Олена Матвієнко
Current Organizations / Institutes
The organizations/institutes from the scholar's latest article
Research Subjects
Олена Матвієнко has a total of 35 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:
- Тарас Олефіренко
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
6 shared publications - Марта Химич
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
4 shared publications - М. М. Євдокимов
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
3 shared publications - Iryna Matviіenko
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
2 shared publications - Дар'я Губарєва
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
2 shared publications - Наталія Ведмеденко
Український державний університет імені Михайла Драгоманова
2 shared publications
Latest Publications
- 30 October 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Innovate Pedagogy
- No. 100,p. 219-226
АРХІТЕКТОНІКА НАУКОВОГО АПАРАТУ ДИСЕРТАЦІЇ В СИСТЕМІ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
В статті досліджено архітектоніку науко- вого апарату дисертації в системі педа- гогічного дослідження. Обґрунтовано, що сучасні тенденції розвитку педагогічної науки, інтеграція українського наукового простору до Європейського дослідницького простору, цифровізація наукової діяльності, поширення принципів відкритої науки та посилення вимог до академічної доброчес- ності актуалізують необхідність пере- осмислення структурної організації науко- вого апарату дисертації як методологічної основи проєктування педагогічного дослі- дження. Визначено, що якість, логічна послі- довність, концептуальна цілісність і мето- дологічна обґрунтованість дисертаційного дослідження значною мірою залежать від архітектоніки його наукового апарату, яка забезпечує узгодженість усіх структурних компонентів наукового пошуку. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння сутності архітектоніки науко- вого апарату дисертації, визначено її місце в системі педагогічного дослідження та взаємозв’язок із методологією, концепцією, логікою й технологією наукового пошуку. Доведено, що архітектоніку наукового апа- рату доцільно розглядати як цілісну струк- турно-функціональну модель організації дослідження, яка відображає закономірності взаємозв’язку між його основними компонен- тами, забезпечує їх методологічну узгодже- ність, концептуальну єдність і послідов- ність реалізації всіх етапів дослідницького процесу. Розкрито особливості внутріш- ньої організації наукового апарату, що ґрунтується на взаємній детермінації його структурних елементів, їх функціональній взаємозалежності та підпорядкованості досягненню єдиної наукової мети. Здійснено структурно-функціональний аналіз основних компонентів наукового апарату дисертації, визначено їх змістове наповнення, методо- логічне призначення та роль у забезпеченні цілісності педагогічного дослідження. Запропоновано авторське бачення архітек- тоніки наукового апарату дисертації як багаторівневої методологічної конструкції, у межах якої кожний структурний компонент логічно випливає з попереднього, конкрети- зує його зміст і водночас створює методо- логічні передумови для формування наступ- ного. Обґрунтовано, що ефективність архітектоніки наукового апарату забез- печується інтеграцією концептуальних, змістових, процесуальних і результативних складників педагогічного дослідження в єдину систему, яка визначає внутрішню логіку наукового пошуку, достовірність отриманих результатів, їх наукову новизну та прак- тичну значущість. Доведено, що в умовах сучасної трансформації науки архітекто- ніка наукового апарату дисертації виступає методологічною моделлю організації педаго- гічного дослідження, забезпечує його відповід- ність сучасним науковим стандартам, прин- ципам академічної доброчесності та сприяє формуванню дослідницької компетентності майбутніх докторів філософії.
- 30 October 2026
- Published by Publishing House Helvetica (Publications) in Innovate Pedagogy
- No. 100,p. 219-226
АРХІТЕКТОНІКА НАУКОВОГО АПАРАТУ ДИСЕРТАЦІЇ В СИСТЕМІ ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
В статті досліджено архітектоніку науко- вого апарату дисертації в системі педа- гогічного дослідження. Обґрунтовано, що сучасні тенденції розвитку педагогічної науки, інтеграція українського наукового простору до Європейського дослідницького простору, цифровізація наукової діяльності, поширення принципів відкритої науки та посилення вимог до академічної доброчес- ності актуалізують необхідність пере- осмислення структурної організації науко- вого апарату дисертації як методологічної основи проєктування педагогічного дослі- дження. Визначено, що якість, логічна послі- довність, концептуальна цілісність і мето- дологічна обґрунтованість дисертаційного дослідження значною мірою залежать від архітектоніки його наукового апарату, яка забезпечує узгодженість усіх структурних компонентів наукового пошуку. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння сутності архітектоніки науко- вого апарату дисертації, визначено її місце в системі педагогічного дослідження та взаємозв’язок із методологією, концепцією, логікою й технологією наукового пошуку. Доведено, що архітектоніку наукового апа- рату доцільно розглядати як цілісну струк- турно-функціональну модель організації дослідження, яка відображає закономірності взаємозв’язку між його основними компонен- тами, забезпечує їх методологічну узгодже- ність, концептуальну єдність і послідов- ність реалізації всіх етапів дослідницького процесу. Розкрито особливості внутріш- ньої організації наукового апарату, що ґрунтується на взаємній детермінації його структурних елементів, їх функціональній взаємозалежності та підпорядкованості досягненню єдиної наукової мети. Здійснено структурно-функціональний аналіз основних компонентів наукового апарату дисертації, визначено їх змістове наповнення, методо- логічне призначення та роль у забезпеченні цілісності педагогічного дослідження. Запропоновано авторське бачення архітек- тоніки наукового апарату дисертації як багаторівневої методологічної конструкції, у межах якої кожний структурний компонент логічно випливає з попереднього, конкрети- зує його зміст і водночас створює методо- логічні передумови для формування наступ- ного. Обґрунтовано, що ефективність архітектоніки наукового апарату забез- печується інтеграцією концептуальних, змістових, процесуальних і результативних складників педагогічного дослідження в єдину систему, яка визначає внутрішню логіку наукового пошуку, достовірність отриманих результатів, їх наукову новизну та прак- тичну значущість. Доведено, що в умовах сучасної трансформації науки архітекто- ніка наукового апарату дисертації виступає методологічною моделлю організації педаго- гічного дослідження, забезпечує його відповід- ність сучасним науковим стандартам, прин- ципам академічної доброчесності та сприяє формуванню дослідницької компетентності майбутніх докторів філософії.
- 27 October 2026
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in Scientific journal of Dragomanov Ukrainian state university. Series 5. Pedagogical sciences: realities and perspectives
- No. 112,p. 78-84
МЕТОДОЛОГІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОБҐРУНТУВАННЯ НАУКОВОГО РЕЗУЛЬТАТУ
У статті досліджено сучасні підходи до обґрунтування наукового результату дисертаційного дослідження з педа- гогіки. Обґрунтовано необхідність узгодження змісту наукових тверджень, методологічних підстав їх отримання, доказів, процедур перевірки та меж висновків. Дослідження має теоретико-методологічний характер; застосовано понятійний аналіз, порівняння, систематизацію, теоретичне узагальнення та концептуальне моделювання. Уточнено сутність обґрунтування наукового результату як послідовного встановлення й представлення підстав для прийнят- тя наукового твердження з урахуванням його змісту, способу отримання та дослідницьких обмежень. Розмежовано новизну, достовірність, теоретичну і практичну значущість результату та визначено необхідність окремої аргумен- тації кожної із цих характеристик. Розкрито можливості й межі застосування сучасних методологічних підходів до обґрунтування теоретичних, кількісних, якісних та інтегрованих результатів. Визначено, що добір доказових підстав і процедур перевірки має від- повідати характеру наукового твердження та вихідним методологічним припущенням. Систематизовано п’ять кри- теріїв обґрунтованості результату: методологічну узгодженість, відповідність і достатність доказових підстав, прозорість дослідницьких процедур, рефлексивність аргументації та пропорційність висновків доказам. Конкретизо- вано їх зміст з урахуванням специфіки різних типів результатів педагогічної дисертації. Наголошено на необхідності врахування альтернативних пояснень, обмежень дослідницького дизайну та освітнього контексту під час інтерпре- тації отриманих даних. Запропоновано авторську схему «тип наукового результату – методологічні припущення – доказові підстави – процедури перевірки – межі висновків». Її особливістю є співвіднесення зазначених складників на рівні окремого науко- вого твердження, що дає змогу розмежовувати запропоновані, теоретично обґрунтовані та емпірично підтвердже- ні положення. Окреслено можливості використання схеми під час проєктування дисертації, наукового керівництва, рецензування та методологічної підготовки аспірантів. Визначено теоретичний статус розробки й необхідність подальшої перевірки її практичної придатності на матеріалі конкретних дисертацій.
- 27 October 2026
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in Scientific journal of Dragomanov Ukrainian state university. Series 5. Pedagogical sciences: realities and perspectives
- No. 112,p. 78-84
МЕТОДОЛОГІЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ОБҐРУНТУВАННЯ НАУКОВОГО РЕЗУЛЬТАТУ
У статті досліджено сучасні підходи до обґрунтування наукового результату дисертаційного дослідження з педа- гогіки. Обґрунтовано необхідність узгодження змісту наукових тверджень, методологічних підстав їх отримання, доказів, процедур перевірки та меж висновків. Дослідження має теоретико-методологічний характер; застосовано понятійний аналіз, порівняння, систематизацію, теоретичне узагальнення та концептуальне моделювання. Уточнено сутність обґрунтування наукового результату як послідовного встановлення й представлення підстав для прийнят- тя наукового твердження з урахуванням його змісту, способу отримання та дослідницьких обмежень. Розмежовано новизну, достовірність, теоретичну і практичну значущість результату та визначено необхідність окремої аргумен- тації кожної із цих характеристик. Розкрито можливості й межі застосування сучасних методологічних підходів до обґрунтування теоретичних, кількісних, якісних та інтегрованих результатів. Визначено, що добір доказових підстав і процедур перевірки має від- повідати характеру наукового твердження та вихідним методологічним припущенням. Систематизовано п’ять кри- теріїв обґрунтованості результату: методологічну узгодженість, відповідність і достатність доказових підстав, прозорість дослідницьких процедур, рефлексивність аргументації та пропорційність висновків доказам. Конкретизо- вано їх зміст з урахуванням специфіки різних типів результатів педагогічної дисертації. Наголошено на необхідності врахування альтернативних пояснень, обмежень дослідницького дизайну та освітнього контексту під час інтерпре- тації отриманих даних. Запропоновано авторську схему «тип наукового результату – методологічні припущення – доказові підстави – процедури перевірки – межі висновків». Її особливістю є співвіднесення зазначених складників на рівні окремого науко- вого твердження, що дає змогу розмежовувати запропоновані, теоретично обґрунтовані та емпірично підтвердже- ні положення. Окреслено можливості використання схеми під час проєктування дисертації, наукового керівництва, рецензування та методологічної підготовки аспірантів. Визначено теоретичний статус розробки й необхідність подальшої перевірки її практичної придатності на матеріалі конкретних дисертацій.
- Open Access
- 6 October 2026
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 1 (11 (2)) , 112-125
Історико-педагогічна ретроспектива підготовки майбутніх педагогів до організації та проведення науково-дослідницької діяльності
У статті здійснено історико-педагогічний аналіз розвитку підготовки майбутніх педагогів до організації й проведення науково-дослідницької діяльності в Україні від 1950-х років до сучасності. Метою дослідження є визначення провідних тенденцій цього процесу та можливостей використання історичного досвіду з урахуванням підготовки докторів філософії та європейських освітніх практик. Використано аналіз наукової літератури й нормативно-правових документів, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний і порівняльно-педагогічний методи, систематизацію та узагальнення.Розкрито значення принципу єдності університетського навчання і дослідження. Уточнено співвідношення навчально-дослідницької та науково-дослідницької діяльності за характером завдань, новизною результатів і самостійністю здобувача. На основі періодизації С. Єфремова схарактеризовано утвердження професійної спрямованості студентських досліджень, їх інтеграцію з навчальним процесом та оновленням змісту в незалежній Україні. Періодизацію доповнено інтервалами 2000–2009, 2010–2019 та 2020–2026 років. Етапи зіставлено за метою, змістом, організаційними формами підготовки, самостійністю здобувачів і науковим керівництвом.Проаналізовано нормативні й організаційні зміни у підготовці науково-педагогічних кадрів, зокрема перехід до моделі PhD. Розкрито наступність дослідницької підготовки на різних рівнях вищої освіти через послідовне ускладнення завдань. Узагальнено європейський досвід дослідницько орієнтованої педагогічної освіти та підготовки докторів філософії. Акцентовано увагу на зв’язку досліджень із практикою, розвитку відкритої науки, академічної культури та підтримці дослідницького середовища в умовах війни.Визначено провідні тенденції: посилення професійної спрямованості досліджень, поєднання навчальної й наукової роботи, розширення ініціативи та відповідальності здобувачів.Обґрунтовано значення раннього залучення студентів до досліджень, узгодження дисциплін, практики й кваліфікаційних робіт, розвитку наукового наставництва. Перспективи подальших досліджень пов’язано з уточненням періодизації та емпіричною перевіркою умов наступності дослідницької підготовки.
- 6 October 2026
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 1 (11 (2)) , 112-125
Open AccessІсторико-педагогічна ретроспектива підготовки майбутніх педагогів до організації та проведення науково-дослідницької діяльності
У статті здійснено історико-педагогічний аналіз розвитку підготовки майбутніх педагогів до організації й проведення науково-дослідницької діяльності в Україні від 1950-х років до сучасності. Метою дослідження є визначення провідних тенденцій цього процесу та можливостей використання історичного досвіду з урахуванням підготовки докторів філософії та європейських освітніх практик. Використано аналіз наукової літератури й нормативно-правових документів, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний і порівняльно-педагогічний методи, систематизацію та узагальнення.Розкрито значення принципу єдності університетського навчання і дослідження. Уточнено співвідношення навчально-дослідницької та науково-дослідницької діяльності за характером завдань, новизною результатів і самостійністю здобувача. На основі періодизації С. Єфремова схарактеризовано утвердження професійної спрямованості студентських досліджень, їх інтеграцію з навчальним процесом та оновленням змісту в незалежній Україні. Періодизацію доповнено інтервалами 2000–2009, 2010–2019 та 2020–2026 років. Етапи зіставлено за метою, змістом, організаційними формами підготовки, самостійністю здобувачів і науковим керівництвом.Проаналізовано нормативні й організаційні зміни у підготовці науково-педагогічних кадрів, зокрема перехід до моделі PhD. Розкрито наступність дослідницької підготовки на різних рівнях вищої освіти через послідовне ускладнення завдань. Узагальнено європейський досвід дослідницько орієнтованої педагогічної освіти та підготовки докторів філософії. Акцентовано увагу на зв’язку досліджень із практикою, розвитку відкритої науки, академічної культури та підтримці дослідницького середовища в умовах війни.Визначено провідні тенденції: посилення професійної спрямованості досліджень, поєднання навчальної й наукової роботи, розширення ініціативи та відповідальності здобувачів.Обґрунтовано значення раннього залучення студентів до досліджень, узгодження дисциплін, практики й кваліфікаційних робіт, розвитку наукового наставництва. Перспективи подальших досліджень пов’язано з уточненням періодизації та емпіричною перевіркою умов наступності дослідницької підготовки.
- Open Access
- 30 December 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (9 (2)) , 49-62
Педагогічне лідерство та емоційна стійкість як чинники ефективної професійної підготовки майбутніх учителів
У статті здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз педагогічного лідерства та емоційної стійкості як взаємопов’язаних інтегральних характеристик професійної готовності майбутніх учителів в умовах глибоких соціокультурних трансформацій, воєнних загроз та емоційної турбулентності сучасного освітнього середовища. Обґрунтовано, що зростання психоемоційного навантаження на учасників освітнього процесу актуалізує потребу у формуванні в педагогів внутрішньої психологічної стабільності, здатності до саморегуляції, гнучкої поведінкової адаптації та готовності здійснювати ефективний лідерський вплив у ситуаціях невизначеності. На основі аналізу вітчизняних і міжнародних джерел розкрито зміст, структуру та механізми розвитку емоційної стійкості, яка охоплює резильєнтність, контроль афективних станів, когнітивну гнучкість, толерантність до фрустрації та здатність до конструктивного подолання стресу. Педагогічне лідерство представлено як комплексна багатовимірна якість, що поєднує організаторські, комунікативні, аксіологічні та рефлексивні компоненти діяльності педагога та забезпечує формування безпечного, мотиваційного й гуманістичного освітнього простору.Наукова новизна дослідження полягає у виробленні та обґрунтуванні трикомпонентної теоретичної моделі взаємодії педагогічного лідерства та емоційної стійкості, що включає емоційно-регулятивний, лідерсько-комунікативний і ціннісно-рефлексивний блоки. Запропонована модель дає змогу розглядати професійну готовність майбутнього вчителя як результат інтеграції внутрішніх психологічних ресурсів та здатності до ефективної міжособистісної взаємодії, прийняття рішень, організації групової діяльності й підтримання емоційного клімату в навчальному середовищі. Визначено педагогічні умови, що сприяють розвитку емоційної стійкості та лідерської компетентності, зокрема створення психологічно безпечного освітнього середовища, упровадження тренінгів саморегуляції, фасилітативних технологій, інтерактивних методів навчання, а також інтеграція цифрових інструментів (VR/AR-сценарії, платформи SEL, віртуальні тренажери управління класом).Практична значущість статті полягає у можливості використання її положень для модернізації змісту професійної підготовки майбутніх педагогів, оптимізації освітніх програм, розроблення спеціалізованих тренінгів та модулів розвитку емоційної й лідерської компетентностей. Отримані результати можуть бути підґрунтям для створення діагностичного інструментарію оцінювання емоційної стійкості та педагогічного лідерства, а також для впровадження цілісних моделей розвитку психоемоційних ресурсів студентів. У перспективіокреслено подальшу наукову розробку механізмів формування емоційно-лідерського потенціалу майбутніх учителів у контексті воєнних і поствоєнних викликів, цифровізації та зростання емоційної напруженості освітньої взаємодії.
- 30 December 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (9 (2)) , 49-62
Open AccessПедагогічне лідерство та емоційна стійкість як чинники ефективної професійної підготовки майбутніх учителів
У статті здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз педагогічного лідерства та емоційної стійкості як взаємопов’язаних інтегральних характеристик професійної готовності майбутніх учителів в умовах глибоких соціокультурних трансформацій, воєнних загроз та емоційної турбулентності сучасного освітнього середовища. Обґрунтовано, що зростання психоемоційного навантаження на учасників освітнього процесу актуалізує потребу у формуванні в педагогів внутрішньої психологічної стабільності, здатності до саморегуляції, гнучкої поведінкової адаптації та готовності здійснювати ефективний лідерський вплив у ситуаціях невизначеності. На основі аналізу вітчизняних і міжнародних джерел розкрито зміст, структуру та механізми розвитку емоційної стійкості, яка охоплює резильєнтність, контроль афективних станів, когнітивну гнучкість, толерантність до фрустрації та здатність до конструктивного подолання стресу. Педагогічне лідерство представлено як комплексна багатовимірна якість, що поєднує організаторські, комунікативні, аксіологічні та рефлексивні компоненти діяльності педагога та забезпечує формування безпечного, мотиваційного й гуманістичного освітнього простору.Наукова новизна дослідження полягає у виробленні та обґрунтуванні трикомпонентної теоретичної моделі взаємодії педагогічного лідерства та емоційної стійкості, що включає емоційно-регулятивний, лідерсько-комунікативний і ціннісно-рефлексивний блоки. Запропонована модель дає змогу розглядати професійну готовність майбутнього вчителя як результат інтеграції внутрішніх психологічних ресурсів та здатності до ефективної міжособистісної взаємодії, прийняття рішень, організації групової діяльності й підтримання емоційного клімату в навчальному середовищі. Визначено педагогічні умови, що сприяють розвитку емоційної стійкості та лідерської компетентності, зокрема створення психологічно безпечного освітнього середовища, упровадження тренінгів саморегуляції, фасилітативних технологій, інтерактивних методів навчання, а також інтеграція цифрових інструментів (VR/AR-сценарії, платформи SEL, віртуальні тренажери управління класом).Практична значущість статті полягає у можливості використання її положень для модернізації змісту професійної підготовки майбутніх педагогів, оптимізації освітніх програм, розроблення спеціалізованих тренінгів та модулів розвитку емоційної й лідерської компетентностей. Отримані результати можуть бути підґрунтям для створення діагностичного інструментарію оцінювання емоційної стійкості та педагогічного лідерства, а також для впровадження цілісних моделей розвитку психоемоційних ресурсів студентів. У перспективіокреслено подальшу наукову розробку механізмів формування емоційно-лідерського потенціалу майбутніх учителів у контексті воєнних і поствоєнних викликів, цифровізації та зростання емоційної напруженості освітньої взаємодії.
- Open Access
- 30 December 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (9 (2)) , 63-75
Розвиток професійної рефлексії майбутнього вчителя через інноваційні педагогічні технології та персоналізоване навчання
У статті представлено комплексне дослідження впливу інноваційних педагогічних технологій та персоналізованих освітніх стратегій на розвиток професійної рефлексії майбутнього вчителя в умовах цифрової трансформації сучасної освіти. Автори обґрунтовують, що професійна рефлексія є ключовою характеристикою педагогічної діяльності, яка забезпечує здатність до усвідомленого аналізу власної практики, критичного оцінювання педагогічних рішень та адаптації навчального процесу відповідно до індивідуальних освітніх потреб учнів. Спираючись на концепції Д. Шона, С. Брукфілда та сучасні українські й міжнародні дослідження, у статті розкрито багаторівневу структуру рефлексії та її роль у формуваннпрофесійної автономії педагога.У роботі окреслено, що інноваційні педагогічні технології та цифрові інструменти створюють нові можливості для розвитку рефлексивного мислення, адже передбачають аналіз освітніх даних, оцінювання ефективності методів, моделювання професійних ситуацій та прийняття обґрунтованих рішень на основі доказової інформації. Показано, що персоналізовані освітні стратегії активізують рефлексивну діяльність учителя через цикл педагогічної діагностики, добір адаптивних методів навчання, рефлексію в дії та аналіз результатів. Такий механізм формує здатність педагога діяти аналітично, прогнозувати наслідки своїх рішень та гнучко адаптувати навчання до потреб учнів.У статті обґрунтовано педагогічні умови, що забезпечують розвиток професійної рефлексії майбутніх учителів: створення рефлексивно орієнтованого освітнього середовища; інтеграція інноваційних технологій у процес професійної підготовки; реалізація персоналізованих моделей організації навчання; використання критеріїв і логіки сертифікації педагогічних працівників як інструменту доказового професійного зростання; запровадження групових та індивідуальних форм рефлексії. Практико-орієнтована складова статті демонструє, як ці умови реалізуються у викладанні дисциплін педагогічного циклу через мікровикладання, аналіз кейсів, проєктування індивідуальних освітніх маршрутів, роботу з цифровими аналітичними платформами та ведення рефлексивних щоденників.Отримані результати підкреслюють, що поєднання технологічних інновацій, персоналізованих стратегій і системних рефлексивних практик створює цілісну основу для формування професійної ідентичності та автономії майбутнього педагога. Стаття визначає перспективи подальших досліджень, пов’язаних із глибшим аналізом моделей розвитку рефлексії, оцінюванням її впливу на результати навчання учнів та удосконаленням методичних інструментів підготовки рефлексивного вчителя.
- 30 December 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (9 (2)) , 63-75
Open AccessРозвиток професійної рефлексії майбутнього вчителя через інноваційні педагогічні технології та персоналізоване навчання
У статті представлено комплексне дослідження впливу інноваційних педагогічних технологій та персоналізованих освітніх стратегій на розвиток професійної рефлексії майбутнього вчителя в умовах цифрової трансформації сучасної освіти. Автори обґрунтовують, що професійна рефлексія є ключовою характеристикою педагогічної діяльності, яка забезпечує здатність до усвідомленого аналізу власної практики, критичного оцінювання педагогічних рішень та адаптації навчального процесу відповідно до індивідуальних освітніх потреб учнів. Спираючись на концепції Д. Шона, С. Брукфілда та сучасні українські й міжнародні дослідження, у статті розкрито багаторівневу структуру рефлексії та її роль у формуваннпрофесійної автономії педагога.У роботі окреслено, що інноваційні педагогічні технології та цифрові інструменти створюють нові можливості для розвитку рефлексивного мислення, адже передбачають аналіз освітніх даних, оцінювання ефективності методів, моделювання професійних ситуацій та прийняття обґрунтованих рішень на основі доказової інформації. Показано, що персоналізовані освітні стратегії активізують рефлексивну діяльність учителя через цикл педагогічної діагностики, добір адаптивних методів навчання, рефлексію в дії та аналіз результатів. Такий механізм формує здатність педагога діяти аналітично, прогнозувати наслідки своїх рішень та гнучко адаптувати навчання до потреб учнів.У статті обґрунтовано педагогічні умови, що забезпечують розвиток професійної рефлексії майбутніх учителів: створення рефлексивно орієнтованого освітнього середовища; інтеграція інноваційних технологій у процес професійної підготовки; реалізація персоналізованих моделей організації навчання; використання критеріїв і логіки сертифікації педагогічних працівників як інструменту доказового професійного зростання; запровадження групових та індивідуальних форм рефлексії. Практико-орієнтована складова статті демонструє, як ці умови реалізуються у викладанні дисциплін педагогічного циклу через мікровикладання, аналіз кейсів, проєктування індивідуальних освітніх маршрутів, роботу з цифровими аналітичними платформами та ведення рефлексивних щоденників.Отримані результати підкреслюють, що поєднання технологічних інновацій, персоналізованих стратегій і системних рефлексивних практик створює цілісну основу для формування професійної ідентичності та автономії майбутнього педагога. Стаття визначає перспективи подальших досліджень, пов’язаних із глибшим аналізом моделей розвитку рефлексії, оцінюванням її впливу на результати навчання учнів та удосконаленням методичних інструментів підготовки рефлексивного вчителя.
- 28 December 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 1 (9 (2)) , 59-68
Використання інноваційної оновленої структури уроку як засобу розвитку творчого мислення на уроках «Я досліджую світ» у початковій школі
Стаття присвячена дослідженню ефективності застосування інноваційної оновленої структури уроку, розробленої на основі педагогічних методів, що базуються на психологічних закономірностях (за О. Матвієнко, Д. Губарєвої), з метою розвитку творчого мислення та підвищення внутрішньої мотивації учнів початкової школи на уроках «Я досліджую світ» (ЯДС). Вона розглядає поєднання педагогічних методів з психологічними закономірностями, що дозволяє створити оптимальні умови для розвитку творчого потенціалу молодших школярів.Дослідження має на меті аналіз сучасних підходів до розуміння феноменів «творчого мислення» та «внутрішньої мотивації», а також дослідження прикладів успішної реалізації оновленої структури уроку в початковій школі. Особлива увага приділяється стимулюванню розвитку дивергентного мислення на основі внутрішньої мотивації молодших школярів.В ході дослідження було проаналізовано теоретичні та практичні аспекти розвитку творчого мислення та внутрішньої мотивації учнів початкової школи. Було виявлено, що оновлена структура уроку, яка включає елементи мотивації, самосвідомості, соціального розуміння та рефлексії, сприяє активізації творчого потенціалу учнів надаючи їм активну позицію в освітньому процесі. Педагогічні методи, що базуються на психологічних закономірностях, дозволяють створити безпечне середовище для розвитку творчого мислення та підвищення внутрішньої мотивації учнів.Результати дослідження продемонстрували, що використання оновленої структури уроку значно підвищує рівень творчого мислення учнів, особливо в експериментальній групі, де застосовувалася ця методика. Було виявлено, що оновлена структура уроку сприяє розвитку таких аспектів творчого мислення, як плинність, гнучкість, оригінальність та розробка ідей. Також було відзначено позитивний вплив на внутрішню мотивацію учнів, що виражається в їхній активності, зацікавленості та бажанні брати участь у навчальному процесі.Очікується, що результати дослідження будуть корисними для вдосконалення навчального процесу та педагогічних практик з метою підвищення мотивації та успішності учнів початкової школи. Вони можуть слугувати основою для розробки нових методичних матеріалів та навчальних програм, спрямованих на розвиток творчого мислення та внутрішньої мотивації учнів.
- 28 December 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 1 (9 (2)) , 59-68
Використання інноваційної оновленої структури уроку як засобу розвитку творчого мислення на уроках «Я досліджую світ» у початковій школі
Стаття присвячена дослідженню ефективності застосування інноваційної оновленої структури уроку, розробленої на основі педагогічних методів, що базуються на психологічних закономірностях (за О. Матвієнко, Д. Губарєвої), з метою розвитку творчого мислення та підвищення внутрішньої мотивації учнів початкової школи на уроках «Я досліджую світ» (ЯДС). Вона розглядає поєднання педагогічних методів з психологічними закономірностями, що дозволяє створити оптимальні умови для розвитку творчого потенціалу молодших школярів.Дослідження має на меті аналіз сучасних підходів до розуміння феноменів «творчого мислення» та «внутрішньої мотивації», а також дослідження прикладів успішної реалізації оновленої структури уроку в початковій школі. Особлива увага приділяється стимулюванню розвитку дивергентного мислення на основі внутрішньої мотивації молодших школярів.В ході дослідження було проаналізовано теоретичні та практичні аспекти розвитку творчого мислення та внутрішньої мотивації учнів початкової школи. Було виявлено, що оновлена структура уроку, яка включає елементи мотивації, самосвідомості, соціального розуміння та рефлексії, сприяє активізації творчого потенціалу учнів надаючи їм активну позицію в освітньому процесі. Педагогічні методи, що базуються на психологічних закономірностях, дозволяють створити безпечне середовище для розвитку творчого мислення та підвищення внутрішньої мотивації учнів.Результати дослідження продемонстрували, що використання оновленої структури уроку значно підвищує рівень творчого мислення учнів, особливо в експериментальній групі, де застосовувалася ця методика. Було виявлено, що оновлена структура уроку сприяє розвитку таких аспектів творчого мислення, як плинність, гнучкість, оригінальність та розробка ідей. Також було відзначено позитивний вплив на внутрішню мотивацію учнів, що виражається в їхній активності, зацікавленості та бажанні брати участь у навчальному процесі.Очікується, що результати дослідження будуть корисними для вдосконалення навчального процесу та педагогічних практик з метою підвищення мотивації та успішності учнів початкової школи. Вони можуть слугувати основою для розробки нових методичних матеріалів та навчальних програм, спрямованих на розвиток творчого мислення та внутрішньої мотивації учнів.
- Open Access
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 55-67
Ефективна співпраця в інклюзивному класі: педагогічний досвід та шляхи вдосконалення
У статті здійснено комплексний аналіз ролі командної взаємодії учасників освітнього процесу в контексті інклюзивного навчання в закладах загальної середньої освіти. Актуальність проблематики зумовлена сучасними трансформаціями української освіти, спрямованими на реалізацію принципів рівного доступу, педагогіки партнерства та забезпечення повноцінного включення дітей з особливими освітніми потребами в шкільне середовище.В інклюзивній практиці мультидисциплінарна співпраця педагогів, фахівців ІРЦ, соціальних педагогів, психологів, адміністрації та батьків розглядається як ключова умова забезпечення якості освітнього процесу та соціалізації дитини.У статті висвітлено результати емпіричного дослідження, проведеного на базі київського ліцею, що дало змогу виявити взаємозалежність між злагодженістю командної роботи та адаптацією учнів з ООП до шкільного життя. Обґрунтовано, що системна, послідовна та відкрита комунікація в межах психолого-педагогічної команди формує сприятливе освітнє середовище, підвищує мотивацію дитини до навчання, сприяє формуванню позитивного соціального досвіду. Виокремлено основні бар’єри, які ускладнюють ефективну взаємодію: перевантаження педагогів, нестача спеціалізованих знань і навичок інклюзивної роботи, дефіцит часу, обмеженість ресурсної бази, а також недостатня поінформованість батьків щодо особливостей розвитку й підтримки дітей з ООП.У публікації запропоновано низку конструктивних рішень, серед яких: організація регулярних міждисциплінарних нарад, впровадження індивідуальних освітніх траєкторій, створення алгоритмів взаємодії в команді супроводу, підвищення фахової компетентності учасників процесу, налагодження партнерства з родинами. Особливу увагу приділено опису прикладів успішного досвіду впровадження інклюзивної моделі співпраці. Стаття містить аналітичні висновки щодо доцільності впровадження комплексних стратегій міжпрофесійної взаємодії та їх адаптації до специфіки кожного освітнього закладу. Перспективи подальших досліджень окреслено у площині розробки моделей сталого партнерства в інклюзивному навчанні, а також удосконалення інституційної підтримки командного підходу.
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 55-67
Open AccessЕфективна співпраця в інклюзивному класі: педагогічний досвід та шляхи вдосконалення
У статті здійснено комплексний аналіз ролі командної взаємодії учасників освітнього процесу в контексті інклюзивного навчання в закладах загальної середньої освіти. Актуальність проблематики зумовлена сучасними трансформаціями української освіти, спрямованими на реалізацію принципів рівного доступу, педагогіки партнерства та забезпечення повноцінного включення дітей з особливими освітніми потребами в шкільне середовище.В інклюзивній практиці мультидисциплінарна співпраця педагогів, фахівців ІРЦ, соціальних педагогів, психологів, адміністрації та батьків розглядається як ключова умова забезпечення якості освітнього процесу та соціалізації дитини.У статті висвітлено результати емпіричного дослідження, проведеного на базі київського ліцею, що дало змогу виявити взаємозалежність між злагодженістю командної роботи та адаптацією учнів з ООП до шкільного життя. Обґрунтовано, що системна, послідовна та відкрита комунікація в межах психолого-педагогічної команди формує сприятливе освітнє середовище, підвищує мотивацію дитини до навчання, сприяє формуванню позитивного соціального досвіду. Виокремлено основні бар’єри, які ускладнюють ефективну взаємодію: перевантаження педагогів, нестача спеціалізованих знань і навичок інклюзивної роботи, дефіцит часу, обмеженість ресурсної бази, а також недостатня поінформованість батьків щодо особливостей розвитку й підтримки дітей з ООП.У публікації запропоновано низку конструктивних рішень, серед яких: організація регулярних міждисциплінарних нарад, впровадження індивідуальних освітніх траєкторій, створення алгоритмів взаємодії в команді супроводу, підвищення фахової компетентності учасників процесу, налагодження партнерства з родинами. Особливу увагу приділено опису прикладів успішного досвіду впровадження інклюзивної моделі співпраці. Стаття містить аналітичні висновки щодо доцільності впровадження комплексних стратегій міжпрофесійної взаємодії та їх адаптації до специфіки кожного освітнього закладу. Перспективи подальших досліджень окреслено у площині розробки моделей сталого партнерства в інклюзивному навчанні, а також удосконалення інституційної підтримки командного підходу.
- Open Access
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 91-103
Особливості формування міжкультурної компетентності у майбутніх вчителів іноземних мов у контексті трансформацій сучасної педагогічної освіти
У статті розглядається проблема формування міжкультурної компетентності у майбутніх учителів іноземних мов як пріоритетного напряму сучасної педагогічної освіти в умовах глобалізації, цифровізації та трансформації професійних вимог до вчителя.Обґрунтовано, що міжкультурна компетентність є не лише додатковим елементом лінгвістичної підготовки, а інтегративною професійною якістю, яка охоплює знання про інші культури, уміння адаптивної комунікації, відкритість до інакшості, емпатію, здатність до критичного мислення та культурної рефлексії.Аналізується науково-теоретичний дискурс із зазначеної проблематики, зокрема на основі праць Е. Холла, М. Байрама, М. Беннетта, D. Deardorff, а також українських науковців (С. Ніколаєва, О. Коломінова, З. Хало, О. Біляєв та ін.). Визначено основні структурні компоненти міжкультурної компетентності та акцентовано на потребі інтеграції міжкультурного змісту у всі складові професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови.У статті подано практичну модель формування міжкультурної компетентності у студентів педагогічних ЗВО, яка передбачає реалізацію чотирьох етапів: мотиваційно-ціннісного, когнітивно-інформаційного, практично-діяльнісного та рефлексивно-оцінювального.Описано методи та педагогічні умови, що забезпечують ефективність цього процесу: використання автентичних матеріалів, симуляцій, кейсів, проєктної роботи, віртуальних міжкультурних обмінів, інтерактивних технологій, цифрових платформ та інструментів неформальної освіти.Наголошено на ролі викладача як фасилітатора міжкультурного діалогу та модератора ціннісної взаємодії. Зазначено, що формування міжкультурної компетентності вимагає створення відкритого, інклюзивного та діалогічного освітнього середовища, у якому студенти здобувають не лише знання, а й досвід реальної міжкультурної взаємодії.Зроблено висновок, що ефективна підготовка майбутніх учителів іноземних мов має ґрунтуватися на поєднанні теоретичної бази, практичної діяльності, педагогічної рефлексії та ціннісно-гуманістичних орієнтирів, які формують готовність до міжкультурної взаємодії як одну з ключових характеристик професіонала нового покоління.
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 91-103
Open AccessОсобливості формування міжкультурної компетентності у майбутніх вчителів іноземних мов у контексті трансформацій сучасної педагогічної освіти
У статті розглядається проблема формування міжкультурної компетентності у майбутніх учителів іноземних мов як пріоритетного напряму сучасної педагогічної освіти в умовах глобалізації, цифровізації та трансформації професійних вимог до вчителя.Обґрунтовано, що міжкультурна компетентність є не лише додатковим елементом лінгвістичної підготовки, а інтегративною професійною якістю, яка охоплює знання про інші культури, уміння адаптивної комунікації, відкритість до інакшості, емпатію, здатність до критичного мислення та культурної рефлексії.Аналізується науково-теоретичний дискурс із зазначеної проблематики, зокрема на основі праць Е. Холла, М. Байрама, М. Беннетта, D. Deardorff, а також українських науковців (С. Ніколаєва, О. Коломінова, З. Хало, О. Біляєв та ін.). Визначено основні структурні компоненти міжкультурної компетентності та акцентовано на потребі інтеграції міжкультурного змісту у всі складові професійної підготовки майбутнього вчителя іноземної мови.У статті подано практичну модель формування міжкультурної компетентності у студентів педагогічних ЗВО, яка передбачає реалізацію чотирьох етапів: мотиваційно-ціннісного, когнітивно-інформаційного, практично-діяльнісного та рефлексивно-оцінювального.Описано методи та педагогічні умови, що забезпечують ефективність цього процесу: використання автентичних матеріалів, симуляцій, кейсів, проєктної роботи, віртуальних міжкультурних обмінів, інтерактивних технологій, цифрових платформ та інструментів неформальної освіти.Наголошено на ролі викладача як фасилітатора міжкультурного діалогу та модератора ціннісної взаємодії. Зазначено, що формування міжкультурної компетентності вимагає створення відкритого, інклюзивного та діалогічного освітнього середовища, у якому студенти здобувають не лише знання, а й досвід реальної міжкультурної взаємодії.Зроблено висновок, що ефективна підготовка майбутніх учителів іноземних мов має ґрунтуватися на поєднанні теоретичної бази, практичної діяльності, педагогічної рефлексії та ціннісно-гуманістичних орієнтирів, які формують готовність до міжкультурної взаємодії як одну з ключових характеристик професіонала нового покоління.
- Open Access
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 80-90
Особливості формування соціальної компетентності здобувачів освіти засобами мультимедійних технологій
У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти формування соціальної компетентності здобувачів освіти в умовах цифрової трансформації сучасного освітнього середовища. Обґрунтовано важливість розвитку соціально значущих особистісних якостей (емпатії, толерантності, емоційної чуйності, здатності до співпраці) як ключових елементів соціальної компетентності в контексті нових соціокультурних викликів, зокрема війни, глобалізації та зміни моделей комунікації.Метою дослідження стало наукове обґрунтування доцільності інтеграції мультимедійних технологій у процес формування соціальної компетентності, а також визначення ефективнихпрактик і методичних підходів до її реалізації у початковій школі. Визначено методологічніоснови, охарактеризовано критерії та рівні сформованості соціальної компетентності, розроблено авторську програму «Віртуальний світ реальної дружби», що поєднує інтерактивнізавдання, онлайн-ігри, цифрові симуляції, відео-есе та візуальні проєкти.Проведене експериментальне дослідження на базі закладів загальної середньої освіти засвідчило, що використання мультимедійних інструментів (Kahoot!, Canva, Powtoon, LearningApps,тPadlet) істотно підвищує рівень комунікативної активності учнів, сприяє формуванню емоційної чутливості, рефлексивного мислення та соціальної згуртованості. У статті наведенотемпіричні дані, які підтверджують ефективність мультимедійної педагогіки як інструменту соціального розвитку особистості молодшого школяра.Особливу увагу приділено ролі педагога як фасилітатора освітньої взаємодії, носія гуманістичних цінностей та координатора психосоціальної підтримки. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки вчителя до роботи з мультимедійними ресурсами та формування його цифрової виховної компетентності. Зроблено акцент на доцільності міждисциплінарного підходу в дослідженні цієї проблеми, поєднання педагогіки, психології, соціології, медіаосвіти.Матеріали статті мають прикладне значення для науковців, викладачів, методистів, учителів початкової школи та розробників освітніх програм. Запропоновані результати можуть бути використані для удосконалення освітніх стратегій, розробки навчально-методичних ресурсів і організації системи психосоціальної підтримки в умовах освітніх криз і після кризового відновлення.
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 80-90
Open AccessОсобливості формування соціальної компетентності здобувачів освіти засобами мультимедійних технологій
У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти формування соціальної компетентності здобувачів освіти в умовах цифрової трансформації сучасного освітнього середовища. Обґрунтовано важливість розвитку соціально значущих особистісних якостей (емпатії, толерантності, емоційної чуйності, здатності до співпраці) як ключових елементів соціальної компетентності в контексті нових соціокультурних викликів, зокрема війни, глобалізації та зміни моделей комунікації.Метою дослідження стало наукове обґрунтування доцільності інтеграції мультимедійних технологій у процес формування соціальної компетентності, а також визначення ефективнихпрактик і методичних підходів до її реалізації у початковій школі. Визначено методологічніоснови, охарактеризовано критерії та рівні сформованості соціальної компетентності, розроблено авторську програму «Віртуальний світ реальної дружби», що поєднує інтерактивнізавдання, онлайн-ігри, цифрові симуляції, відео-есе та візуальні проєкти.Проведене експериментальне дослідження на базі закладів загальної середньої освіти засвідчило, що використання мультимедійних інструментів (Kahoot!, Canva, Powtoon, LearningApps,тPadlet) істотно підвищує рівень комунікативної активності учнів, сприяє формуванню емоційної чутливості, рефлексивного мислення та соціальної згуртованості. У статті наведенотемпіричні дані, які підтверджують ефективність мультимедійної педагогіки як інструменту соціального розвитку особистості молодшого школяра.Особливу увагу приділено ролі педагога як фасилітатора освітньої взаємодії, носія гуманістичних цінностей та координатора психосоціальної підтримки. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки вчителя до роботи з мультимедійними ресурсами та формування його цифрової виховної компетентності. Зроблено акцент на доцільності міждисциплінарного підходу в дослідженні цієї проблеми, поєднання педагогіки, психології, соціології, медіаосвіти.Матеріали статті мають прикладне значення для науковців, викладачів, методистів, учителів початкової школи та розробників освітніх програм. Запропоновані результати можуть бути використані для удосконалення освітніх стратегій, розробки навчально-методичних ресурсів і організації системи психосоціальної підтримки в умовах освітніх криз і після кризового відновлення.
- Open Access
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 68-79
Розвиток постконфліктної освіти в Україні: системний аналіз та інноваційні підходи в професійній підготовці майбутніх педагогів та психологів
У статті здійснено всебічний аналіз проблеми розвитку постконфліктної освіти в Україні в умовах тривалого збройного конфлікту та гуманітарної кризи, що охопила всі сфери суспільного життя. Автори обґрунтовують необхідність докорінної трансформації системи професійної підготовки педагогів та психологів, з урахуванням нових соціокультурних, психоемоційних і освітніх викликів. Особливий акцент зроблено на впровадженні травма-інформованої педагогіки як інноваційного напрямку, що дозволяє забезпечити не лише ефективне навчання, а й психоемоційне відновлення здобувачів освіти.Стаття містить ґрунтовний огляд теоретичних джерел, міжнародного досвіду та результатів впровадження освітнього проєкту «EU4YOUTH – Post-conflict Education and Trauma-Informed Pedagogy Programme», реалізованого на базі Педагогічного факультету Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. У межах проєкту розроблено та апробовано нові освітні модулі, інтерактивні тренінги, тілесноорієнтовані практики, цифрові інструменти саморегуляції та емоційної підтримки, спрямовані на підготовку педагогів та психологів до роботи з дітьми, які мають досвід травматичних переживань, втрати дому, близьких або тривалого перебування в умовах стресу.У статті детально розглянуто ключові симптоми посттравматичних станів у дітей шкільного віку (ПТСР, тривожність, соціальна ізоляція, зниження мотивації, агресивність або апатія), що є суттєвим бар’єром до навчання, й визначено роль учителя як медіатора і носія підтримки. Автори аргументовано доводять, що сучасний фахівець повинен володіти знаннями з психотравматології, кризової педагогіки, методів емоційної гігієни, а також бути здатним до саморефлексії, емпатійного слухання та гуманного супроводу учня.У статті запропоновано стратегічні напрямки модернізації педагогічної освіти: впровадження спеціальних курсів і модулів з травма-інформованої педагогіки, формування навичок роботи з цифровими ресурсами підтримки, створення шкільних програм емоційного навчання та розвитку майндфулнес-компетенцій. Автори підкреслюють, що освіта в умовах посттравматичного суспільства має виконувати функцію особистісної реабілітації, психологічної стабілізації та відновлення довіри до себе і світу.Стаття робить важливий внесок у розвиток науково-методичного підґрунтя для впровадження травма-інформованої освіти в Україні та слугує основою для подальших досліджень у сфері гуманізації освітнього середовища, підготовки педагогів та психологів до роботи в кризових умовах та формування стійких освітніх спільнот у постконфліктному контексті.
- 15 May 2025
- Published by National Pedagogical Dragomanov University in ОСВІТНЬО-НАУКОВИЙ ПРОСТІР
- Vol. 2 (8 (1)) , 68-79
Open AccessРозвиток постконфліктної освіти в Україні: системний аналіз та інноваційні підходи в професійній підготовці майбутніх педагогів та психологів
У статті здійснено всебічний аналіз проблеми розвитку постконфліктної освіти в Україні в умовах тривалого збройного конфлікту та гуманітарної кризи, що охопила всі сфери суспільного життя. Автори обґрунтовують необхідність докорінної трансформації системи професійної підготовки педагогів та психологів, з урахуванням нових соціокультурних, психоемоційних і освітніх викликів. Особливий акцент зроблено на впровадженні травма-інформованої педагогіки як інноваційного напрямку, що дозволяє забезпечити не лише ефективне навчання, а й психоемоційне відновлення здобувачів освіти.Стаття містить ґрунтовний огляд теоретичних джерел, міжнародного досвіду та результатів впровадження освітнього проєкту «EU4YOUTH – Post-conflict Education and Trauma-Informed Pedagogy Programme», реалізованого на базі Педагогічного факультету Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. У межах проєкту розроблено та апробовано нові освітні модулі, інтерактивні тренінги, тілесноорієнтовані практики, цифрові інструменти саморегуляції та емоційної підтримки, спрямовані на підготовку педагогів та психологів до роботи з дітьми, які мають досвід травматичних переживань, втрати дому, близьких або тривалого перебування в умовах стресу.У статті детально розглянуто ключові симптоми посттравматичних станів у дітей шкільного віку (ПТСР, тривожність, соціальна ізоляція, зниження мотивації, агресивність або апатія), що є суттєвим бар’єром до навчання, й визначено роль учителя як медіатора і носія підтримки. Автори аргументовано доводять, що сучасний фахівець повинен володіти знаннями з психотравматології, кризової педагогіки, методів емоційної гігієни, а також бути здатним до саморефлексії, емпатійного слухання та гуманного супроводу учня.У статті запропоновано стратегічні напрямки модернізації педагогічної освіти: впровадження спеціальних курсів і модулів з травма-інформованої педагогіки, формування навичок роботи з цифровими ресурсами підтримки, створення шкільних програм емоційного навчання та розвитку майндфулнес-компетенцій. Автори підкреслюють, що освіта в умовах посттравматичного суспільства має виконувати функцію особистісної реабілітації, психологічної стабілізації та відновлення довіри до себе і світу.Стаття робить важливий внесок у розвиток науково-методичного підґрунтя для впровадження травма-інформованої освіти в Україні та слугує основою для подальших досліджень у сфері гуманізації освітнього середовища, підготовки педагогів та психологів до роботи в кризових умовах та формування стійких освітніх спільнот у постконфліктному контексті.