OSOleksii Shevchenko

Oleksii Shevchenko

*This is an algorithmically generated author record based on publicly available information.

Oleksii Shevchenko has a total of 22 co-authors. Here are the top co-authors by number of shared publications:


Latest Publications

  • Open Access

    Методологічні особливості побудови ієрархії керівних документів щодо застосування та розвитку Збройних Сил України: візія, доктрина, стратегія, концепція

    by Oleksandr Syrskyi, Oleh Semenenko, Andrii Lebedenko, Oleksii Shevchenko

    Актуальність дослідження зумовлена необхідністю удосконалення системи стратегічного та оборонного планування у Збройних Силах України в умовах трансформації сектору безпеки і оборони та російсько-української війни, що триває. Формування нових родів військ і сил, а також інтенсивний розвиток сучасних спроможностей вимагають чіткої та логічно узгодженої ієрархії керівних документів щодо застосування і розвитку Збройних Сил України. Водночас адаптація національної системи військового управління до стандартів держав – членів НАТО потребує методологічного осмислення структури стратегічних, доктринальних та концептуальних документів. Саме тому дослідження принципів побудови та взаємозв’язку таких документів набуває важливого теоретичного і практичного значення для подальшого розвитку Збройних Сил України. Отже, головною метою статті є дослідження методологічних особливостей побудови ієрархії керівних документів щодо застосування та розвитку Збройних Сил України, а також обґрунтування взаємозв’язку між такими документами, як візія, доктрина, стратегія та концепція тощо, з урахуванням сучасного міжнародного досвіду та національних особливостей оборонного планування. Основними результатами проведеного дослідження є обґрунтування методологічних підходів до побудови ієрархії керівних документів щодо застосування та розвитку Збройних Сил України. У статті визначено зміст і функціональне призначення ключових документів стратегічного рівня (візії, доктрини, стратегії, концепції та інших), а також розкрито їхній взаємозв’язок у системі оборонного планування та військового управління. Проведений аналіз іноземного, зокрема натівського, досвіду та сучасної української практики дозволив встановити як спільні підходи до формування доктринальної бази, так і національні особливості, пов’язані з потребами комплексного розвитку сил оборони держави. У результаті запропоновано принципову схему ієрархії керівних документів та продемонстровано приклад її практичного застосування для формування системи документів розвитку і застосування Сил безпілотних систем Збройних Сил України та розглянуто приклад взаємозв’язку керівних документів за напрямом застосування військових формувань ракетних військ і артилерії. Матеріали статті можуть бути корисними для органів військового управління, наукових установ сектору безпеки і оборони, а також для фахівців, які займаються питаннями стратегічного планування, доктринального забезпечення та розвитку спроможностей Збройних Сил України. Подальші дослідження за напрямом статті доцільно зосередити на розробленні методичного апарату формування ієрархії керівних документів у системі оборонного планування, визначенні механізмів їх узгодження з національними стратегічними документами держави, а також на адаптації національної системи доктринальних документів до практик держав – членів НАТО з урахуванням досвіду російсько-української війни.

  • Open Access

    Аналіз існуючих підходів до оцінювання рівня впливу функціонування приватних військових компаній на рівень воєнно-економічної та національної безпеки держави

    by Andrii Hnatov, Viktor Tsarynnyk, Oleksii Shevchenko, Yuzef Dobrovolskyi, Vyacheslav Kosevtsov

    Актуальність дослідження функціонування приватних військових компаній обумовлена їхнім зростаючим впливом на воєнно-економічну та національну безпеку провідних країн світу, особливо в умовах гібридних воєнних конфліктів і посилення зовнішніх загроз. Мета статті полягає у системному аналізі впливу функціонування приватних військових компаній на воєнно-економічну та національну безпеку держави для вироблення збалансованих рекомендацій державної політики. У статті проведено системний аналіз сильних і слабких сторін приватних військових компаній, а також можливостей і загроз, які вони створюють для держави. Застосовано методику SWOT-аналізу для кількісного оцінювання балансу між перевагами і ризиками функціонування приватних військових компаній, що дало змогу обґрунтувати доцільність селективно-консервативної стратегії їх інтеграції в систему національної безпеки. Основними методами дослідження були системний підхід, експертне оцінювання і кількісний SWOT-аналіз, що дозволило виділити ключові фактори впливу приватних військових компаній на воєнно-економічну та національну безпеку держави, а також сформувати рекомендації щодо збалансованої державної політики у цій сфері. Результати роботи можуть бути корисними для розробників політики, військових аналітиків, фахівців у сфері безпеки і оборони, а також науковців, які вивчають сучасні безпекові виклики і трансформації системи оборони. Матеріали статті сприяють глибшому розумінню ролі приватних військових компаній у системі національної безпеки, а також підкреслюють необхідність чіткого правового регулювання і контролю за їхньою діяльністю, щоб мінімізувати потенційні загрози і максимізувати оперативні переваги в умовах сучасних воєнних викликів.

  • Open Access

    Рекомендації щодо порядку укладання перемир’я (мирної угоди) під час збройного конфлікту: український досвід

    by Andrii Hnatov, Oleksii Shevchenko, Oleh Semenenko, Oleksii Solomitskyі, Віталій Бусель, Андрій Гнатов, Олексій Соломицький

    Тривала збройна агресія російської федерації проти України поставила перед Україною виклики, які виходять за межі суто військового протистояння. Виснаження ресурсів, гуманітарні кризи, міжнародний тиск та очікування суспільства формують об’єктивну потребу в обґрунтуванні та структуруванні підходів до укладання перемир’я або мирної угоди. У цьому контексті постає необхідність створення чітких, науково обґрунтованих рекомендацій щодо поетапного процесу переходу від активної фази бойових дій до стійкого миру. Стаття має особливу актуальність, оскільки інтегрує національний досвід, міжнародне гуманітарне право та практики мирного врегулювання інших збройних конфліктів, формуючи практичну “дорожню карту” дій для українських суб’єктів безпекової політики. Метою публікації є розроблення рекомендацій щодо порядку укладання перемир’я (мирної угоди) під час збройного конфлікту, враховуючи світовий та український досвід. Під час підготовки статті застосовано комплексний методологічний підхід. Використано методи системного аналізу, порівняльно-правового аналізу, історичного узагальнення та індуктивної логіки. Значну роль відіграли аналіз міжнародних нормативно-правових документів, практичних прикладів мирних угод, а також оцінка сучасної воєнно-політичної ситуації в Україні. У статті визначено та розмежовано поняття “перемир’я” та “мирна угода” у контексті міжнародного права. Розкрито їхню правову природу, механізми укладення, ключові параметри, а також проаналізовано можливі ризики та переваги кожного з інструментів у сучасних умовах. Автори запропонували структурований 12-етапний алгоритм укладання перемир’я або мирної угоди. Особлива увага приділяється ролі міжнародних посередників, безпекових гарантій, а також механізмів моніторингу виконання угоди. Представлено інституціональні, військові та політичні рішення, які можуть бути адаптовані залежно від розвитку ситуації. Результати дослідження можуть бути корисними для військових, урядовців, дипломатів, аналітиків, дослідників у сфері міжнародного права, а також для міжнародних організацій, які залучені до процесу врегулювання збройних конфліктів. Стаття має практичне значення для розроблення офіційних позицій України у мирних перемовинах, створення нормативно-правової бази для імплементації домовленостей, забезпечення безпеки на деокупованих територіях та інтеграції України до міжнародних безпекових структур. Ухвалення такої поетапної стратегії дозволить Україні уникнути імпровізацій у критичний момент ухвалення рішень і гарантувати як власну безпеку, так і стійкий постконфліктний розвиток.

  • Open Access

    Щодо оптимізації управління озброєнням у військах (силах)

    by Oleksii Shevchenko, Oleh Semenenko, Petro Zakusylo, Vasyl Kharchenko, Volodymyr Musiyenko, Oleh Melnychuk, Василь Харченко, Володимир Мусієнко, Олег Мельничук

    Забезпечення обороноздатності України значною мірою залежить від ефективної системи управління життєвим циклом озброєння. Однак чинне законодавство не забезпечує комплексного підходу до управління озброєнням, що охоплював би всі етапи життєвого циклу техніки: від планування потреб і розроблення до застосування за призначенням та утилізації. Відсутність єдиного регламенту у взаємодії Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерства оборони та підприємств оборонного комплексу спричиняє дисбаланс у процесах закупівель, стандартизації, застосування, а також модернізації озброєння та військової техніки, що, своєю чергою, призводить до зростання рівня їхньої різнотипності у військах (силах). Різнотипність озброєння та військової техніки створює низку проблем, зокрема ускладнюється організація і проведення технічного обслуговування та ремонту, зростають витрати на експлуатацію, унеможливлюється серійне виробництво та його масштабування, знижується оперативна сумісність як усередині Збройних Сил України, так і в контексті інтеграції до стандартів НАТО. Мета статті – дослідити роль Генерального штабу Збройних Сил України у вдосконаленні системи управління життєвим циклом озброєння та військової техніки. Основна увага приділяється зменшенню різнотипності озброєння та військової техніки через стандартизацію та уніфікацію, аналізуючи нормативне, організаційне та управлінське забезпечення цих процесів. Удосконалення системи управління життєвим циклом озброєння та військової техніки, яке б блокувало ці виклики, є необхідною умовою для зниження рівня різнотипності озброєння та військової техніки у Збройних Силах України. З цією метою пропонується цілісний стратегічний підхід, який інтегрує всі етапи життєвого циклу озброєння та військової техніки в єдину систему управління з акцентом на уніфікацію, стандартизацію та оптимізацію. Такий підхід передбачає чітку взаємодію між ключовими органами військового управління (Міністерство оборони, Генеральний штаб Збройних Сил України, Командування видів (родів) військ (сил), Командування Сил логістики), врахування реальних потреб ефективного застосування з’єднань (частин) та раціонального використання виділених ресурсів, а також відповідність міжнародним стандартам, зокрема стандартам НАТО. Практична значущість статті полягає у пропонуванні цілісного стратегічного підходу до удосконалення системи управління життєвим циклом озброєння в Україні, спрямованого на зниження різнотипності озброєння та військової техніки шляхом уніфікації, стандартизації та оптимізації взаємодії між ключовими органами військового управління відповідно до міжнародних стандартів.

  • Open Access

    Уразливість як наслідок недооцінки: еволюція Збройних Сил України та передумови для широкомасштабної війни

    by Anatoliy Bargilevych, Oleksiy Shevchenko, Yuriy Kliat, Alexey Solomytsky

    Аналіз етапів розвитку Збройних Сил України є важливим аспектом дослідження військової спроможності держави в контексті геополітичних змін та безпекових викликів. Актуальність теми зумовлена необхідністю оцінювання ефективності реформ та стратегічних рішень, що впливали на чисельність, структуру та бойовий потенціал Збройних Сил України протягом усієї історії незалежності. Дослідження особливо важливе в умовах зростаючих загроз національній безпеці та необхідності адаптації Збройних Сил України до сучасних викликів. У роботі використано комплексний підхід, що включає методи історичного аналізу, статистичного оброблення даних, порівняльний аналіз змін чисельності, структурних перетворень, фінансування та рівня укомплектованості особового складу. Також застосовано методи ретроспективного дослідження динаміки військових реформ. На основі аналізу виокремлено п’ять ключових етапів трансформації Збройних Сил України: період формування (1991–1996), етап поступової реорганізації (1997–2004), перехід на професійну армію та адаптацію до стандартів НАТО (2004–2010), період критичного скорочення чисельності та ресурсів (2010–2014) і відновлення та активний розвиток (2014–2022). Значну увагу приділено наслідкам реформування структури управління військами, впливу скорочення чисельності на боєздатність, ролі новостворених військових підрозділів та оперативних командувань у забезпеченні обороноздатності держави. Визначено, що скорочення чисельності та ресурсів призвело до ослаблення стратегічних спроможностей Збройних Сил України, особливо в аспекті наземної та повітряної оборони, що стало критичним чинником у 2014 році. Досліджено виклики, пов’язані з переходом на J(G)-структуру управління, адаптацією до стандартів НАТО, перерозподілом завдань між органами військового керівництва. Стаття буде корисною військовим експертам, аналітикам, керівникам сектора оборони, дослідникам безпекової сфери, а також особам, які ухвалюють рішення щодо подальшої модернізації Збройних Сил України.


  • Open Access

    Уніфікація та стандартизація у публічних закупівлях озброєння – шлях до зменшення різнотипності озброєння та військової техніки у Збройних Силах України

    by Олексій Шевченко, Юрій Клят, Олег Семененко, Петро Закусило, Василь Харченко

    Для гарантованого задоволення потреб Збройних Сил України в озброєнні та військовій техніці під час дії правового режиму воєнного стану суттєво спрощено механізм їхньої закупівлі. Відповідно до цих змін Міністерство оборони як державний замовник здійснює закупівлі без застосування видів (процедур) закупівель, які визначено в законодавстві України. Право на визначення порядку укладання державних контрактів (договорів) надано Міністерству оборони. Такі контракти укладаються на підставі комерційної пропозиції на постачання товару, виконання робіт або надання послуг, наданої вітчизняними або іноземними суб’єктами господарювання. Крім того, до експлуатації (прийняття на озброєння) допускаються зразки озброєння та військової техніки за результатами визначальних відомчих випробувань, проведених іншими державними замовниками. В умовах правового режиму воєнного стану Міністерством оборони здійснюється закупівля не тільки зразків озброєння та військової техніки, прийнятих на озброєння, а й їхніх аналогів, які відповідають необхідним (заявленим) тактико-технічним характеристикам. Ці обставини, а також історична спадщина (переважна частина озброєння та військової техніки залишилася із радянських часів), міжнародна військова допомога, яка включає різні типи озброєння та військової техніки, залежно від наявності таких у союзників, активне використання трофейного озброєння спричинили виникнення проблеми різнотипності озброєння у Збройних Силах України. Збільшення кількості типів озброєння та військової техніки призводить до негативних наслідків у вигляді необхідності створення запасів матеріально-технічних засобів для всієї наявної номенклатури, розгортання ексклюзивних систем технічного обслуговування та ремонту, ускладнення підготовки особового складу. Для зменшення різнотипності озброєння та військової техніки у Збройних Силах України під час їхньої закупівлі у різних виробників пропонується розглянути алгоритм перегляду пропозицій та координації дій замовників з метою вибору обмеженої кількості типів озброєння. Це дозволить упорядкувати процеси закупівлі озброєння та військової техніки для військ (сил), а також підвищити ефективність закупівель.


  • Open Access

    РОЗВИТОК ВОГНЕМЕТНИХ ТАНКІВ В СРСР І НІМЕЧЧИНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

    by Олексій Миколайович Шевченко

    У статті висвітлено досвід створення в СРСР і Німеччині вогнеметних танків у період Другої світової війни. Розкрито еволюцію танкових вогнеметів від пневматичних (струменевих) до порохових автоматичних. Показано напрями вирішення проблем збільшення дистанції вогнеметання створенням в’язких за­палювальних сумішей і використанням сили тиску порохових газів, підвищення вогневої міці танків встановленням вогнемета поряд з артилерійським озброєнням, а також забезпечення їх захищеності шляхом встановлення вогнеметів на танки з потужною бронею. У праці зазначається, що розглянутий досвід створення та застосування вогнеметних танків СРСР і Німеччини є важливим для розвитку української воєнно-історичної науки.

  • ҐЕНЕЗА ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЗАПАЛЮВАЛЬНОЇ ЗБРОЇ: ВІД ДАВНИНИ ДО ХХ ст

    by Олексій Шевченко

    У статті висвітлено еволюцію запалювальної зброї та узагальнено світовий досвід застосування сухопутних і морських запалювальних засобів у війнах від давнини до ХХ ст. Досліджено передумови виникнення запалювальної зброї, розвиток запалювальних засобів сухопутних військ і військово-морських сил у різні історичні періоди, зокрема у давні (античні) часи, Середньовіччі та у Новий час, розкрито їх властивості та вплив на розвиток воєнного мистецтва. Показано окремі епізоди застосування запалювальних засобів у війнах Київської Русі з Візантією й у міжусобних війнах на теренах України. У праці зазначається, що дослідження ґенези запалювальної зброї та її застосування у воєнних конфліктах є важливим для української воєнно-історичної науки. Ключові слова: запалювальна зброя, вогнеметна зброя, запалювальна речовина, «грецький вогонь», терміт.