisions, is separately substantiated. It is established that the transformation of the public administration methodology should be based on adaptability, consistency, and orientation toward the strategic development goals of the healthcare system in the face of modern challenges.
- Open Access
- 27 September 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 3(113)
Функціональні особливості методології державного управління потенціалом системи охорони здоров’я
У статті досліджено функціональні особливості методології державного управління потенціалом системи охорони здоров’я як складного, багаторівневого та міжгалузевого об’єкта. Обґрунтовано, що ефективність державно-управлінських рішень у медичній сфері безпосередньо залежить від рівня сформованості та реалізації потенціалу системи, який охоплює не лише наявні ресурси, а й можливості їх мобілізації та використання під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Визначено ключові властивості системи охорони здоров’я, що формують методологічні засади управління її потенціалом, зокрема: міжгалузевість, професійність, динамічність, соціальність, високий рівень заінтересованості, наукоємність і багаторівневість. Доведено, що зазначені властивості обумовлюють специфіку формування завдань системи охорони здоров’я, які запропоновано класифікувати за змістовним (медичні, організаційні, управлінські) та часовим (загальні та періодичні) критеріями. Акцентовано увагу на взаємозв’язку між завданнями системи та її потенціалом, що проявляється як у можливості реалізації управлінських рішень, так і в забезпеченні сталого розвитку галузі. Уточнено зміст поняття «потенціал системи охорони здоров’я», який визначено як сукупність кадрових, фінансових та інфраструктурних ресурсів і можливостей їх ефективного використання для досягнення цілей збереження та покращення громадського здоров’я. Обґрунтовано доцільність аналізу потенціалу на різних рівнях управління: державному, регіональному, рівні територіальних громад та окремих закладів охорони здоров’я. Особливу увагу приділено впливу сучасних викликів, зокрема воєнних, економічних та інституційних факторів, на зниження та трансформацію потенціалу системи охорони здоров’я України. Визначено, що вдосконалення методології державного управління має ґрунтуватися на інтеграції інноваційних підходів, розвитку кадрового потенціалу, оптимізації фінансування та модернізації інфраструктури. Отримані результати формують наукову основу для подальшого розвитку теорії та практики державного управління у сфері охорони здоров’я.
- 27 September 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 3(113)
Open AccessФункціональні особливості методології державного управління потенціалом системи охорони здоров’я
У статті досліджено функціональні особливості методології державного управління потенціалом системи охорони здоров’я як складного, багаторівневого та міжгалузевого об’єкта. Обґрунтовано, що ефективність державно-управлінських рішень у медичній сфері безпосередньо залежить від рівня сформованості та реалізації потенціалу системи, який охоплює не лише наявні ресурси, а й можливості їх мобілізації та використання під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Визначено ключові властивості системи охорони здоров’я, що формують методологічні засади управління її потенціалом, зокрема: міжгалузевість, професійність, динамічність, соціальність, високий рівень заінтересованості, наукоємність і багаторівневість. Доведено, що зазначені властивості обумовлюють специфіку формування завдань системи охорони здоров’я, які запропоновано класифікувати за змістовним (медичні, організаційні, управлінські) та часовим (загальні та періодичні) критеріями. Акцентовано увагу на взаємозв’язку між завданнями системи та її потенціалом, що проявляється як у можливості реалізації управлінських рішень, так і в забезпеченні сталого розвитку галузі. Уточнено зміст поняття «потенціал системи охорони здоров’я», який визначено як сукупність кадрових, фінансових та інфраструктурних ресурсів і можливостей їх ефективного використання для досягнення цілей збереження та покращення громадського здоров’я. Обґрунтовано доцільність аналізу потенціалу на різних рівнях управління: державному, регіональному, рівні територіальних громад та окремих закладів охорони здоров’я. Особливу увагу приділено впливу сучасних викликів, зокрема воєнних, економічних та інституційних факторів, на зниження та трансформацію потенціалу системи охорони здоров’я України. Визначено, що вдосконалення методології державного управління має ґрунтуватися на інтеграції інноваційних підходів, розвитку кадрового потенціалу, оптимізації фінансування та модернізації інфраструктури. Отримані результати формують наукову основу для подальшого розвитку теорії та практики державного управління у сфері охорони здоров’я.
- Open Access
- 24 June 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 2(112),p. 238-244
Фактори впливу на державне управління потенціалом системи охорони здоров’я як об’єкта наукового дослідження
У статті досліджено фактори впливу на державне управління потенціалом системи охорони здоров’я як складного та багаторівневого об’єкта наукового дослідження. Обґрунтовано, що ефективність функціонування та розвиток системи охорони здоров’я визначаються сукупністю взаємопов’язаних внутрішніх і зовнішніх чинників, які формують її адаптивність, стійкість та здатність реагувати на сучасні виклики. Наголошено на важливості ідентифікації, систематизації та оцінки факторів впливу як передумови формування ефективної державної політики у сфері охорони здоров’я, визначення пріоритетів розвитку та забезпечення інтеграції національної системи у міжнародний медичний простір. У межах дослідження узагальнено наукові підходи до класифікації факторів та запропоновано їх поділ на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх факторів належать фінансово-економічні, організаційно-управлінські, інфраструктурно-технологічні, кадрові та ментально-психологічні, які безпосередньо визначають ресурсний, інституційний і функціональний потенціал системи. Зовнішні фактори охоплюють демографічні, санітарно-епідеміологічні, соціально-економічні, екологічні, безпеково-політичні та техніко-технологічні чинники, що формують середовище функціонування системи та впливають на потреби у медичних послугах і напрями її трансформації. Доведено, що зазначені фактори мають комплексний, динамічний і взаємозалежний характер, що обумовлює необхідність їх системного врахування у процесах державного управління та стратегічного планування. Особливу увагу приділено ролі цифровізації, інноваційних технологій, людського капіталу та соціальних детермінант здоров’я у формуванні сучасної моделі розвитку системи охорони здоров’я. Встановлено, що врахування сукупності факторів впливу створює методологічне підґрунтя для підвищення ефективності управління, прогнозування розвитку та забезпечення стійкості системи охорони здоров’я в умовах кризових викликів і довгострокових суспільних трансформацій.
- 24 June 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Економіка, управління та адміністрування
- No. 2(112),p. 238-244
Open AccessФактори впливу на державне управління потенціалом системи охорони здоров’я як об’єкта наукового дослідження
У статті досліджено фактори впливу на державне управління потенціалом системи охорони здоров’я як складного та багаторівневого об’єкта наукового дослідження. Обґрунтовано, що ефективність функціонування та розвиток системи охорони здоров’я визначаються сукупністю взаємопов’язаних внутрішніх і зовнішніх чинників, які формують її адаптивність, стійкість та здатність реагувати на сучасні виклики. Наголошено на важливості ідентифікації, систематизації та оцінки факторів впливу як передумови формування ефективної державної політики у сфері охорони здоров’я, визначення пріоритетів розвитку та забезпечення інтеграції національної системи у міжнародний медичний простір. У межах дослідження узагальнено наукові підходи до класифікації факторів та запропоновано їх поділ на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх факторів належать фінансово-економічні, організаційно-управлінські, інфраструктурно-технологічні, кадрові та ментально-психологічні, які безпосередньо визначають ресурсний, інституційний і функціональний потенціал системи. Зовнішні фактори охоплюють демографічні, санітарно-епідеміологічні, соціально-економічні, екологічні, безпеково-політичні та техніко-технологічні чинники, що формують середовище функціонування системи та впливають на потреби у медичних послугах і напрями її трансформації. Доведено, що зазначені фактори мають комплексний, динамічний і взаємозалежний характер, що обумовлює необхідність їх системного врахування у процесах державного управління та стратегічного планування. Особливу увагу приділено ролі цифровізації, інноваційних технологій, людського капіталу та соціальних детермінант здоров’я у формуванні сучасної моделі розвитку системи охорони здоров’я. Встановлено, що врахування сукупності факторів впливу створює методологічне підґрунтя для підвищення ефективності управління, прогнозування розвитку та забезпечення стійкості системи охорони здоров’я в умовах кризових викликів і довгострокових суспільних трансформацій.
- Open Access
- 27 March 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Public Policy and Accounting
- No. 1(11)
Characteristics of the healthcare system potential as an object of public administration
The article examines the potential of the healthcare system as a complex, multi-level, and multifunctional object of public administration. It is substantiated that effective potential management is a key prerequisite for ensuring the system's resilience to crisis challenges, improving the quality of medical services, and forming long-term development strategies for the industry. It is determined that the potential of the healthcare system functions as a strategic resource, a tool for optimizing the use of limited resources, a means of increasing investment attractiveness, and a foundation for innovative development. The prerequisites for the transformation of Ukraine's healthcare system are analyzed, specifically the consequences of the post-Soviet model's functioning, imperfect financial support, personnel shortages, infrastructural obsolescence, and the impact of modern crisis factors, including military actions. The necessity of transitioning to a new model of public administration, focused on the development of potential as a system-forming element, is justified. The main components of healthcare system potential are identified and structured: human resources (personnel), financial, and infrastructural. The content of human resource potential is revealed through its functional subsystems (medical, educational-scientific, organizational-managerial) and properties (professional-qualificational, quantitative-structural, gender-age). The sources of its formation are characterized, including the higher education system, staff retraining, and international mobility. Financial potential is considered as a set of resources and mechanisms for their mobilization and utilization, highlighting resource, investment, international, institutional, legal, and procedural components. Infrastructural potential is presented through network-subject, innovative-technological, engineering-technical, transport-logistics, information-digital, and energy components. Special attention is paid to the adaptive-reserve component of potential as the basis for making strategic public administration decisions under conditions of uncertainty and crises. It is proven that the potential of the healthcare system is cross-sectoral in nature and is influenced by educational, social, financial, investment, and security policies. The proposed approaches allow for the improvement of the methodology of public administration in the sector and the enhancement of its efficiency.
- 27 March 2025
- Published by Zhytomyr Polytechnic State University in Public Policy and Accounting
- No. 1(11)
Open AccessCharacteristics of the healthcare system potential as an object of public administration
The article examines the potential of the healthcare system as a complex, multi-level, and multifunctional object of public administration. It is substantiated that effective potential management is a key prerequisite for ensuring the system's resilience to crisis challenges, improving the quality of medical services, and forming long-term development strategies for the industry. It is determined that the potential of the healthcare system functions as a strategic resource, a tool for optimizing the use of limited resources, a means of increasing investment attractiveness, and a foundation for innovative development. The prerequisites for the transformation of Ukraine's healthcare system are analyzed, specifically the consequences of the post-Soviet model's functioning, imperfect financial support, personnel shortages, infrastructural obsolescence, and the impact of modern crisis factors, including military actions. The necessity of transitioning to a new model of public administration, focused on the development of potential as a system-forming element, is justified. The main components of healthcare system potential are identified and structured: human resources (personnel), financial, and infrastructural. The content of human resource potential is revealed through its functional subsystems (medical, educational-scientific, organizational-managerial) and properties (professional-qualificational, quantitative-structural, gender-age). The sources of its formation are characterized, including the higher education system, staff retraining, and international mobility. Financial potential is considered as a set of resources and mechanisms for their mobilization and utilization, highlighting resource, investment, international, institutional, legal, and procedural components. Infrastructural potential is presented through network-subject, innovative-technological, engineering-technical, transport-logistics, information-digital, and energy components. Special attention is paid to the adaptive-reserve component of potential as the basis for making strategic public administration decisions under conditions of uncertainty and crises. It is proven that the potential of the healthcare system is cross-sectoral in nature and is influenced by educational, social, financial, investment, and security policies. The proposed approaches allow for the improvement of the methodology of public administration in the sector and the enhancement of its efficiency.
- Open Access
- 30 August 2023
- Published by Amazonia Investiga in Revista Amazonia Investiga
- Vol. 12 (68) , 333-345
The effectiveness of quality management strategies in health care organizations: an analysis of quality standards implementation and clinical performance improvement
- 30 August 2023
- Published by Amazonia Investiga in Revista Amazonia Investiga
- Vol. 12 (68) , 333-345
Open AccessThe effectiveness of quality management strategies in health care organizations: an analysis of quality standards implementation and clinical performance improvement