Володимир Васильович Іванців
Research Interests
Володимир Васильович Іванців has a total of 3 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Леся Володимирівна Бусленко
Lesya Ukrainka Volyn National University
2 shared publications - V. S. Tepliuk
Lesya Ukrainka Volyn national university, Lutsk, Ukraine
1 shared publication - Марія Григорівна Білецька1 shared publication
Latest Publications
- Open Access
- 31 October 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Слобожанський науковий вісник. Серія: Природничі науки
- No. 2,p. 87-93
БІОІНДИКАЦІЙНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ҐРУНТОВИХ БЕЗХРЕБЕТНИХ В ЕКОСИСТЕМАХ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ
У статті наведено результати дослідження біоіндикаційної ефективності ґрунтових безхребетних у межах чотирьох типів екосистем із різним рівнем антропогенного навантаження (умовно-природна, агроекосистема, урбанізована, техногенна), розташованих у межах Волинській області. Умовно-природна ділянка (Ботанічний заказник загальнодержавного значення «Воротнів» поблизу м. Луцьк) характеризувалася найвищими значеннями показників: чисельність мезофауни становила 1212 екз./м², кількість таксонів – 14, індекс Шеннона – 2,18, індекс домінування Сімпсона (D) – 0,87. У техногенній зоні (промислова територія поблизу ПрАТ «Цумань» у селищі Цумань) чисельність мезофауни знижувалась до 528 екз./м², що відображає істотне зменшення біотичного різноманіття внаслідок деградаційних змін ґрунтового середовища. В агроекосистемі (сільськогосподарські угіддя поблизу села Гірка Полонка) та урбанізованій зоні (зелена смуга центральної частини м. Луцьк) чисельність фауни становила 662 та 734 екз./м², а кількість таксонів – 10 та 9, відповідно. Індекси різноманіття знижувалися за градієнтом порушення: H′ змінювався від 2,18 (природна) до 1,12 (техногенна); D – від 0,87 до 0,53. Виявлено сильну позитивну кореляцію між чисельністю безхребетних і вмістом органічної речовини (R² = 0,952), що вказує на трофічну зумовленість формування угруповань. У стабільних умовах домінували Oribatida, Collembola і Lumbricidae, у техногенній – Collembola (43 %) і Gamasina (31 %), що вказує на домінування пластичних, швидко репродуктивних форм із коротким життєвим циклом. Умовно-природну ділянку характеризувала висока частка сапротрофних форм (сукупно понад 70 %), тоді як у трансформованих екосистемах зростала частка евритопних груп, зокрема мікрофагів із широким екологічним діапазоном. Результати дослідження підтверджують високу чутливість структури мезофауни до антропогенного пресу та обґрунтовують доцільність її використання як надійного індикатора в рамках біомоніторингу для екологічної діагностики ґрунтів, що зазнають техногенного впливу різної інтенсивності.
- 31 October 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Слобожанський науковий вісник. Серія: Природничі науки
- No. 2,p. 87-93
Open AccessБІОІНДИКАЦІЙНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ҐРУНТОВИХ БЕЗХРЕБЕТНИХ В ЕКОСИСТЕМАХ ІЗ РІЗНИМ РІВНЕМ АНТРОПОГЕННОГО НАВАНТАЖЕННЯ
У статті наведено результати дослідження біоіндикаційної ефективності ґрунтових безхребетних у межах чотирьох типів екосистем із різним рівнем антропогенного навантаження (умовно-природна, агроекосистема, урбанізована, техногенна), розташованих у межах Волинській області. Умовно-природна ділянка (Ботанічний заказник загальнодержавного значення «Воротнів» поблизу м. Луцьк) характеризувалася найвищими значеннями показників: чисельність мезофауни становила 1212 екз./м², кількість таксонів – 14, індекс Шеннона – 2,18, індекс домінування Сімпсона (D) – 0,87. У техногенній зоні (промислова територія поблизу ПрАТ «Цумань» у селищі Цумань) чисельність мезофауни знижувалась до 528 екз./м², що відображає істотне зменшення біотичного різноманіття внаслідок деградаційних змін ґрунтового середовища. В агроекосистемі (сільськогосподарські угіддя поблизу села Гірка Полонка) та урбанізованій зоні (зелена смуга центральної частини м. Луцьк) чисельність фауни становила 662 та 734 екз./м², а кількість таксонів – 10 та 9, відповідно. Індекси різноманіття знижувалися за градієнтом порушення: H′ змінювався від 2,18 (природна) до 1,12 (техногенна); D – від 0,87 до 0,53. Виявлено сильну позитивну кореляцію між чисельністю безхребетних і вмістом органічної речовини (R² = 0,952), що вказує на трофічну зумовленість формування угруповань. У стабільних умовах домінували Oribatida, Collembola і Lumbricidae, у техногенній – Collembola (43 %) і Gamasina (31 %), що вказує на домінування пластичних, швидко репродуктивних форм із коротким життєвим циклом. Умовно-природну ділянку характеризувала висока частка сапротрофних форм (сукупно понад 70 %), тоді як у трансформованих екосистемах зростала частка евритопних груп, зокрема мікрофагів із широким екологічним діапазоном. Результати дослідження підтверджують високу чутливість структури мезофауни до антропогенного пресу та обґрунтовують доцільність її використання як надійного індикатора в рамках біомоніторингу для екологічної діагностики ґрунтів, що зазнають техногенного впливу різної інтенсивності.
- 31 July 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Природнича освіта та наука
- No. 3,p. 28-35
ЕВОЛЮЦІЙНІ АСПЕКТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ ҐРУНТОВИХ БІОІНДИКАТОРІВ ДО ЗАБРУДНЕННЯ
Актуальність дослідження зумовлена посиленням антропогенного тиску на ґрунтові екосистеми, що супроводжується зростанням рівнів хімічного забруднення, насамперед важкими металами, пестицидами, нафтопродуктами та мікропластиком. Така ситуація вимагає поглибленого аналізу еволюційних механізмів, які забезпечують виживання ґрунтових організмів та підтримку функціональної стійкості екосистем. У статті розглядаються еволюційні аспекти формування толерантності ґрунтових біоіндикаторів до дії ксенобіотиків різного походження. Узагальнено сучасні уявлення про основні механізми адаптації, серед яких провідну роль відіграють генетичні мутації, епігенетичні модифікації, фенотипова пластичність, симбіотичні взаємодії та імунологічні перебудови. Особливу увагу приділено аналізу наслідків толерантності для структури біоценозів, зміни видової різноманітності та потенціалу екосистем до самовідновлення. Обґрунтовано доцільність використання ґрунтових безхребетних та мікроорганізмів як біоіндикаторів у системах моніторингу екологічного стану ґрунтів, оцінки рівня екологічного ризику та планування заходів із біоремедіації. Наведено приклади специфічних адаптивних відповідей організмів, що сформувалися в умовах хронічного впливу забруднювачів, та охарактеризовано типові еволюційні стратегії виживання. Проте еволюційна толерантність має і негативні екологічні наслідки. Серед них – зниження видового різноманіття, спрощення структури ґрунтових біоценозів, утрата функціональної різнорідності. У результаті спостерігається зміщення від рівноважної екосистемної моделі до спрощеної, домінованої толерантними, але менш екологічно ефективними формами. Зазначено, що вивчення даних процесів має велике значення для прогнозування змін у функціонуванні ґрунтових екосистем у контексті сталого природокористування та охорони довкілля. У контексті сучасних глобальних змін клімату, урбанізації та інтенсифікації сільського господарства проблема забруднення ґрунтів та відповідної адаптації біоти набуває нової актуальності. Вивчення еволюційної толерантності має стати основою для міждисциплінарних досліджень у сферах екотоксикології, ґрунтознавства, геноміки та екологічного менеджменту.
- 31 July 2025
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Природнича освіта та наука
- No. 3,p. 28-35
ЕВОЛЮЦІЙНІ АСПЕКТИ ТОЛЕРАНТНОСТІ ҐРУНТОВИХ БІОІНДИКАТОРІВ ДО ЗАБРУДНЕННЯ
Актуальність дослідження зумовлена посиленням антропогенного тиску на ґрунтові екосистеми, що супроводжується зростанням рівнів хімічного забруднення, насамперед важкими металами, пестицидами, нафтопродуктами та мікропластиком. Така ситуація вимагає поглибленого аналізу еволюційних механізмів, які забезпечують виживання ґрунтових організмів та підтримку функціональної стійкості екосистем. У статті розглядаються еволюційні аспекти формування толерантності ґрунтових біоіндикаторів до дії ксенобіотиків різного походження. Узагальнено сучасні уявлення про основні механізми адаптації, серед яких провідну роль відіграють генетичні мутації, епігенетичні модифікації, фенотипова пластичність, симбіотичні взаємодії та імунологічні перебудови. Особливу увагу приділено аналізу наслідків толерантності для структури біоценозів, зміни видової різноманітності та потенціалу екосистем до самовідновлення. Обґрунтовано доцільність використання ґрунтових безхребетних та мікроорганізмів як біоіндикаторів у системах моніторингу екологічного стану ґрунтів, оцінки рівня екологічного ризику та планування заходів із біоремедіації. Наведено приклади специфічних адаптивних відповідей організмів, що сформувалися в умовах хронічного впливу забруднювачів, та охарактеризовано типові еволюційні стратегії виживання. Проте еволюційна толерантність має і негативні екологічні наслідки. Серед них – зниження видового різноманіття, спрощення структури ґрунтових біоценозів, утрата функціональної різнорідності. У результаті спостерігається зміщення від рівноважної екосистемної моделі до спрощеної, домінованої толерантними, але менш екологічно ефективними формами. Зазначено, що вивчення даних процесів має велике значення для прогнозування змін у функціонуванні ґрунтових екосистем у контексті сталого природокористування та охорони довкілля. У контексті сучасних глобальних змін клімату, урбанізації та інтенсифікації сільського господарства проблема забруднення ґрунтів та відповідної адаптації біоти набуває нової актуальності. Вивчення еволюційної толерантності має стати основою для міждисциплінарних досліджень у сферах екотоксикології, ґрунтознавства, геноміки та екологічного менеджменту.