Current Organizations / Institutes

The organizations/institutes from the scholar's latest article

Previous Organizations / Institutes

The organizations / institutes from the scholar's other articles in the past ten years


Валентина Володимирівна Оніпко has a total of 73 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Open Access

    БІОЛОГІЧНІ ЕФЕКТИ ВПЛИВУ ГЛУТАМАТУ НАТРІЮ НА НИРКИ ТА МОЖЛИВІ ЗАСОБИ ЇХ КОРЕКЦІЇ

    by К.в. Шевченко, С.м. Білаш, А.с. Григоренко, О.м. Бєляєва, В.п. Білаш, В.в. Оніпко, С.в. Поспєлов

    У роботі представлено систематичний аналіз наукових даних щодо біологічних ефектів глутамату натрію та патогенетичних механізмів його впливу на ниркову тканину. Для досягнення цієї мети узагальнено результати 41 експериментальної та оглядової публікації, відібраних відповідно до принципів PRISMA у базах даних PubMed, Web of Science, Scopus та Google Scholar. Основну увагу приділено функціональним, біохімічним, молекулярним і морфологічним проявам нефротоксичності, індукованої натрію глутаматом. Встановлено, що тривалий вплив високих доз глутамату натрію асоціюється з підвищенням рівнів креатиніну, сечовини та сечової кислоти, порушенням клубочкової фільтрації, ниркової ауторегуляції, екскреції солей і води, а також регуляції водно-електролітного гомеостазу. Окиснювальний і нітрозативний стрес визначено як провідний патогенетичний механізм ушкодження, що характеризується посиленням перекисного окиснення ліпідів, накопиченням малонового діальдегіду та виснаженням глутатіону й антиоксидантних ферментів. Ці зміни супроводжуються активацією прозапальних сигнальних шляхів, пригніченням Nrf2, підвищенням експресії NF-κB і прозапальних цитокінів, а також запуском каспазозалежного апоптозу. На тканинному рівні описано ушкодження клубочків, дегенерацію та некроз епітелію ниркових канальців, утворення гіалінових циліндрів, інтерстиціальну запальну інфільтрацію та фіброз. Проаналізовано роль осі «кишечник-нирки», метаболічних порушень, а також дозо- та часозалежного характеру токсичної дії. Узагальнено дані щодо впливу L-карнітину, протокатехової кислоти, апоциніну, омега-3 жирних кислот, Nigella sativa, Ficus carica, Garcinia kola, Piper nigrum та інших нефропротекторних засобів. Їхня захисна активність пов’язана з відновленням редокс-гомеостазу, пригніченням запалення, обмеженням апоптозу та покращенням функціональних і структурних параметрів нирок. Отримані результати підтверджують біологічні ризики високого та хронічного споживання глутамату натрію та створюють теоретичне підґрунтя для розроблення стратегій профілактики й корекції аліментарної нефропатії.

  • Open Access

    ТЕНДЕНЦІЯ ВИРОБНИЦТВА СОЇ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

    by В.в. Оніпко, А.с. Маломижев

    Мета статті – за допомогою обробки статистичних даних обґрунтування та аналіз сучасного стану світового виробництва сої, можливості вирощування сої в Україні та світі. Методи. Застосовано дані Державної служби статистики України, Міністерства сільського господарства США та наукові публікації. Використано системно-аналітичний, порівняльний, статистичний і графічний методи дослідження. Результати. За даними досліджень посівні площі в Україні за останні два роки залишаються практично незмінними і коливаються в межах двох млн. га. Посівні площі у світовому масштабі щорічно збільшують. За останнє десятиліття збільшення відбулося 23,5 млн. га. Згідно даних Міністерства сільського господарства США загальна площа під соєю у 2025 році становила 144,2 млн. га Основні лідери із посівних площ займають 121,1 млн. га, що становить 84 % усіх посівних площ у світі. Україна посідає 9-е місце у світовому рейтингу, маючи посівні площі в межах 2,08 млн. га, що становить 1,44 % від світових. Лідером з урожайності у 2025 р. стала Туреччина 3,9 т/га; Бразилія – 3,6 т/га; США – 3,5 т/га; Парагвай – 3,2 т/га та Аргентина – 2,9 т/га. В Україні урожайність сої у 2025 р. становила 2,4 т/га. Валові збори сої в середньому по Україні становлять близько 4 млн. т. У світі в 2025 році зібрано близько 427 млн. т сої. Лідерами з виробництва сої у світі є Бразилія (зібрано 180 млн. т), США – 115,99 млн. т та Аргентина з 48,0 млн. т. Найбільші посівні площі сої в Україні розмішено у Полтавський (302,3 тис. га), Хмельницькій (278,5 тис. га) та Житомирській областях з площею посіву 201,6 тис. га. За валовими зборами лідирує Хмельницька обл. (зібрано 665,7 тис. т), на другому місці розмістилась Львівська обл. (зібрано 457,8 тис. т) трійку кращих замикає Житомирська обл. з валовими зборами на рівні 428,6 тис. т. Сою можна висівати на досить великих територіях соєвого поясу, цим самим збільшивши її площу до 4 млн. га а виробництво – до 10 млн. т. Враховуючи підвищення об’ємів виробництва сої Україна має можливість вийти на стратегічний напрямок розвитку аграрного сектора, зміцненню економіки та розв’язанню продовольчої проблеми білка. У перспективі (до 2030 р.) прогнозується збільшення виробництва сої до 8,0 млн. т. Висновки. Вияснено, що Україна входить в десятку лідерів по виробництву насіння сої та має високий потенціал для збільшення валових зборів даної культури. З’ясовано, що найбільші посівні площі сої в Україні розмішено у Полтавський (302,3 тис. га), Хмельницькій (278,5 тис. га) та Житомирській областях з площею посіву 201,6 тис. га. За валовими зборами лідирує Хмельницька обл. (зібрано 665,7 тис. т), на другому місці Львівська обл. (зібрано 457,8 тис. т), а трійку кращих замикає Житомирська обл. з валовими зборами на рівні 428,6 тис. т. Можливості збільшення виробництва сої у нашій країні ще невичерпані, але необхідно ретельно досліджувати тенденцію по збільшенню посівних площ та давати об’єктивну оцінку цьому напряму.

  • Open Access

    Волошка синя (Centaurea cyanus L.) як компонент агроценозу: аналіз алелопатичних механізмів, агроекологічних наслідків та стратегій контролю

    by І. С. Поспєлов, В. В. Оніпко

    У представленому огляді представлено аналіз результатів експериментальних досліджень щодо природи алелопатичної взаємодії волошки синьої (Centaurea cyanus L.) з озимими сільськогосподарськими культурами. Метою роботи було узагальнення сучасних знань біохімічних механізмів фітотоксичності, алелохімікатів волошки, агроекологічних наслідків забур’яненості та стратегій інтегрованого контролю волошки в агроценозах. Встановлено диференційована чутливість культур до алелохімікатів волошки у озимих зернових культур. При цьому встановлений феномен гормезису, коли за дії понижених концентрацій водного екстракту листків волошки (5–12 %) схожість насіння зернових збільшувалась на 8–16 %, а їх збільшеннї до 25 % – знижувалась на 38–40 % відносно контролю. За результатами досліджень, проведених у різних країнах встановлено, що профіль алелохімікатів волошки включає леткі органічні сполуки, фенольні кислоти (хлорогенова 15–45 мг/100 г сухої маси), флавоноїди (апігенін 10–30 мг/100 г) та антоціани. Механізми фітотоксичності комплексу вказаних сполук включають порушення проникності клітинних мембран, інгібування синтезу АТФ у мітохондріях, пригнічення ДНК-топоізомераз та активності ключових ферментів гліколізу. При цьому алелохімікати можуть поширюватися через кореневі ексудати (концентрація 100–500 мкМ у ризосферній рідині), шляхом мікробіологічного розкладання решток та газову дифузію летких сполук. Встановлено також, що волошка може впливати на мікробіоценоз ризосфери, а також демонструє аутотоксичність, пригнічуючи проростання власного насіння (при щільності >30–40 рослин/м² на 15–22 %). Зроблений висновок, що алелопатична активність волошки може спричиняти зниження рівня урожаю (до 65 %) при перевищенні економічного порогу шкідливості (ЕПШ) в агроценозах. До того ж, існує проблема резистентності волошки до гербіцидів, а також явище посилення її алелопатичної активності за рахунок посиленого синтезу фенольних сполук. В зв’язку з цим рекомендовані стратегії інтегрованого контролю волошки в агроценозах сільськогосподарських культур, що включають чергування озимих культур з ярими для розриву життєвого циклу волошки; використання покривних культур з алелопатичними властивостями (ячмінь, жито, сорго), які пригнічують проростання волошки на 20–35 %; агротехнічні заходи (відтермінування сівби, підвищення норми висіву на 15–25 %, чергування глибокої оранки з мінімальним обробітком); регулярний моніторинг популяцій.

  • Open Access

    Урожайність і якість пшениці озимої залежно від строків і способів сівби: огляд світового та вітчизняного досвіду

    by Р. О. Дудка, В. В. Оніпко

    Метою статті є систематизація та порівняльний аналіз сучасних вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень щодо впливу строків і способів сівби на урожайність і якість пшениці озимої, а також визначення перспективних підходів до адаптації технологій вирощування в умовах різних агрокліматичних зон. У статті представлено комплексний огляд сучасних вітчизняних та зарубіжних досліджень щодо впливу строків і способів сівби на врожайність та якість зерна пшениці озимої. Аналіз літературних джерел свідчить, що строки сівби є критичним фактором, який визначає тривалість осінньої вегетації, здатність до кущення, накопичення запасних речовин і, відповідно, адаптацію рослин до зимових умов. Раннє висівання зазвичай забезпечує краще укорінення, потужнішу кореневу систему, вищий коефіцієнт кущення та сприяє формуванню більшої маси 1000 зерен і високої якості білкового комплексу. Разом із тим, надто рання сівба в умовах підвищеної температури може призводити до переростання рослин, порушення фотоперіодизму та зниження їх зимостійкості. У закордонних дослідженнях особлива увага приділяється регіональній адаптації строків сівби, ролі агрокліматичних чинників, використанню моделей прогнозування врожайності (включно з нейронними мережами, супутниковим моніторингом та NDVI-аналізом), а також метааналізам, які узагальнюють дані з десятків локацій. Доведено, що кожне відтермінування строку сівби навіть на 10 днів може знижувати урожай на 1,5–2,5 %, а в окремих випадках, до 48 % залежно від кліматичних умов, рівня забезпечення вологою та сортових особливостей. Оптимальні строки коливаються від третьої декади вересня до початку жовтня й повинні коригуватися залежно від погодних умов і типу попередника. У вітчизняному досвіді визначено регіональні особливості впливу строків і способів сівби, зокрема в умовах Полісся, Лісостепу та Степу України. Наголошено на ефективності стрічкового, вузькорядного та розкидного способів сівби, які покращують фотосинтетичну активність рослин, сприяють рівномірному формуванню густоти посіву, зменшують ризики ураження хворобами та оптимізують водний режим ґрунту. У деяких дослідженнях підкреслюється роль післядії попередників і накопичення вуглеводів у вузлах кущення як факторів, що формують потенціал урожайності. Результати огляду мають практичне значення для удосконалення технологій вирощування озимої пшениці, адаптації до кліматичних змін, підвищення стійкості агроценозів та забезпечення стабільно високої якості зерна в умовах інтенсивного агровиробництва.

  • Open Access

    Біологічні механізми інвазійності Ambrosia artemisiifolia L. та інноваційні підходи контролю

    by В. В. Оніпко, С. В. Поспєлов, Г. Д. Поспєлова, Н. П. Коваленко, S. Pospelov, H. Pospelova

    Метою проведення огляду було узагальнення сучасних наукових підходів до вивчення біологічних механізмів інвазійності Ambrosia artemisiifolia L., виявлення екологічних та агроекономічних ризиків її поширення, а також аналіз інноваційних стратегій контролю цього небезпечного бур’яну. Амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.) належить до найбільш агресивних інвазійних видів родини Asteraceae, що становить значну загрозу для агроекосистем, природного біорізноманіття та здоров’я людини. Її поширення в умовах глобалізації торгівлі та зміни клімату набуває масштабного характеру, що актуалізує необхідність міждисциплінарного вивчення біоекологічних особливостей цього виду та розробки комплексних стратегій контролю. З’ясовано, що висока інвазійна здатність A. artemisiifolia зумовлена комплексом адаптивних рис: швидким початковим ростом, пластичністю до різних типів ґрунтів і кліматичних умов, потужною кореневою системою, перехресним запиленням та вираженим гетероморфізмом насіння. Це забезпечує створення стійких «банків насіння» у ґрунті, що підтримують тривале відновлення популяцій навіть після механічного чи агротехнічного впливу. Крім того, значна генетична мінливість виду сприяє локальній адаптації до змінних кліматичних і антропогенних факторів, що ускладнює боротьбу з ним у різних регіонах. Наголошено, що розширення ареалу амброзії у Європі та Азії призводить до зниження врожайності культурних рослин, витіснення аборигенних видів та деградації екосистем. Втрати в аграрному секторі пов’язані як із прямим зниженням продуктивності кукурудзи, соняшнику, сої та інших культур, так і зі зростанням витрат на застосування гербіцидів. Однак хімічний контроль ускладнюється формуванням резистентності популяцій до основних груп препаратів. Це актуалізує інтегровані підходи до управління бур’яном, які передбачають поєднання агротехнічних заходів (сівозміни, оптимізація густоти посівів, вирощування конкурентних культур), біологічного контролю (ентомофаги, фітопатогени, мікробні препарати), хімічних засобів та екологічно безпечних технологій. Визначено, що перспективним напрямом є використання сучасних геоінформаційних систем, методів дистанційного зондування та математичного моделювання для моніторингу поширення A. artemisiifolia та прогнозування її інвазійної динаміки в умовах кліматичних змін. Такий підхід дозволяє визначати пріоритетні території для контролю та ефективно розподіляти ресурси. Подальші дослідження мають бути спрямовані на вдосконалення адаптивних інтегрованих систем управління популяціями амброзії, оцінку довгострокових наслідків її інвазії для біорізноманіття та здоров’я людини, а також розробку екологічно орієнтованих моделей сталого землекористування.


  • Open Access

    Агробіологічна оцінка строків і способів сівби кукурудзи на зерно

    by А. А. Мушинський, В. В. Оніпко

    У статті представлено агробіологічний аналіз впливу строків і способів сівби на ріст, розвиток та продуктивність кукурудзи (Zea mays L.) в умовах центральної Лісостепової зони України. Актуальність теми зумовлена підвищенням кліматичних ризиків, змінами агрометеорологічних умов і зростанням вимог до ефективного використання ґрунтово-кліматичних ресурсів. Метою дослідження є узагальнення сучасних наукових підходів щодо оптимізації строків сівби кукурудзи з урахуванням біологічних, кліматичних і технологічних чинників. У межах огляду проаналізовано публікації українських і зарубіжних вчених, присвячені впливу сівби на морфометричні параметри кукурудзи, формування біомаси та врожайність. Показано, що ранні строки сівби забезпечують кращі стартові умови для розвитку рослин, довший вегетаційний період та кращу реалізацію генетичного потенціалу врожайності. При цьому, використання гребеневої сівби сприяє збереженню вологи в ґрунті та покращенню розвитку кореневої системи, що підтверджено даними досліджень. Натомість пізні строки сівби значно зменшують біологічну продуктивність рослин та призводять до втрат врожаю до 25–30 %, що доведено вітчизняними й міжнародними дослідженнями Висвітлено регіональні особливості адаптації кукурудзи до строків сівби в умовах Лісостепу, а також залежність між погодними умовами та морфологічними характеристиками рослин. Отримані результати узагальнень можуть бути використані як наукова основа для адаптивного управління технологією вирощування кукурудзи в умовах кліматичних змін. Зазначено, що результати огляду поглиблюють розуміння факторів, що визначають ефективність сівби, та слугують орієнтиром для розроблення практичних рекомендацій у сучасному агровиробництві. Перспективним напрямом є також застосування дистанційного моніторингу та штучного інтелекту для оперативного прийняття рішень у польових умовах. Отримані дані можуть лягти в основу адаптивних технологій вирощування кукурудзи в умовах підвищеної кліматичної нестабільності.

  • Open Access

    Технології Strip-till і Verti-till у контексті мінімізації обробітку ґрунту

    by В. П. Дорошенко, В. В. Оніпко

    У статті розглянуто актуальність впровадження технологій Strip-till і Verti-till як важливих складових сучасних систем збереження ґрунтів і сталого агровиробництва в умовах глобальних викликів, зокрема деградації ґрунтів, дефіциту вологи, зміни клімату та зростання вартості енергоресурсів. Методологія дослідження ґрунтувалася на узагальненні наукових публікацій, даних польових експериментів і статистичних звітів. Встановлено, що Strip-till поєднує переваги традиційного та нульового обробітку, забезпечуючи смугове розпушування та локальне внесення добрив, що сприяє кращому розвитку кореневої системи, збереженню вологи та економії пального до 40–50 %. Verti-till спрямований на руйнування поверхневого ущільнення, стимулює вертикальний ріст коренів, покращує інфільтрацію води й пришвидшує мінералізацію пожнивних решток, зберігаючи при цьому ґрунтовий покрив. Порівняльний аналіз переконує, що обидві технології знижують ризики ерозії та викиди CO₂, підвищують біологічну активність ґрунту та сприяють стабілізації врожайності в умовах кліматичних стресів. Український досвід свідчить про доцільність їх використання насамперед у регіонах із дефіцитом вологи, де Strip-till забезпечує прибавку врожайності кукурудзи та соняшнику, а Verti-till ефективно готує поле під озимі культури. У висновках підкреслено важливість адаптації цих технологій до конкретних умов господарства, інтеграції з елементами точного землеробства, удосконалення технічного забезпечення й розвитку сервісних послуг, що дозволить максимізувати економічний ефект і довготривало зберегти родючість ґрунтів. Отримані результати можуть бути використані для розроблення регіональних рекомендацій із мінімізації обробітку ґрунту та оптимізації систем удобрення. Практичне значення роботи полягає в обґрунтуванні ефективності впровадження Strip-till і Verti-till для підвищення стійкості агроландшафтів до змін клімату та забезпечення продовольчої безпеки.

  • Open Access

    АДАПТИВНЕ МІКРОНАВЧАННЯ ЯК ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ

    by Тетяна Япринець, Валентина Оніпко

    У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти впровадження адаптивного мікронавчання як інноваційної освітньої технології в систему професійної підготовки майбутніх фахівців аграрної галузі. Проаналізовано сутність мікронавчального підходу, його ключові принципи, переваги та потенціал персоналізації освітнього процесу. Представлено дидактичну модель побудови мікронавчальних модулів з урахуванням когнітивних рівнів складності та особливостей аграрної тематики. Описано результати педагогічного експерименту, що підтверджують підвищення академічної успішності, мотивації та психологічної залученості студентів завдяки використанню мікромодулів. Акцентовано увагу на необхідності створення організаційно-педагогічних умов для успішної імплементації технології. Визначено перспективи подальших досліджень у контексті цифровізації аграрної освіти.


  • Open Access

    Порівняльна характеристика морфометричних показників зростаючих в Україні карантинних видів роду Повитиця (Cuscuta L.)

    by Н. П. Коваленко, Г. Д. Поспєлова, В. М. Самородов, С. В. Поспєлов, В. В. Оніпко, G. Pospielova, S. Pospielov

    Проведений огляд присвячений порівняльній характеристиці морфометричних і біологічних особливостей повитиць України на основі наукової джерельної бази. Представлено систематичне положення поширених в Україні карантинних рослин-паразитів роду Повитиця (Cuscuta L.). Для 15 видів наведено аналіз морфометричних показників, відмічено їх відмінність за діаметром, довжиною і кольором стебла, особливостями будови квітки, типами суцвіть та формою плоду. Дані літератури вказують на значну подібність поширених в нашій країні повитиць, що утруднює їх визначення в природних умовах та агроценозах і є недостатнім для чіткої, а головне – безпомилкової їх ідентифікації надто працівниками прикладних галузей АПК. Важливим в питаннях поширення повитиць і їх високої натуралізації є знання біологічних особливостей видів. Нині ці відомості досить фрагментарні і вивчені недостатньо. Представлено інформацію, що стосується найбільш досліджених видів, а саме: C. campestris Yunck., C. trifolii Bab., C. europaea L. C. epilinum Weihe, C. Lemanniana Bge., С. lupuliformis Krock. та C. epithymym L. Важливим показником формування інфекційного фону в агроценозах та природному середовищі є період зберігання схожості насіння. Встановлено, що найбільший термін збереження його життєздатності притаманний C. trifolii Bab. (10–12 років), до 6 років – C. campestris Yunck, C. europaea L. та C. Lemanniana Bge. Найменший період зберігання – до одного року (у ґрунті) в C. epilinum Weihe. Однак зустрічаються відомості про можливість збереження схожості насіння до 25–30 років за несприятливих для його проростання умов. На нашу думку це пов’язано із таким явищем як «твердонасінність». На формування банку діаспор даного роду у ґрунті впливає також плодючість його видів. Серед повитиць, що зростають в Україні, даний показник встановлено лише для семи видів: C. campestris Yunck., C. trifolii Bab., C. europaea L. C. epilinum Weihe, C. Lemanniana Bge., С. lupuliformis Krock. та C. epithymym L. Серед них найбільшу кількість насіння на одну рослину утворює C. Lemanniana Bge. (до 100 000) та C. campestris Yunck (до 114 000). З’ясовано період появи сходів – березень-травень. Він залежить від температури ґрунту і глибини залягання насіння. Визначено, що за температури ґрунту 16–25 ⁰С масове проростання насіння відбувається у травні-червні. Період цвітіння розтягнутий і триває з червня по серпень.

  • ІНТЕРАКТИВНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ КАРАНТИННИХ ОБ’ЄКТІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

    by Валентина Володимирівна Оніпко, Сергій Вікторович Поспєлов, Ганна Дмитрівна Поспєлова, Нінель Павлівна Коваленко

    У статті розглянуто актуальність впровадження інтерактивних цифрових інструментів в освітній процес аграрних закладів вищої освіти у зв’язку з викликами сучасного аграрного виробництва, зокрема зростанням загроз від інвазійних та карантинних організмів. З урахуванням тенденцій глобалізації торгівлі, кліматичних змін, активізації міжнародних перевезень і високих ризиків поширення шкідників, бур’янів і збудників хвороб рослин обґрунтовано необхідність модернізації системи підготовки фахівців галузі агрономії та захисту і карантину рослин. Особливу увагу приділено важливості формування цифрової та практичної компетентності майбутніх аграріїв шляхом застосування інтерактивних освітніх ресурсів. Запропоновано інтегрування інноваційних технологій, таких як віртуальні гербарії та інсектарії, мобільні додатки для ідентифікації рослин і шкідників (Plantix, Agrobase, IDWeeds), ГІС-платформи (ArcGIS, QGIS), інтерактивні вікторини, симулятори та відеоаналізи, у навчальні дисципліни, зокрема у курс «Гербологія», «Карантин рослин», «Профілактика карантинних об’єктів». Проаналізовано переваги таких ресурсів: підвищення залученості здобувачів, розвиток критичного мислення, навичок прийняття рішень, оперативний доступ до оновленої інформації, моделювання реальних ситуацій у польових і лабораторних умовах. Представлено приклад сучасного освітнього ресурсу – інтерактивного каталогу карантинних бур’янів, із урахуванням морфологічних описів, географічного поширення, нормативних документів і мультимедійного супроводу. У результаті зроблено висновок, що цифровізація навчання є важливим чинником формування висококваліфікованих, конкурентоспроможних фахівців, здатних ефективно реагувати на загрози, пов’язані з карантинними організмами, та приймати обґрунтовані рішення в умовах сучасного аграрного виробництва.